Ухвала суду № 3146625, 18.02.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2009 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складіколегії суддів:

Головуючого судді Горбань Т.І.

Суддів: Попович О.В.

Мамчура Я.С.

при секретарі Лисенко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський лікеро горілчаний завод «Столичний стандарт» ( з 03.10.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю»Адміністративно-складський комплекс «Кудрявський») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування рішеннявід 02.03.06 року № 0001001602/1 та № 0001021602/1 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва.

Постановою Господарського суду міста Києва позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №0001001602/1 від 02.03.2006 року в частині нарахування 118147 грн. податку на прибуток, з них 9143 грн. основного платежу та 109004 грн. штрафних санкцій, скасовано податкове повідомлення рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 0001021602/1 від 02.03.2006 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач ДПІ у Шевченківському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, представників позивача( 03.10.2007 року відбулася заміна свідоцтва про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський лікеро горілчаний завод «Столичний стандарт» у зв»язку із зміною найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Адміністративно-складський комплекс «Кудрявський») , дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, суд першої інстанції встановив, що база оподаткування з податку на прибуток підприємств за перевірений відповідачем період фактично складала:

за 2003 рік (без урахування 1 кварталу) - 413,2 тис. грн., що на 60,4 грн. менше ніж за даними декларації, які є заниженням оподатковуваного прибутку за 2003 рік; за 2004 рік - 443,7 тис. грн., що на 112,0 грн. менше ніж за даними декларації, які є заниженням оподатковуваного прибутку за 2004 рік; за півріччя 2005 року - 399,1 (501,0 - 101,9 тис. грн.), що на 386,4 грн. менше ніж за даними декларації, які є заниженням оподатковуваного прибутку за 1 півріччя 2005 року. Донарахування зобов'язань з податку на прибуток позивача, за висновками суду першої інстанції, складає: за 2003 рік (без урахування 1 кварталу 2003 року) - 18,2 тис. грн., за 2004 рік - 30,3 тис. грн., за півріччя 2005 року - 93,4 тис. грн.

Загальна сума зобов'язання, що була донарахована спірним повідомленням-рішенням №0001001602/1 від 02.03.2006р., та правомірність нарахування якої підтверджується висновками суду, складає 141900 грн.

Відповідно до вимог пп.17.1.3 п. 17.1 ст.17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За визначенням, наведеним в п.1.5 ст.1 вказаного Закону, штрафна санкція (штраф)- це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (п.1.2 ст.1 Закону).

Визначення терміну "податкове зобов'язання" наведено в Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001р. №110, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за №268/5459 (далі - Інструкція №110), де податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платників податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів (податків, зборів, обов'язкових платежів, неподаткових доходів, штрафних (фінансових) санкцій, у т. ч. пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у порядку та у строки, визначені чинним законодавством України" (п.п.2.2 п.2). Згідно з п.п.2.7 п.2 Інструкції №110 заниження суми податкового зобов'язання охарактеризовано як недоплата. Суд першої інстанції вважає неправомірними дії відповідача щодо врахування при розрахунку штрафних санкцій лише сум донарахованого податку без врахування сум зайво нарахованого податку у звітних періодах. Отже, суд вважає, що штрафна санкція на суму податкових зобов'язань позивача має складати не більше ніж 50% від суми донарахованого податкового зобов'язання, тобто 70950 грн. (141900 грн. х 0,5). Крім того, до розрахунку штрафних санкцій повинна бути включена штрафна санкція у сумі 2952 грн., яка є 5%-ною штрафною санкцією згідно п.17.2 ст.17 Закону №2181 у зв'язку із самостійно виявленою помилкою, що містилася у раніше поданих деклараціях. На підставі висновків судово-бухгалтерської експертизи судом встановлено, що висновки акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 82 грн. та заниження податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 727 грн. є правомірними та такими, що відповідають дійсним обставинам. Таким чином, на підставі наявних у справі документів судом встановлено, що за період з 01.04.2003р. по 01.07.2005р. позивачем завищена чиста сума податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету, в розмірі 313 грн., та занижена сума бюджетного відшкодування в розмірі 49 грн. Всього позивачем за весь період завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 264 грн. (313 грн. - 49 грн.). Судом встановлено, що встановлене Актом перевірки заниження Позивачем податку на додану вартість на суму 4734 грн. підтверджуються лише частково - в сумі 947 грн., в тому числі: за квітень 2003р. - 59 грн.; за червень 2003р. - 10 грн.; за липень 2003р. 30 грн.; за вересень 2003р. - 41 грн.; за листопад 2003р. - 3 грн.; за грудень 2003р. - 23 грн.; за січень 2004р. - 33 грн.; за лютий 2004р. - 58 грн.; за березень 2004р. - 19 грн.; за вересень 2004р. - 279 грн.; за грудень 2004р. -265 грн.; за березень 2005р. - 22 грн.; за квітень 2005р. - 33 грн.; за травень 2005р. - 50 грн.; за червень 2005р. - 22 грн. Крім того, встановлено завищення зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1211 грн., в тому числі: за квітень 2004р. - 2 грн.; за жовтень 2004р. - 841 грн.; за лютий 2005р. -368 грн. За висновками судово-бухгалтерської експертизи за період з квітня 2003р. по червень 2005р., позивачем було не занижено, а завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 264 грн. (1211 грн. - 947 грн. - 264 грн.). Отже, на думку суду першої інстанції, висновки щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання податку на додану вартість за основним платежем є необгрунтованими та помилковими. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий дохід складається із загальної суми доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п.4.1 ст.4). До валового доходу включаються загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) (п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4). Згідно пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку -дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку. Отже, до валового доходу включаються доходи від операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що здійснюються згідно з договорами цивільно-правового характеру, які передбачають передачу прав власності на такі товари (роботи, послуги) за плату або компенсацію. Валовий дохід з продажу товарів (робіт, послуг) визначається по першій з подій та відображається по рядку 01.1 декларації про прибуток підприємства за звітний період, розрахований наростаючим підсумком. Звітний податковий період - це календарні квартал, півріччя, три квартали та рік, кожен з яких починається з однієї дати, а саме з 1 січня звітного року. Як встановлено судово-бухгалтерською експертизою, яка проводилася Науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 12.09.2006 р., позивачем в 1 кварталі 2003 року задекларовано показник доходу від продажу товарів (робіт, послуг) на 607,0 тис. грн. більше, ніж за даними бухгалтерського та податкового обліку. Однак, за результатами попередньої перевірки, яка включала перевірку за 1 квартал 2003 року не було встановлено порушень у визначенні доходу позивачем згідно поданої податкової декларації з податку на прибуток (Акт №326/16-2/125/19364615 від 15.08.2003р.). Попередня перевірка позивача проводилася у 3 кварталі 2003 року та охоплювала період з 01.01.2002р. по 01.04.2003р. За цим Актом перевірки не було виявлено відхилень у сумі валових доходів за 1 квартал 2003 року. Сума валового доходу цього періоду як за даними позивача, так і за даними відповідача складала 55 993, 1 тис. грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вказав на відсутність підстав для врахування результатів 1 кварталу 2003 року при визначенні податкового зобов'язання за спірним повідомленням-рішенням. Висновком експертизи підтверджені висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо заниження позивачем валового доходу за період з 01.04.2003р. по 31.12.2003р. на суму доходу від продажу товарів (робіт, послуг) врозмірі 620 251 грн. Висновком експертизи також підтверджено завищення позивачем валового доходу на суму доходу від продажу товарів (робіт, послуг) за 2004 рік в розмірі 14700 грн. та за І півріччя 2005 року в розмірі 54 200 грн. Згідно Акту перевірки №687/16-2/19364615 встановлено, що в результаті порушення пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем занижено валовий дохід на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних засобів 1 групи на загальну суму 7235 грн., в тому числі: в IIкварталі 2003р. - на 3935 грн. та в ІУ кварталі 2003 р. - на 3300 грн. Різниця, що склалася, утворилася з невірного врахування балансової вартості реалізованих у відповідних періодах основних засобів.

Так, 15.04.2003р. реалізовано ЗАТ "Фоззі" об'єкти основних фондів, які відносяться до 1 групи, а саме: магазин №3 по вул. Кібальчича - код 108.2.3; будівля по вул. Кібальчіча 22/35 - код 103.1.1. Вартість продажу об'єктів за вирахуванням податку на додану вартість складає 479283,33 грн.

Згідно п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", до 1 групи основних фондів відносяться: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

За нормою пп.8.4.3 п.8.4 ст.8 вказаного Закону визначено, що у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Положеннями п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п.8.6 ст.8 Закону, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Із вищевикладеного випливає, що якщо на початок розрахункового періоду (кварталу) є показник балансової вартості, то є всі підстави для нарахування на цей об'єкт суми амортизації. Враховуючи розрахунки, що були проведені судово-бухгалтерською експертизою, суд обґрунтовано визнав, що висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо заниження позивачем за 2003 рік валового доходу на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних засобів 1 групи на загальну суму 7235 грн. документально підтверджуються частково, а саме - за 2 квартал 2003 року на суму 3,9 тис. грн. (3951 грн.). Щодо висновку відповідача про норми пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону стосовно завищення валових витрат в сумі 1949 грн., в тому числі за 2004 рік на 887 грн. та за 2005 рік на 1062 грн. судом першої інстанції встановлено наступне.

У відповідності з додатком №2 від 27.12.2004р. "Про спонсорство розповсюдження телевізійного продукту" до договору від 26.04.2004р., укладеного між позивачем (Спонсор) та ТОВ "Міжнародна комерційна телерадіокомпанія" (ІСТУ) (Підприємство), встановлено, що з метою популяризації найменування та торгової марки Спонсора у перевірених періодах відбувалася демонстрація знаку для товарів та послуг "Столичний стандарт" в обумовленому вигляді. Згідно Закону України "Про рекламу" від 11.07.2003р. №1121-IV(ст.1) реклама - це інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати і підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес до таких осіб чи товару. Спонсорство - це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг. Аналогічне визначення є в ст.1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", де спонсорство визначено як участь фізичної чи юридичної особи у прямому або опосередкованому фінансуванні програм з метою реклами свого імені, фірмового найменування чи своєї торгової марки. Приписами п.1 ст.5 Закону України "Про рекламу" встановлено, що у теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знаку для товарів і послуг спонсорів. Виходячи з викладеного, демонстрація знаку означає рекламу товарів (послуг), тобто є одним із способів реклами товарів, а отже, відноситься до рекламних витрат позивача. З урахуванням вимог п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", де визначено, що до валових витрат включаються витрати платника податкуна проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, спонсорське фінансування розповсюдження телевізійного продукту на телеканалі ІСТУ в обмін на демонстрацію товарного знаку, як витрати на рекламу включаються до складу валових витрат товариства.

Тобто, в цій частині суд правомірно визнав правомірність дій позивача щодо включення до валових витрат в 2004 року на суму 877 грн. та в 2005 році на суму 1062 грн..

Відповідачем зроблено висновок про порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону у зв'язку із безпідставним віднесенням до валових витрат сум, не пов'язаних із здійсненням фінансової господарської діяльності (заробітна плата та відрахування до спеціальних фондів працівників пункту харчування, що не перебував на балансі та не утримувався за рахунок платника податку), що на його думку призвело до завищення суми валових витрат в 2003 році на загальну суму 29902 грн.

