Ухвала суду № 3147628, 24.01.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

24 січня 2008 р.                                                                                                      Справа № 32/500

                                                                                                                                    к/с № К-15992/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Конюшко К.В.            Степашко О.І.при секретарі судового засіданняЛиковій В.Б.за участю представників сторін:позивача:не з’явивсявідповідача:Ярмак М.М., дов. від 15.01.2008р. № 133/9/10-008

Сич С.А., дов. від 23.01.2008р. № 392/9/10-008

Бондаренко Г.Ю., дов.в ід 22.01.2008р. № 326/9/10-008

Гримальський А.Ю. дов. від 09.01.2008р. № 30/9/10-008розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постановуГосподарського суду м. Києвавід  31.10.2005 рокуна ухвалуКиївського апеляційного господарського судувід08.02.2006 рокуу справі№ 32/500 за позовомДочірнього підприємства “Автобан-Україна”доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києвапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство “Автобан-Україна” (далі – позивач, ДП “Автобан-Україна”) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі – відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва (суддя Хрипун О.О.) від 31.10.2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя - Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Лосєв А.М.) від 08.02.2006 року у справі № 32/500 позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 13.05.2005 року № 0000432330/0, від 13.05.2005 року № 0000442330/0, від 17.06.2005 року № 0000432330/1, від 17.06.2005 року № 0000442330/1; стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП “Автобан-Україна” судові витрати в сумі 203,00 грн.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що ціни, застосовані позивачем при укладені зовнішньоекономічних контрактів, відповідають ринковим, а, отже, понесені позивачем витрати по сплаті вартості послуг за цими контрактами є валовими витратами ДП “Автобан-Україна”, а сплачений податок на додану вартість у складі цих витрат правомірно віднесено до податкового кредиту. Тобто, підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у відповідача були відсутні.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 31.10.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 року у справі № 32/500, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю та судові витрати покласти на позивача.

Зазначена касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, а саме, пп.. 1.20.1 п. 1.20 та п. 1.26 ст. 1, пп.. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року № 283/97-ВР.  Так, суди не взяли до уваги, що позивач придбавав послуги по оренді дорожньо-будівельної техніки за цінами, що перевищують звичайні ціни, які визначені ДП “Автобан-Україна” при їх реалізації ДП “Одеський облавтодор”, що призвело до завищення валових витрат за півріччя 2004 року.

ДП “Автобан-Україна” надало письмові заперечення на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва в яких спростовує наведені в ній доводи та просить залишити касаційну скаргу відповідача без розгляду.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП “Автобан-Україна” за період з 15.09.2003 року по 31.12.2004 року, в ході якої встановлено, що позивачем здійснено придбання послуг по оренді дорожньо-будівельної техніки у ВАТ “ДБК “Автобаз” Росія за цінами, що перевищують звичайні ціни, визначені позивачем при реалізації тих самих послуг ДП “Одеський облавтодор”, у зв’язку із чим витрати, понесені позивачем у зв'язку з придбанням послуг з оренди дорожньо-будівельної техніки, підлягають виключенню із складу валових витрат позивача, а суми ПДВ, сплачені у ціні цих послуг, зі складу податкового кредиту.

За результатами перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва складено акт від 11.05.2005 року № 606-23-3-32593472, на підставі якого 13.05.2005 року прийнято податкові повідомлення рішення № 0000432330/0, яким, відповідно до п.п. “б” пп..4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3, пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 1.20.1 п. 1.20, п. 1.26 ст. 1, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ДП “Автобан-Україна” визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 696 580,00 гри., в тому числі 399 700,00 грн. основного платежу, та 296 880,00 гри. штрафних (фінансових) санкцій; та № 0000442330/0, яким відповідно до _вт. “б” пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язані платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181), п. 4.1 ст. 4 та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі – Закон № 168), ДП “Автобан-Україна” визначене податкове зобов’язання по ПДВ у розмірі 482 850,00 грн., в тому числі 321 900,00 грн. основного платежу та 160 950,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, скарга ДП “Автобан-Україна” залишена без задоволення, а вказані податкові повідомлення-рішення – без змін. Крім того, відповідачем прийняті аналогічні податкові повідомлення-рішення від 17.06.2005 року № 0000432330/1 та від 17.06.2005 року № 0000442330/1.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавиши пояснення представників відповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.09.2003 року ВАТ “ДБК” “Автобан” (Росія) та ДП “Автобан-Україна” укладено договори оренди дорожньо-будівельної техніки № 14 та оренди автомобільної техніки № 15, згідно яких позивач на умовах оперативного лізингу (оренди) ввіз в України дорожньо-будівельну техніку та авто техніку. За умовами вказаних договорів фіксована щомісячна плата за використання техніки за один місяць становить 2 217 577,96 рос. руб. та 4 441 301,00 рос. руб. відповідно.

