Ухвала суду № 3147362, 08.05.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

08 «травня» 2008 р.                                                                                             Справа № 28/323а

                                                                                                                                   к/с № К-21681/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Конюшко К.В.Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Степашко О.І.при секретарі Ликовій В.Б.за участю представників сторінпозивача:Ринковий В.І.

Єгоров Б.С.відповідача:не з’явилисьтретьої особи:не з’явилисьрозглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м.Харцизькуна постанову Господарського суду Донецької області від  14.04.2006р. та ухвалуДонецького апеляційного господарського судувід19.06.2006 рокуу справі№ 28/323аза позовомВідкритого акціонерного товариства «Сілур»доДержавної податкової інспекції у м.Харцизькутретя особа Відкрите акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Донецькупроскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Сілур» (надалі – позивач, ВАТ «Сілур») звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Державної податкової інспекції у м.Харцизьку (надалі - відповідач, ДПІ у м. Харцизьку) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Харцизьку від 26.05.2004 р. № 0000022342/2.

24.03.2006р., позивач надав до господарського суду Донецької області заяву №28/323а/14 про зменшення позовних вимог, за змістом якої просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Харцизьку від 26.05.2004р. № 0000022342/2 на загальну суму 15 184 994,40 грн., у тому числі 7 991 091,00грн. податкового зобов’язання з податку на прибуток та 7 193 901,40грн. штрафних санкцій.

Постановою господарського суду Донецької області (судова колегія у складі: головуючий суддя: Кониченко О.М., судді Ханова Р.Ф., Наумова К.Г.) від 14.04.2006 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя: О.С. Кулебякін, Р.В. Волков, М.Д. Запорощенко) від 19.06.2006р. у справі № 28/323а позовні вимоги задоволено, скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Харцизьку № 0000022342/2 від 26.05.04 р. в частині визначення податкового зобов'язання ВАТ «Сілур» з податку на прибуток у загальній сумі 15 184 99, 40 грн.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що кошти, одержані позивачем за кредитною угодою є - фінансовим кредитом, який згідо пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включається до складу валового доходу платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Також, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було взято до уваги висновки судово-бухгалтерської експертизи, за змістом яких підтверджується обгрунтованість правової позиції господарських судів першої та апеляційної інстанцій, в частині кваліфікації коштів, отриманих позивачем у якості фінансового кредиту.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ДПІ у м. Харцизьку звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 14.04.2006р., ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006р., у справі № 28/323а та прийняти нове рішення, яким у позові ВАТ «Сілур» відмовити.

Позивач надав відзив на вказану касаційну скаргу, у якому проти доводів відповідача заперечує, з підстав необгрунтованості останніх та просить у її задоволенні відмовити, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

Представник відповідача надіслав до адміністративного суду касаційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із тим, що повістка-повідомлення про призначення дати та часу розгляду у касаційному порядку справи № 28/323а надійшла до останнього із порушення п.3 ст. 35 КАС України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, розглянувши вказане клопотання дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Як вбачається за змістом вказаного клопотання, відповідачем повістку-повідомлення було отримано 05.05.2008р., натомість судове засідання у справі № 28/323а призначено на 08.05.2008р.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що такі дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, не узгоджуються із нормативними приписами ст. 49 КАС України, а тому підстав для задоволення вказаного клопотання не вбачається. 

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Державною податковою інспекцією у м. Харцизьку прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2004р. № 0000022342/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 22224419,40 грн., з яких за основним платежем – 119 044 121,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10320298,40 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.05.2004р. №0000022342/2, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 16418564,40 грн., у тому числі за основним платежем – 8678631,00 грн. та фінансові санкції у розмірі 7 739 933,40 грн.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту перевірки щодо дотримання ВАТ «Сілур» вимог податкового законодавства за період з 01.02.2003р. по 30.09.2003р., з податку на прибуток від 31.12.2003р. № 2561/23-1/00191046.

