Ухвала суду № 3147779, 26.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“26” червня 2008р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Карася О.В.

                                                           Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача: Лисенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля плюс, ЛТД» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року 

у справі  № 23/6

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля плюс, ЛТД»   

до                               Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

            У листопаді 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Земля плюс, ЛТД» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.07.2004 року №0000482601/0/21605.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в Акті перевірки від 13.07.2004 року № 15/35-02/23787586, на підставі якого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими. На думку позивача, на момент формування податкового кредиту ним дотриманий порядок, встановлений Законом України «Про податок на додану вартість», а саме: сплачений податок у ціні наданих послуг та формування податкового кредиту відбулося на підставі наданих контрагентами оригіналів податкових накладних, обов’язок по перевірці справжності яких чинне законодавство на позивача не покладає.

            Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.02.2005 року у справі №23/6, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

            Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя оскаржила їх в касаційному порядку.

            В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в червні-липні 2004 року Державною податковою адміністрацією у Запорізькій області проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля плюс, ЛТД» за період з 01.04.2002 року по 31.12.2002 року.

За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки Державною податковою адміністрацією у Запорізькій області 13.07.2004 року складено відповідний Акт № 15/35-02/23787586 (далі – Акт перевірки).

На підставі вказаного Акта скаржником 15.07.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000482601/0/21605, яким на підставі п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.7.1 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 109136 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 72757 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 36379 грн.

Під час проведеної зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено, що позивачем на підставі угод з ПП «Дон-Промтехніка», ПП «УкрДонецькТехноСтрой», ТОВ «Опт-Трейдінг», ТОВ «ДАН» та ПП «Донбас-Екотехносервіс» виконано для них роботи та надано послуги. Отримані внаслідок виконаних робіт від вказаних вище підприємств податкові накладні позивачем занесені до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг). 

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п. 7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «ДАН», а на підставі Акту Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва №1 від 20.03.2003 року анульовано його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 07.11.2002 року.

Рішеннями місцевого суду Куйбишевського району м. Донецька від 26.07.2002 року та від 29.07.2002 року скасовано державну реєстрацію ПП «Донбас-Екотехносервіс» та ПП «УкрДонецькТехноСтрой». А на підставі Актів Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька №250 від 17.11.2003 року та №246 від 10.11.2003 року анульовані свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість ПП «Донбас-Екотехносервіс» та ПП «УкрДонецькТехноСтрой» з 16.07.2002 року та з 17.07.2002 року відповідно.

Рішенням Київського місцевого районного суду м. Донецька від 05.08.2002 року скасовано державну реєстрацію ПП «Дон-Промтехніка» та на підставі Акту Державної податкової інспекції м. Донецька №182 від 01.07.2002 року анульовано його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 01.07.2002 року.

Рішенням місцевого суду Калінівського району м. Донецька від 31.10.2002 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Опт-Трейдінг» та на підставі Акту Державної податкової інспекції у Калиновському районі м. Донецька №127 від 12.11.2002 року анульовано його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 03.10.2002 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили переважно з того, що оскільки вказані свідоцтва платників ПДВ анульовані з моменту їх видачі, то зазначені підприємства на момент здійснення господарських операцій не були належними платниками ПДВ, а отже і не мали права на складання податкових накладних.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися в повній мірі з такими висновками судів попередніх інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

На думку суду касаційної інстанції, факт визнання у судовому порядку недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість само по собі не тягне за собою недійсність всіх здійснених господарських операцій та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних до виключення такої юридичної особи з державного реєстру.

Приймаючи податкове повідомлення – рішення №0000482601/0/21605 від 15.07.2004 року, податковий орган виходив з того, що рішеннями місцевих судів про скасування державної реєстрації та анулювання свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ контрагентів позивача встановлено, що посадові особи ПП «Дон-Промтехніка»,  ПП «Донбас-Екотехносервіс», ТОВ «Опт-Трейдінг» не здійснювали фінансово-господарську діяльність з моменту реєстрації, будь-яких документів у якості посадових осіб зазначених підприємств не підписували, нікого не уповноважували на підписання документів від імені підприємств. Також податковий орган послався на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 року встановлено відсутність ТОВ «ДАН» за місцем державної реєстрації підприємства, нотаріально оформлений у жовтні 2002 року вихід із складу засновників підприємства та передачу його корпоративних прав невстановленій особі.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування  всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зокрема, суди попередніх інстанцій повинні були витребувати від податкового органу докази того, що податкові накладні, видані позивачу його контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства (наприклад, вони були підписані та оформлені неуповноваженими особами тощо). З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вирокам про визнання осіб, які видали податкову накладну, винними в скоєнні відповідних злочинів, або іншими доказами. Докази не відповідності вимогам чинного законодавства податкових накладних судам не надавались і ними не витребовувались.

Першою та апеляційною інстанціями не було з’ясовано та встановлено, чи сплачувались податки продавцями товару та чи мали операції з надання послуг реальний характер. Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у подальшому, якщо податковий орган доведе, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, наприклад у випадку, коли не проводилися самі операції тощо.

Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не звернули належної уваги на доводи позивача у справі відносно того, що до визнання в судовому порядку недійсними угод (правочинів), укладених між позивачем і його контрагентами, відсутні правові підстави для донарахування податкового зобов’язання з ПДВ. Ці доводи не перевірені судами, і належна правова оцінка їм надана не була.

Втім, судам слід було б дослідити названі угоди відносно їх спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і правомірності цих правочинів.  

Згідно з ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Проте, судами не встановлено предмет доказування у справі, не зобов’язано  податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх  доказів з власної ініціативи.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, викладені у оскаржених судових рішеннях, є необґрунтованими та передчасними.

            Відповідно до  роз’яснень,  які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.  № 11  «Про  судове  рішення»  (зі  змінами  та  доповненнями)  рішення є законним тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального законодавства  і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності  з  нормами  матеріального  права, що  підлягають застосуванню  до  даних  правовідносин.

            Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

            Беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

            Під  час  нового  розгляду  справи суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи, висновки викладені в рішеннях місцевих судів у цивільних справах про визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтв про реєстрацію платників ПДВ контрагентів позивача,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  та вирішення  спору  по  суті, і  в  залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення. 

            Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля плюс, ЛТД» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2005 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року у справі № 23/6 скасувати та направити матеріали даної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

ГоловуючийКонюшко К.В.

Судді

Карась О.В.               

Нечитайло О.М.                

Пилипчук Н.Г.                

Степашко О.І.