Ухвала суду № 3146672, 10.02.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-5471/08                                                     Головуючий у 1 інстанції Станік С.Р.                                                                                                      Суддя-доповідач Василенко Я.М.                                         

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10лютого 2009 року                                                                                              м. Київ

               Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 Головуючого:                                                                   Василенка Я.М.,

    Суддів:                                                                                Ситникова О.Ф.,

                                                                                                Федорової Г.Г.,

 при секретарі:                                                                   Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 08.08.2007 року у справі за позовом приватного підприємства «Зв’язок-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі                     м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішеня,-

В С Т А Н О В И В:

06.03.2007 року ПП «Зв’язок-Сервіс» звернулося до господарського суду м. Києва із позовом, в якому просить про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.09.2006 року  № 0007482302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 150646,50 грн., з яких 100431,00 грн. – основний платіж та                  50215,50 грн. – штрафні санкції.

Постановою господарського суду м. Києва від 08.08.2007 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідач ДПІ у Печерському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обгрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що в період укладення між позивачем (покупцем) та ТОВ «ТТМ-Плюс» (продавцем) ряду господарських договорів та їх виконання позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «ТТМ-Плюс» у складі вартості придбаних товарів, оскільки ТОВ «ТТМ-Плюс» було належним чином зареєстрованим підприємством, наділеним цивільною правосуб'єктністю, зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані та надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбутковані товари, у тому числі ПДВ.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджував, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «ТТМ-Плюс» у складі вартості отриманих товарів, з огляду на те, що ТОВ «ТТМ-Плюс» на момент укладення та виконання вищевказаних договорів не було платником ПДВ, оскільки рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29.03.2005 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію ТОВ «ТТМ-Плюс» платником ПДВ з моменту внесення в реєстр платників ПДВ. Крім цього відповідач стверджує, що актом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01.06.2005 року № 45/05 (а.с. 94) анульовано свідоцтво про реєстрацію ТОВ «ТТМ-Плюс» платником ПДВ з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, а саме з 02.04.2002 року.

При цьому, відповідач вважає, що він правомірно прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, посилаючись на пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем з питання достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «ТТМ-Плюс» за період з 01.03.2002 року по 31.12.2003 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.09.2006 року № 16/23-70/21690954 ( а.с. 11-22).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2006 року № 0007482302/0 (а.с. 103), яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 150646,50 грн., з яких 100431,00 грн. – основний платіж та 50215,50 грн. – штрафні санкції.

Як встановлено актом перевірки та не заперечується сторонами, між позивачем (покупцем) та ТОВ «ТТМ-Плюс» (продавцем) у вказаний період було укладено ряд господарських договорів на продаж товарів (робіт, послуг) на загальну суму 602586,00 грн., з яких ПДВ – 100431,00 грн., що підтверджується переліком договорів наведених у вищезазначеному акті перевірки (а.с. 12-15).

На підставі виписаних ТОВ «ТТМ-Плюс» податкових накладних, які були надані до перевірки (як зазначено у п. 1.8 акта перевірки – а.с. 12) на загальну суму 602586,00 грн., в тому числі ПДВ – 100431,00 грн., позивач включив до податкового кредиту у відповідних періодах за серпень-грудень 2003 року суму ПДВ у розмірі 100431,00 грн.

Позивачем сплачено ТОВ «ТТМ-Плюс» грошові кошти у розмірі 602586,00 грн., з яких ПДВ у сумі 100431,00 грн., що встановлено актом перевірки та визнається сторонами.

Судом витребовувались копії всіх перелічених документів, однак в зв’язку з їх вилученням 08.06.2006 року УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві вказаних документів вони відсутні у матеріалах справи, що підтверджується протоколом виїмки (а.с. 104).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення відсутністю факту порушення позивачем податкового законодавства, відсутністю суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) з ПДВ за розглянутим епізодом та необгрунтованістю застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі  50215,50 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до п.п. 15.1.2 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов’язання, не було подано, або коли судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання. При цьому, колегія суддів не вбачає обставин, передбачених зазначеними положеннями Закону № 2181-ІІІ, відповідно до яких відповідачем було визначено податкові зобов’язання позивача за серпень - грудень 2003 року.

Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім’я  та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у вищезгаданому акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача повністю відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із аналізу пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів приходить до висновку про те, що нею встановлений лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку – відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

При цьому, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості анульовання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ з моменту внесення особи в реєстр платників ПДВ.

Виходячи із аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів приходить до висновку про те, що датою анулювання свідоцтво про реєстрацію ТОВ «ТТМ-Плюс» платником ПДВ є дата підписання акту ДПІ про аналювання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій ухвал по справі про визнання недійсними установчих документів ТОВ «ТТМ-Плюс» та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, провадження у цій справі закрито, отже свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ТТМ-Плюс» № 39008442 від 02.04.2002 року не вважається анульованим та виключеним з Реєстру, що ще раз підтверджує протиправність податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.09.2006 року  № 0007482302/0.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206  КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва – залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 08.08.2007 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

    Головуючий:

    Судді: