Ухвала суду № 3146660, 11.02.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа:  №  22-а-9748/08                                          Головуючий у І інстанції: Добрянська Я.І.

                                                                                                     Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 «11» лютого 2009 року                                                                                м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

         головуючого - судді               Усенка В.Г,   

                                суддів               Малиніна В.В.  та Романчук О.М.,                                   

                   при секретарі                Літоміній Н.В.,   

 розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від                01 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №00040002308/0 від 04.06.2007р. та №0004012308/0 від 04.06.2007р.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 листопада 2007 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва від 04.06.2007р. № 0004002308/0, від 10.08.2007р. № 0004002308/1 на суму 94635,00 гри.; від 04.06.2007 р. № 0004012308/0, від 10.08.2007 р. № 0004012308/1 на суму 266508,00 грн. Стягнуто  з місцевого бюджету на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору  в сумі розміром 3,4грн.

В апеляційній скарзі  Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Києва просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД».

Апеляційний розгляд справи здійснюється за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що службовими особами Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва (далі – «ДПІ у Шевченківському районі»)  проведено планову виїзну перевірку позивача на предмет дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт №1190/23-08/20025700 від 21.05.2007р. (а.с.8-44).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: від 04.06.2007р. № 0004002308/0 на суму 94635грн. (з яких 78490грн. - основного платежу та 16145грн. - штрафні санкції) про донарахування податку на прибуток; від 04.06.2007р. №0004012308/0 на суму 266508грн. (з яких 177672грн. - основний платіж та 88836,00 грн. - штрафні санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПІ у Шевченківському районі про результати розгляду скарги від 08.08.2007р. №4211/10/25-007 скарга ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД» залишена без задоволення, податкові повідомлення - рішення без змін. На підставі даного рішення прийнято податкові повідомлення - рішення №00040002308/1 від 10.08.2007р. на загальну суму 94635грн. та №0004012308/1 від 10.08.2007р. на загальну суму 266508грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурстрейд», укладено договір підряду від 29.06.2006р. №06/29, предметом договору є виконання робіт по проведенню передпродажної підготовки автомобілів. Аналогічний договір від 01.11.2005р. також укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютор». Згідно з вказаними договорами позивач отримував послуги з розконсервації кузовів автомобілів. Вартість вказаних послуг позивачем включалася до складу валових витрат на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про  оподаткування прибутку підприємств» (далі – «Закон»).

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

Згідно з п.п. 2.15.8 розділу 2 Акту перевірки при вибутті запасів товариством застосовується метод «Ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів» (при вибутті автомобілів) та метод «Вартості запасів перших за часом надходжень - ФІФО» (при вибутті запчастин та аксесуарів для автомобілів).

Відповідно до ст. 9 «Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Мінфіну України № 246, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартістю запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно - заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно - розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведення їх до стану, в якому вони придатні до користування у запланованих цілях.

Тобто, стаття 9 цього Положення визначає, що до первісної вартості запасів, які придбані за плату відносяться інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до користування у запланованих цілях. Використання норм бухгалтерського обліку здійснюється лише для цілей вибуття (списання) запасів, а не для їх первісної оцінки (визначення балансової вартості).

На виконання умов Договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ «Ресурстрейд» та ТОВ «Ютор», вказаними товариствами виконувалися роботи по  здійсненню розконсервації кузовів автомобілів. Розрахунки за виконані роботи відображалися проводками: Д-т рах. 93.1 «Витрати на збут» К-т рах. 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з норм п. 5.1 ст. 5 Закону, балансовою вартістю запасів у цілях податкового обліку є сума витрат, понесених (нарахованих) як компенсація вартості товарів, отже, в розрахунку згідно п. 5.9 ст. 5 цього Закону використовується купівельна вартість автомобілів без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, окружний суд дійшов правильного висновку про правомірність визначення позивачем первісної вартості придбаних запасів (автомобілів) без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів, дані наведені в таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів» Додатку № К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства відповідають дійсності.

Окрім того, відповідачем не встановлено порушень щодо формування валових витрат позивачем, про що зазначено в п. 3.1.2 акту перевірки.

Відповідно до зовнішніх контрактів, укладених з нерезидентами - перевізниками, позивач отримував послуги з міжнародних перевезень вантажу, а саме транспортні послуги з доставки товару зі складу за межами митної території України до пунктів призначення, розташованих на митній території України.

В матеріалах справи наявні Договори про міжнародні перевезення :

- від 02.10.2006 р. № 711 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ЗАТ «Вілбетос транспортас»;

- від 02.10.2006 р. № 704 укладений між   ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ІП П. Казнаускаса;

- від 17.10.2006 р. № 717 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ЗАТ «Блейрас»;

- від 01.09.2005 р. № 30/2 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ЗАТ «Дайвера»;

- додаткова угода від 10.09.2006 р. до договору № 30/2 від 01.09.2005 р.;

-від 25.09.2006 р. №703 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ЗАТ «Аутоверслас»; - від 12.01.2006 р. №ЮТ/2006/ІІА укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та АТ «Адампол»; - від 17.02.2003 р. №02-09/7 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД» та ІПТЕП «Сітікар»; - додаткова угода від 27.12.2004 р. № 3 до договору № 02-09/7;

- додаткова угода від 01.03.2005 р. № 4/1 до договору № 02-09/7;

- додаткова угода від 07.06.2006 р. № 3 до договору № 02-09/7.

Як зазначено в акті перевірки, ДПІ у Шевченківському районівказано, що позивачем порушені вимоги п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за 2006 рік на суму 177672грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД» податкове зобов’язання з податку на додану вартість за заниження позивачем суми податку на додану вартість, зважаючи на таке.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з п.п. «а» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», за винятками, визначеними у підпунктах «в», «д» - «є» цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Однак, стаття 3 цього Закону визначає об'єкт оподаткування виходячи з місця надання послуги, а не з місця поставки послуги.

Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Специфіка послуг полягає у тому, що вони не нагромаджуються, не транспортуються та не існують окремо від виробників послуг, тобто споживаються в момент надання.

Таким чином, поставка нерезидентами послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Стаття 5 Митного кодексу України визначає, що митну територію України становлять: територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюються виключна юрисдикція України.

Зі змісту Договорів про міжнародні перевезення, наявних в матеріалах справи, які були укладені позивачем з нерезидентами, вбачається, що місце надання послуги знаходиться за межами митної території України, на території інших країн (Литва, Польща, Білорусія).

Суд погоджується з твердженням ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД» щодо того факту, що місце надання послуг позивачу перевізниками - нерезидентами знаходиться за межами митної території України, а отже не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Стаття 2 Закону України «Про податок на додану вартість» містить виключний перелік осіб, які можуть бути платниками податку на додану вартість, а саме платником податку є будь-яка особа, яка:   здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;         імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Отже, законодавець не визначає особу, яка придбаває послуги у нерезидента платником податку на додану вартість.

Позивач у спірних правовідносинах не є платником податку, а об'єкт оподаткування податком на додану вартість в цьому випадку відсутній. Механізм оподаткування певним податком діє лише у випадку наявності відповідного об'єкта та суб'єкта, отже відсутність даних обов'язкових елементів унеможливлює існування такого механізму взагалі.

Відповідно до ст.259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість і метод її визначення заявляються (декларуються декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України, шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок  контролю  за  правильністю  визначення  митної  вартості встановлений статтями 260, 262 та 265 Митного кодексу України.

Відповідно до п. 2.1 «Порядку здійснення митними органами контролю за ста платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України» затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 16.03.2001 р. №109/188 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.03.2001 р. за №261/5452, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою визначення податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.

Даний Порядок здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору (далі - податки), які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів (далі - товари) на митну територію України, розроблено відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – «Закон») та інших нормативно-правових актів України з питань оподаткування.

Як вбачається з наданих позивачем ВМД, митний орган прийняв від ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД», відповідні декларації, здійснив на їх підставі митне оформлення вантажу, що підтверджує правомірність формування митної вартості та правильність оформлення декларацій. В митних деклараціях вказана сума податку на додану вартість, яка була сплачена товариством митним органам при ввезенні товару на митну територію України.

Таким чином, вартість послуг з перевезення вантажу (автомобілів) була попередньо включена до складу митної вартості автомобілів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД» про скасування податкових повідомлень-рішень №00040002308/0 від 04.06.2007р. та №0004012308/0 від 04.06.2007р.є обгрунтованими.

Зважаючи на викладене, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим, то воно підлягає залишенню без змін

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від                           01 листопада 2007 року, – без змін.

 Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

 Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст..160 цього Кодексу -   з дня складення постанови в повному обсязі.

               Головуючий-суддя:                                                                                  Усенко В.Г.,

        судді:                                                                                                                      Малинін В.В.,                                                                                                                          

 Романчук О.М.