У І кварталі 2004 року за оренду техніки ДП “Автобан-Україна” сплачено 3 602 300,00 грн., та віднесено до складу валових витрат за цей період 2 657 600,00 грн. У ІІ кварталі 2004 року ДП “Автобан-Україна” було проведено коригування валових витрат за І квартал 2004 року на суму 692 200,00 грн. в сторону збільшення. Таким чином, загальна сума, що була віднесена до складу валових витрат, склала 3 418 500,00 грн.

24.09.2003 року ДП “Автобан-Україна” уклало контракти з ДП “Одеський облавтодор” № 5-М-05, № 19-М-05 та № 19/1-М-05, відповідно до яких орендована техніка використовувалась на реконструкції автотраси Одеса – Київ, зокрема, на ділянці м. Жашків - с. Червонознам’янка.

За зазначеними контрактами від 24.09.2003 року, ДП “Автобан-Україна” у І кварталі 2004 року виконано робіт на загальну суму 2 978 200,00 грн. (без урахування ПДВ), що підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт та актами приймання виконаних робіт, в яких до складу прямих витрат включено вартість використання орендованої автомобільної техніки на суму 1 819 600,00 грн.

Згідно пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі – Закон № 334) (в редакції Закону, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій), витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Пунктом 1.20.1 ст. 1 Закону № 334 визначено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридичне та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.. 1.20.2 ст. 1 Закону № 334, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Оскільки договори оперативного лізингу (оренди) від 19.09.2003 року були укладені з нерезидентом, а договори від 24.09.2003 року укладались з резидентом, то ціни, які визначались у зовнішньоекономічній діяльності позивача та ціни на внутрішньому ринку не можуть вважатись співставними щодо ідентичних товарів, у зв’язку з впливом різних факторів, що діють на різних ринках.

Крім того, ст.ст. 6, 8 Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990 року № 507-ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі – Закон № 507), визначено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Статтею 11 Закону № 507 визначено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Отже, суб'єктам підприємництва надано право самостійно формувати програму господарської діяльності, в тому числі і щодо встановлення цін на товари і послуги.

Згідно ст. 377 Господарського кодексу України (далі – ГК України), зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, а рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ст. 380 ГК України, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею.2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959-ХІІ визначено, що суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано право здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України.

Стаття 6 зазначеного Закону також визначає, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідачем не наведено жодного посилання на норми законодавства, яким би не відповідали контракти, укладені ДП “Автобан-Україна” з нерезидентом ВАТ “ДБК” “Автобан” (Росія) ,або встановлювалась заборона на укладення даних контрактів.

Крім того, матеріали справи містять експертні висновки Державного інформаційно - аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків (Держзовнішінформ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 01.04.2004 року №№ 1/672, 1/672-1, з яких вбачається, що ціна з послуг по оренді дорожньо-будівельної техніки, відповідно до угод від 19.09.2003 року №№ 14, 15, відповідає практиці укладання зовнішньоекономічних орендних угод на транспортні засоби вказаної категорії, ціни відповідають кон’юнктурі ринку.

Виходячи з наведеного, посилання ДПІ у Оболонському районі м. Києва на завищення позивачем звичайних цін при придбанні послуг у нерезидента суд вважає необґрунтованим.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій ) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді в зв'язку І з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у

Від операцій з надання послуг ДП “Одеський облавтодор” з використанням орендованої у ВАТ “ДБК” “Автобан” (Росія) техніки, ДП “Автобан-Україна” отримав доход, що не заперечується відповідачем. Крім того, операції з придбання та продажу позивачем послуг з оренди будівельної техніки пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, що також не заперечується відповідачем.

Таким чином, витрати, пов'язані із придбанням послуг оренди будівельної техніки у ВАТ “ДБК” “Автобан” (Росія), правомірно включені позивачем до складу валових витрат, а, отже, ПДВ, сплачений у складі таких витрат, також правомірно віднесено до податкового кредиту ДП “Автобан-Україна”.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду, що у ДПІ у Оболонському районі м. Києва не було підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, а, відтак, спірні податкові повідомлення-рішення від 13.05.2005 року № 0000432330/0, від 13.05.2005 року № 0000442330/0, від 17.06.2005 року № 0000432330/1, від 17.06.2005 року № 0000442330/1, обгрунтовано визнано господарськими судами першої та апеляційної інстанцій недійсними.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті спірних судових рішень у справі № 32/500 господарський суд м. Києва та Київський апеляційний господарський суд дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва від 31.10.2005 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 року у справі № 32/500 –  без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2211 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 31.10.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 року у справі № 32/500 залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду м. Києва від 31.10.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 року у справі № 32/500 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                  О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                          Л.В. Ланченко

                                                                                                                      Н.Г. Пилипчук

                                                                                                                      К.В. Конюшко

                                                                                                                     О.І. Степашко

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                        В.Б. Ликова