Ухвала суду № 3147481, 15.05.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

15 травня  2008 р.                                                                                         Справа № 4/302-06-7693А

                                                                                                                                           к/с № К-302/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Конюшко К.В.Пилипчук Н.ГРибченко А.О.Степашко О.І.розглянувшиу попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси постановуГосподарського суду Одеської області від02.10.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського судувід07.12.2006 р.у справі№ 4/302-06-7693Аза позовомФірми «Ласка» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одесипровизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фірма «Ласка» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - позивач, ТОВ Фірма «Ласка») звернулась до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (надалі – відповідач, ДПІ у Київському районі м. Одеси) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Одеської області від 02.10.2006р. (суддя Літвінов С.В.), яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя - Л.В. Поліщук, судді: Л.І. Бандура, В.Б. Туренко) від 07.12.2006р. у справі № 4/302-06-7693А позов задоволено, визнано нечиними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 28.02.2006р. № 0001022301/0, від 29.03.2006р. № 0001022301/1, від 25.04.2006р. 0001022301/2.

ДПІ у Київському районі м. Одеси, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення останніми, при їх прийнятті, норм матеріального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 4/302-06-7693А та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу від позивача не надійшло.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Київському районі м. Одеси здійснила комплексну планову виїзну документальну перевірку ТОВ Фірми «ЛАСКА» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено акт перевірки № 520-23-02-22463019/42 від 21.02.2006р.

Згідно висновків вказаного акту перевірки, встановлено порушення п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 3 700,00грн.

На підставі висновків акту № 520-23-02-22463019/42 від 21.02.2006р., ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022301/0 від 28.02.2006р., яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 3 700,00 грн. та застосовані штрафні санкції по цьому податку у розмірі 1 850,00грн, всього донараховано 5550,00грн.

Вказане податкове повідомлення рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, за насдідками якого скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін та прийняті податкові повідомлення-рішення №0001022301/1 від 29.03.2006р., № 0001022301/2 від 25.04.2006р., що за змістом та обсягом донарахувань аналогічні первинному податковому повідомленню-рішенню.

Фактичною підставою для твердження ДПІ у Київському районі м. Одеси про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» став висновок, що підприємством невірно визначена сума податку на додану вартість при розподілі частки вказаного податку із вартості послуг оренди приміщення по оподатковуваних і звільнених від оподаткування податком на додану вартість операцій, так як в договорі оренди не вказано, які саме підрозділи підприємства будуть розташовуватись на орендованій площі, а на перевірку не надані документи, що б підтверджували даний розподіл загальної площі 169кв.м. (не надано технічний паспорт нежилих підвальних приміщень загальною площею 169кв.м.).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Відповідно до положень п.п. 5.1.2 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) звільняються від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва.

Згідно з п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону, у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовлені або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи та не спростовано відповідачем, позивачем розподілена загальна площа орендованого приміщення 169 кв.м. на площу 20 кв.м. (відноситься до звільнених від оподаткування операцій) та площу 149кв.м. (відноситься до оподатковуваних операцій).

Наказом від 02.06.2004 року, що є актом, який встановлює права та обов’язки локального характеру, орендоване за договором приміщення, окрім площей, що віддані в суборенду, поділені між технологічним та юридичним агентством, проведенням інформаційно-консультаційних семінарів та підписним агентством (яке за наказом розташовано на площі 20 кв.м. та відноситься до звільнених від оподаткування операцій).

Облік за цими видами діяльності ведеться окремий, як того вимагає Порядок ведення книги обліку придбання товарів (наказ ДПА України від 30.05.97 р. №165).

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, обгрунтовано встановлено безпідставність тверджень відповідача, що вказаний вище наказ про розподілення робочої площі не має юридичної сили, оскільки директор юридичної особи є посадовцем, до повноважень якого саме й належить  видання локальних нормативних актів, тобто актів, що регулюють діяльність юридичної особи. Тому, такий наказ є обов'язковим для виконання, регулює правовідносини та породжує певні юридичні наслідки.

Також, обгрунтованим, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, є постановлення висновку щодо безпідставності позиції відповідача в частині, що відповідна характеристика приміщення (за видами діяльності) наводиться у технічному паспорті орендованих приміщень, оскільки відповідно до вимог законодавства, у технічному паспорті повинні бути позначені будівельно-схематичні характеристики об'єкту. За договором оренди, що був укладений між позивачем та Управлінням комунальної власності міськради, зазначена загальна площа переданих в оренду приміщень, але ж не є обов'язковим позначення, де саме буде розташований відповідний кабінет. Господарське використання орендованого приміщення вирішується на розсуд орендаря і можуть бути в технічному паспорті не позначені як тимчасові.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з аналізу судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів та з обгрунтування касаційної скарги відповідачем, доводів, які б спростовували висновки вказаних судових інстанцій, не надано.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 4/302-06-7693А господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Київському районі м. Одеси підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Одеської області від 02.10.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 р. у справі № 4/302-06-7693А  – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2211 223, 225, 230, 232Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси на постанову господарського суду Одеської області від 02.10.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 р. у справі № 4/302-06-7693А – залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Одеської області від 02.10.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 р. у справі № 4/302-06-7693А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                 О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                          К.В. Конюшко

                                                                                                                     Н.Г. Пилипчук

                                                                                                                     А.О. Рибченко

                                                                                                                     О.І. Степашко