Ухвала суду № 3147482, 15.05.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

15 «травня» 2008 р.                                                                                                Справа № 126/12-06

                                                                                                                                         к/с № К-33031/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Голубєва Г.К.Конюшко К.В.Пилипчук Н.ГСтепашко О.І.при секретарі Ликовій В.Б.за участю представників сторін:позивача:Пилипенко М.І. дов. від 10.08.2007р. №1780/10/23-3відповідача-1:Самойленко О.В., дов. від 31.03.2008р. №33/791

Чернишенко Н.С., дов. № 33/859відповідача-2:не з’явивсярозглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуБілоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Київської області від18.04.2006р.та постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського судувід 25.09.2006р.у справі№ 126/12-06за позовомБілоцерківської об’єднаної державної податкової інспекціїдоВідкритого акціонерного товариства «Трібо»

Приватного малого підприємства «Техно-Альянс»провизнання угоди недійсною та стягнення 2432710,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Білоцерківська об’єднана державна податкова інспекція (надалі – позивач, Білоцерківська ОДПІ) звернулась до господарського суду Київської області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Трібо» (надалі – відповідач-1, ВАТ «Трібо») та Приватного малого підприємства «Техно-Альянс» (надалі – відповідач-2, ПМП «Техно-Альянс») про визнання господарського зобов’язання недійсним з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України та застосування наслідків, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України (надалі ГК України).

Постановою господарського суду Київської області (суддя – Писана Т.О.) від 18.04.2006р., яку залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя – Шевченко В.Ю., судді: Рибченко А.О., Ткаченко Б.О.), від 25.09.2006р. у справі № 126/12-06 у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що надані позивачем докази не є достатніми та не свідчать про спрямованість укладених відповідачами договорів купівлі-продажу на досягнення цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства в силу нормативного припису ст. 207 ГК України.

Білоцерківська ОДПІ, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати ухвалені у справі № 126/12-06 судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Відповідач-1 надав до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу Білоцерківської ОДПІ, в яких доводи останньої вважає необгрунтованими та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання суду касаційної інстанції не з’явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. 

У судовому засіданні суду касаційної інстанції від 08.05.2008р., на підставі ч. 2 ст. 150 КАС України, оголошувалась перерва до 15.05.2008р.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Білоцерківською ОДПІ з 25.04.2005р. по 12.05.2005р. була проведена позапланова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ВАТ «Трібо» за період з 01.10.2004р. по 30.11.2004р., за результатами якої складено акт №186/23-4/05495578 від 12.05.2005р.

В ході перевірки було встановлено, що податкові зобов'язання ВАТ «Трібо» складають за жовтень 2004р. – 883 802,00 грн., за листопад 2004р. – 575 545,00грн., податковий кредит підприємства за жовтень 2004р. складає 1 378 418,00 грн., а за листопад 2004р. – 824 468,00 грн.

Як встановлено в акті перевірки, податковий кредит виник в результаті придбання у значних обсягах сировини та матеріалів, що використовуються підприємством у виробничих цілях. Другий відповідач є одним із основних постачальників першого відповідача.

В акті перевірки №186/23-4/05495578 зазначено, що між ВАТ «Трібо» та ПМП «Техно-Альянс» укладено договір поставки сировини від 01.10.2004р. № 30/440-04 (азбест, каучук, сірка, металева, нефрас, каркас МПП, бобишка, штампи, диск.наповнювачі).

Так, ВАТ «Трібо» придбало у ПМП «Техно-Альянс» сировину (азбест, каучук, сірка металева, неф рас, каркас МПП, бобишка, штампи, диск.наповнювачі) на загальну суму 2 432 710,00грн, в тому числі ПДВ – 440 185,93 грн., що підтверджується податковими накладними (згідно переліку, встановленого у судових рішеннях госпордарських судів першої та апеляційної інстанцій).

У ході судового розгляду справи, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договір від 01.10.2004р. № 30/440-04 відповідачами не укладався, натомість ВАТ «Трібо» та ПМП «Техно-Альянс», пов’язані господарськими правовідносинами, на підставі договору від 28.05.2004р. № 30/299-04.

Також при судовому розгляді справи з’ясовано, що позивачем не стверджується про здійснення ВАТ «Трібо» або ПМП «Техно-Альянс» фіктивного підприємництва.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що державна реєстрація жодного з відповідачів не скасована, установчі документи відповідача-2 не визнані у встановленому порядку недійсними. Судові рішення, які підтверджують ухилення від сплати податків сторін угоди, відсутні. Тобто, у справі відсутні докази що підтверджують факти ухилення від сплати податків та відповідно до ст. 72 КАС України, не потребують доведення.

В матеріалах справи також відсутні судові рішення по цивільній або кримінальній справі, які б встановили факт фіктивності контрагентів ВАТ «Трібо» по «третьому ланцюгу», а саме - ПП «Вереда-комплекс», ТОВ «ІТО Буревісник» та ПП «Пласт».

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача-1, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Білоцерківської ОДПІ підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Білоцерківською ОДПІ, заявлено позов про визнання господарського зобов’язання, укладеного між відповідачами недійсним, на підставі ст.ст. 207-208 Господарського кодексу України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження щодо даної частини позовних вимог, з наступних мотивів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що, порушує публічний порядок а отже, нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі в частині позовних вимог Білоцерківської ОДПІ про визнання недійсним, укладеного відповідачами договору, в порядку, передбаченому ст. 207 ГК України.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1.1 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів у розмірі 2 432 710,00грн., отриманих за оскаржуваними господарськими зобов’язаннями, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома є сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державною бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

В оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п. 1 ст. 208 ГК України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача-1 та відповідача-2 санкцій, передбачених ст.208 ГК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Київської області від 18.04.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006р. у справі № 126/12-06 задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Київської області від 18.04.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006р. у справі № 126/12-06, в частині відмови у задоволенні вимог про визнання угоди недійсною, скасувати із закриттям провадження у справі.

В решті постанову Господарського суду Київської області від 18.04.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006р. у справі № 126/12-06 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                           Нечитайло О.М.

Судді                                                                                                                     Голубєва Г.К.

                                                                                                                               Конюшко К.В.

                                                                                                                               Пилипчук Н.Г.

                                                                                                                               Степашко О.І.

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                                  В.Б. Ликова