За змістом висновків вказаного акту перевірки вбачається, що податковий орган встановив порушення платником положень п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», яке, на думку останного, полягало в тому, що до складу валового доходу підприємства у 1 і 2 кварталах 2003 р. не було включено кредиторську заборгованість за кредитною угодою № 16/15-44 укладеною між Відкритим акціонерним товариством «Сілур» і Відкритим акціонерним товариством «Укрексімбанк». Вказана кредиторська заборгованість, відповідачем розглядається, як безповоротна фінансова допомога, що не була стягнута в межах строку позовної давності, а тому підлягала включенню платником податку до складу валового доходу підприємства (п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Харцизьку задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що одержані позивачем за кредитною угодою кошти є - фінансовим кредитом, який згідно до п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включається до валового доходу платника і не підлягає оподаткуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає назване твердження обгрунтованим, з наступних мотивів.

Як встановлено у ході судового розгляду справи, відповідно до індивідуальної позикової угоди №5/0810/4976 як частини Основної угоди від 25.03.1992р., укладеної між «Державним Експортно-імпортним Банком України» - «Позичальник» і «АКА» - Кредитне Суспільство мбХ Франкфурт вбачається, що «АКА» надає Позичальнику кредит на максимальну суму 36 862 235 німецьких марок. Зазначена угода у ввідній частині містить дані про взаєморозрахунки між фірмою СКЕТ Хандель і Сталедротоканатним заводом м. Харцизськ (правонаступником якого є ВАТ «Сілур»), при цьому зазначено, що дана угода складається з метою фінансування контрактів, відповідно до яких проводяться постачання від фірми СКЕТ Хандель і що фірма СКЕТ Хандель і Сталедротоканатний завод спільно із Станкоімпортом, Тяжпромекспортом і АХФ Совкабель домовилися передати всі права і зобов'язання Станкоімпорта і АХФ Совкабель згідно визначеним угодою договорам. Угодою визначені сума і мета кредиту, оплата, відсотки, відшкодування, а також умови дійсності угоди.

Згідно доповнення №1 до індивідуальної кредитної угоди №5/0810/4976 без дати його складання, визначена інша сума контракту, ніж та що вказана в преамбулі Індивідуальної Кредитної Угоди, яка складає 46 976 935 німецьких марок. Доповненням визначені сума і мета кредиту, порядок платежів, відсотки і порядок погашення кредиту - п'ятнадцятьма рівними піврічними послідовними внесками не пізніше 1.12.96р.

На реалізацію зазначеної Угоди, між Державним Експортно-імпортним Банком України та Харцизським державним сталедротовим заводом від 30.11.92р. укладено Кредитну угоду №16/15-44 (міститься в матеріалах справи). Відповідно до зазначеної угоди, Укрексімбанк (далі Кредитор) надає Харцизському державному сталедротовому заводу (далі Позичальник) кредит на оплату 100% ціни зовнішньоекономічних контрактів (перелік, встановлено у судовому рішенні суду першої інстанції).

У кредитній угоді є посилання на той факт, що Позичальник надає Кредитору гарантію Уряду України про те, що Позичальник, якщо не забезпечить наявність достатніх грошових коштів на валютному рахунку, вступає право Кредитора на списання коштів Державного валютного фонду та нараховується щоквартально комісію за зобов'язаннями (на користь Кредитора) (п. 3.1,3.2 ), а також Кредитор має право на використання коштів Державного валютного Фонду для виконання платежів за цією угодою.

Згідно п. 2 угоди, визначена сума кредиту складає 36 862 235 нім. марок, яка може бути використана Позичальником до 1.12.93р. Відповідно до пп. 2.3 ст. 2 даної угоди визначений спеціальний порядок здійснення платежів в рахунок кредиту - «Платежі в рахунок кредиту здійснюються на підставі акредитиву, що відкривається Позичальником у Кредитора. Акредитив відкривається по заяві Позичальника і повинен за формою і змістом відповідати вимогам Кредитора, а також бути авізованим і виконаним через «DeutscheBankAG, Berlin, FRG».

