Ухвала суду № 3147690, 05.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“05” червня 2008р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г. Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року

у справі № 5/2591-25/297

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плесо-Д ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Увересні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Плесо-Д ЛТД» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про (з урахуванням уточнень до позовної заяви) визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 08.06.2004р. №0004362320/3/9166/23-2 та податкового повідомлення-рішення від 08.06.2004р. 0004352320/3/9767/23-2.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на необґрунтованість та безпідставність висновків, викладених в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.12.2004 року у справі №5/2591-25/297, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкове повідомлення рішення від 08.06.2004 року № 0004362320/3/9166/23-2 та податкове повідомлення рішення від 08.06.2004 року № 0004352320/3/9767/23-2.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено комплексну позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю «Плесо-Д ЛТД» за період з 01.07.2000р. по 01.10.2003р.

За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки відповідачем 28.11.2003 року складено відповідний акт № 341/23-2/20838780 (далі - Акт перевірки).

За даними вказаного Акта перевірки позивачем порушено приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме не включено до складу валового доходу отриманого авансу та включено до складу валових витрат суми, не підтверджені відповідними документами. Таким чином, на думку контролюючого органу, платником податків було занижено податок на прибуток.

Крім того, податковим органом в акті перевірки встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем занижено податкове зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 4406 грн. за рахунок неправомірного включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними; неправомірного включення до податкового кредиту сум ПДВ, вартість яких не відноситься до складу валових витрат та не включення у податкове зобовязання податку на додану вартість по отриманому за платіжним дорученням авансу.

На підставі Акта перевірки відповідачем 28.11.2003 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004352320/0/22500/23-2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 8385 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0004362320/0/22499/23-2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6609 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, скаржником 08.06.2004 року прийнято податкове повідомлення рішення №0004352320/3/9167/23-2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 8685 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 5790 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 2895 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0004362320/3/9166/23-2 від 08.06.2004р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6165 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 4110 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 2055 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами попередніх інстанцій на час вирішення спору, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобовязаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження.

Проте, як вбачається з прийнятих попередніми судовими інстанціями судових рішень, розглядаючи даний спір, суди при оцінці викладених в Акті перевірки висновків не дослідили в установленому порядку факт належного оформлення результатів документальної перевірки податковим органом.

Так, на час проведення податковим органом перевірки та складання відповідного Акта діяв Наказ Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. № 429 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами» (далі Порядок).

Вказаний Порядок відповідно до Указу Президенту «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. № 493/92 був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2002р. за № 1023/7311, а отже мав обовязковий характер.

Враховуючи наведене, при оформленні результатів проведеної у жовтні-листопаді 2003р. документальної перевірки відповідач повинен був керуватися приписами даного Порядку.

Зокрема, згідно з Розділом 3 Порядку «Підписання документальної перевірки, порядок його реєстрації та зберігання» акт документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами органу державної податкової служби та інших контролюючих органів, які здійснювали перевірку, та посадовими особами підприємства.

У разі відмови посадових осіб підприємства, що перевіряється, від підписання перевірки службовими особами органу державної податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови. Акт підписується не менш як трьома особами. При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення керівника і головного бухгалтера підприємства із змістом перевірки, обовязками, правами і відповідальністю платника податків.

Акт відмови від підписання перевірки після його складання реєструється в органі державної податкової служби у спеціальному журналі.

З наявної в матеріалах справи копії Акта від 28.11.2003р. № 341/23-2/20838780 вбачається, що він не підписаний директором та головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Плесо Д- ЛТД».

Але в матеріалах справи відсутній відповідний Акт відмови від підпису Акту перевірки.

Таким чином, судам слід було встановити, чи був ознайомлений позивач з Актом перевірки в установленому порядку, і в разі відмови від підписання Акту перевірки, чи був складений відповідний Акт відмови від підпису.

Крім того, під час розгляду справи, судовими інстанція не враховано те, що, встановивши заниження податку на прибуток та додану вартість, податковий орган в Акті перевірки зазначив, що позивачем не були представлені на перевірку рахунки, акти виконаних робіт, податкові накладні.

В свою чергу, відповідно до п. 2 Розділу ІІ Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно: у разі відмови посадових осіб підприємства надати перевіряючим письмові пояснення щодо причини ненадання документів факт відмови відобразити в акті.

Але в Акті перевірки відсутнє посилання на те, що посадові особи позивача відмовилися від надання документів, і лише зазначено, що дані документи не були представлені на перевірку. Також в матеріалах справи відсутні й письмові пояснення посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Плесо Д-ЛТД» щодо причин ненадання документів (п. 2 частини ІІ Порядку)

Відповідно до роз`яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 «Про судове рішення» зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не повно зясовані фактичні обставини щодо порядку проведення та оформлення результатів документальної перевірки, і це має значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Отже, враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень касаційною інстанцією, ухвалені в справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа відповідно до приписів ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно та повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, або виходити із конституційних принципів і загальних засад права, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 року у справі № 5/2591-25/297 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар Ф.А. Каліушко