Кредитною Угодою також визначено розмір комісії, сума відсотків за користуванням кредиту. Відповідно до п. 5 угоди, вказаний кредит повинен бути погашений 15-тьма рівними послідовними піврічними платежами по закінченню 36 місяців після середньозваженої дати відвантаження, підтвердженої Сертифікатом, але не пізніше за 01.12.93р. При цьому, відповідно до п. 5.2 Кредитної угоди передбачено, що Позичальник зобов'язаний провести всі платежі по основному боргу і відсоткам, іншим витратам належним чином, без контрпретензій, вирахувань безумовно, в марках ФРН на позикові рахунки №16097744/048 і №161977044/048.

Таким чином, зазначеним пунктом Кредитної угоди передбачений порядок розрахунків по наданих сумах кредиту, котрий незалежно від використання або невикористання засобів Державного бюджету України припускає повернення кредиту Укрексімбанку шляхом перерахуванням коштів на позикові рахунки.

Відповідно до листа №17-3/1841 від 12.05.95р., направленому Голові Правління ВАТ «Сілур» від Заступника Голови Правління Кредитора Капустіна В.В. (належна копія міститься в матеріалах справи) зазначено, що «на підставі повідомлення консорціуму банків АКА, дата середньозваженого постачання, підтверджена сертифікатом, настала 27.12.93р. Вказаним листом визначено графік погашення основного боргу за кредитом в період з 01.12.96р. по 01.12.03р. платежами по 3 131 794,86 німецьких марок і 3 131 794,96 німецьких марок.

Згідно п. 11 угоди, визначено випадки невиконання Позичальником своїх зобов'язань і права Кредитора.

Відповідно до пп. Б) п. 11.1 слідує, що невиконання зобов'язань Позичальником настає у випадку, якщо Позичальник не зможе провести платежі, встановлені даною угодою, протягом 5 днів після настання терміну платежів.

Угодою також визначені інші зобов'язання Позичальника, умови невиконання Позичальником своїх зобов'язань, права Кредитора, порядок анулювання або часткового припинення контракту, право дебітування рахунків Позичальника, правова основа угоди, порядок вступу угоди в силу.

У травні 1993 року (без зазначення конкретної дати укладання) між позивачем та Укрексімбанком укладено Доповнення до кредитного договору № 16/15-44 від 25.01.1993 р., відповідно до якого визначено перелік контрактів, по яких здійснюється оплата, вказаний перелік відповідає переліку контрактів, вказаних в доповненні №1 до Індивідуальної кредитної умови №5/0810/4976 від 25.03.92р., встановлена загальна сума кредиту – 46 976 935 німецьких марок, документообіг, пов'язаний із зміною акредитиву, а також порядок розрахунків Позичальника з Кредитором. Вказаним доповненням не змінений термін виконання кредитної угоди №16/15-44, також не змінений порядок проведення платежів в рахунок кредиту, визначений пп. 2.3. ст. 2 Угоди.

Згідно п. 9.1 угоди, в редакції, що визначена вказаним Доповненням від 25.05.1995 р., передбачено, що «у випадку незабезпечення Позичальником надходження в необхідних сумах і термінах валютних засобів і використання валютних засобів бюджету України, Позичальник відшкодовує всі витрати, пов'язані з використанням цих засобів, в місячний термін. У випадку недотримання вказаної вимоги, відшкодування цих витрат здійснюється в порядку, встановленому згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. № 8-93.»

З урахуванням викладених раніше даних про порядок взаєморозрахунків по кредитній угоді №16/15-44, відображених в даній угоді і доповненнях до неї, передбачено, що вказаними документами визначено зобов'язання ВАТ «Сілур» по оплаті основного боргу та інших сум перерахуванням коштів на позикові рахунки, відкриті Кредитором Позичальнику.

Як вбачається з оскаржваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, у період з 28.06.93р. по 30.09.03р. ВАТ «Сілур» був використаний кредит наданий Укрексімбанком за кредитною Угодою №16/15-44 у сумі 21 922 564,12нім. марок і 32 025 22,58євро, зазначені суми є сумами основного боргу ВАТ «Сілур» перед Укрексімбанком, відповідно до умов кредитної угоди.

Протягом вказаного періоду, ВАТ «Сілур» сплатив на користь Укрексімбанку основний борг за використаний кредит у сумі 21 481 454,04 нім.марок і 2 243 074,8 євро.

Не компенсована зазначеними платежами сума основного боргу за станом на 30.09.03р. склала 1 184 983,78євро.

Крім того, позивачем на користь ВАТ «Укрексімбанк» були перелічені відсотки за користування кредитом у рамках угоди №16/15-44 у сумі 8 462 287,42 німецьких марок і 104 081,98євро.

Згідно до п. 4.1 і п. 4.2 Угоди 16/15-44 «Позичальник сплачує Кредитору відсотки, що нараховуються на непогашену заборгованість...», «Датою, з якої починається нарахування відсотків на суму заборгованості за кредитом, є дата початку його використання і завершується датою його погашення.»

У порушення пп. 4.2 Угоди в період з 2-го кварталу 1993р. по 4-й квартал 1996р. позивачем необгрунтовано перераховані відсотки Кредитору у зв'язку з тим, що в даний період часу ВАТ «Сілур» не використовував кредит за Угодою 16/15-44. Кредит був використаний у період з 4 кварталу 1996 року по 4 квартал 1999 року у сумі 21 922 564,12 німецьких марок, а також у період 4 квартал 2002 року та 2 квартал 2003 року у сумі 3 202 522,58 євро. Оскільки зазначені засоби значаться перерахованими у виконання Угоди №16/15-44, при цьому відзначається використання банківських рахунків, призначених для оплати основного боргу, то зайво сплачені суми відсотків зараховуються в рахунок погашення суми основного боргу.

За наслідками викладеного вбачається, що кошти надані ВАТ «Сілур» банківською установою на зворотній основі, на певний строк для цільового використання і під відсоток.

Відповідно до п.1.11.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою кваліфікацією правовідносин між ВАТ «Сілур» та ВАТ «Укрексімбанк», як таких, що виникають із надання фінасового кредиту, оскільки останні відповідають ознакам наведеним у законодавстві для визначення поняття фінансовий кредит.

Пунктом 7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам.

Таким чином, з огляду на викладене, вбачається, що законодавством України не передбачено включення коштів, залучених платником податків у зв’язку із отриманням фінансового кредиту, до складу валового доходу, який підлягає оподаткуванню податком на прибуток.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає за необхідне погодитись із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, в частині висновку, що ДПІ у м. Харцизьку було необгрунтовано кваліфіковано кошти, отримані платником податку, у якості безповоротної фінансової допомоги та здійснено їх оподаткування податком на прибуток на підставі пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки «фінансовий кредит» і «безповоротна фінансова допомога» є різними за правовим змістом податковими термінами, а тому законодавець диференціює механізм оподаткування зазначених господарських операцій.

Так, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зобов'язує платника податку включати безповоротну фінансову допомогу до складу валового доходу. Натомість, фінансовий кредит, відноситься до операцій, які оподатковуються за особливими правилами, а саме у відповідності до п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кошти, отримані за фінансовим кредитом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню.

Оскільки, з підстав вказаних вище, господарська операція, що розглядається є фінансовим кредитом, податковий орган безпідставно застосовував до неї правила оподаткування, встановлені п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 28/323а Господарський суд Донецької області та Донецький апеляційний господарський суд дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Таким чином, касаційна скарга ДПІ у м. Харцизьку підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Донецької області від 14.04.2006р. та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. у справі № 28/323а – без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про відкладення розгляду справи відмовити.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку на постанову Господарського суду Донецької області від 14.04.2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. у справі № 28/323а залишити без задоволення.

3. Постанову Господарського суду Донецької області від 14.04.2006р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. у справі № 28/323а залишити без змін.

4ж. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                              О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                      К.В. Конюшко

                                                                                                                  Л.В. Ланченко

                                                                                                                  Н.Г. Пилипчук

                                                                                                                  О.І. Степашко

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                    В.Б. Ликова