Відповідно до підпункту 5.6.1 статті 5 вказаного Закону, з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Не підлягають включенню у валові витрати виплати з оплати праці, на які поширюється чинність п.5.3 ст.5 Закону №283/97-ВР, а саме:

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, які можна віднести до валових витрат, а також витрат на відрядження у разі дотримання усіх встановлених Законом норм; - дивіденди, які виплачуються фізичним особам - власникам корпоративних прав підприємства, незалежно від того, перебувають вони у трудових відносинах з підприємством чи ні; - винагороди або інші види заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним особам, не підтверджені документальними доказами того, що такі виплати є компенсацією за фактично надану послугу або відпрацьований час. За наявності зазначенихдокументальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. В Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" не конкретизовані визначення термінів "основна заробітна плата" і "додаткова заробітна плата", які зазначені в п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5, не наведений і конкретний перелік виплат, що відносяться до основної і додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат, тому суд першої інстанції правомірно зазначив, що при віднесенні конкретної виплати до складу валових витрат слід керуватися статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №108/95-ВР, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №108/95-ВР) та розробленими на його основі нормативними документами, до числа яких, насамперед, належить "Інструкція зі статистики заробітної плати", затверджена наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995р. №323, яка була чинною до 13.01.2004р. (далі - Інструкція №323). Приписами статті 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №108/95-ВР, зі змінами та доповненнями, та пункту 1.2 Інструкції №323 визначено, що основна заробітна - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до п.2.23 Інструкції №323 оплата щорічних і додаткових відпусток відноситься до додаткової заробітної плати. Розмір і порядок обчислення відпускних регламентовано законодавством (Законом України "Про відпуски" від 15.11.1996р. №504/96-ВР, зі змінами та доповненнями) і за своєю суттю вони є гарантією, яку встановлює Кодекс законів про працю від 10.12.1971р., зі змінами та доповненнями. Враховуючи викладене, нараховані суми заробітної плати працівникам, які перебували у трудових відносинах з позивачем, є витратами на їх виплату та відносяться до складу валових витрат відповідного звітного періоду. Підпунктом 5.7.1 статті 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом. Стосовно порушення п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку із віднесенням до складу валових витрат відшкодування податку на землю ЖЕК №1004 КП по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва на підставі договору №109282 від 02.12.2003 р. судом першої інстанції встановлено, що згідно умов вказаного договору позивач як орендар мав обов'язок щодо відшкодування витрат балансоутримувача по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна за адресою: м. Київ, бул. Шевченка 36 загальною площею 176,4 кв. м. До суми відшкодування згідно договору включені витрати на утримання та обслуговування будинку і прибудинкової території, вартість технічного та аварійного обслуговування внутрішньобудинкових мереж гарячого водовідведення та опалення у орендованому приміщенні та інші прямі витрати, зокрема, відшкодування податку на землю в сумі 2,075 грн. (без ПДВ) за 1 кв. м. Суми відшкодування земельного податку у складі вартості робіт (послуг) не є податками, а є супутніми витратами з орендованого приміщення, тобто витратами, здійсненими при виконанні договірних зобов'язань за орендоване приміщення. Отже, застосування до цих витрат норми пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону не є правомірним, оскільки цією нормою визначено право віднесення до валових витрат сум податків та обов'язкових платежів. Приміщення використовувалося позивачем в виробничих потребах (розміщення відділу збуту готової продукції), а отже, у господарській діяльності.

Таким чином, суми відшкодування земельного податку як складової частини вартості оренди є витратами, пов'язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та у відповідності до вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у розмірі 6955,00 грн. (в тому числі: в 2003р. - 366,03 грн., в 2004р. - 4392,36 грн., в 2005р. - 2196,18 грн.).

Висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо порушення пп.8.3.2 п.8.3 та п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону при розрахунку амортизації, чим завищено суми амортизаційних відрахувань в відповідних періодах, судом підтверджуються. Згідно проведених експертизою розрахунків завищення амортизаційних відрахувань складає в 2003 році (без врахування 1 кварталу) 62000 грн., що на 12119 грн. більше ніж в Акті перевірки. Перевіркою встановлено, що в порушення вимог п.11.1 ст.11, п.16.4 ст.16 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.1.5 п.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003р. №143, в податковій декларації з податку на прибуток за 2004 рік не включено до податкового зобов'язання суму штрафу у розмірі 2,3 тис. грн., самостійно нарахованого у розмірі 5 % від суми недоплати при проведенні коригування валових витрат шляхом зменшення на суму 166400 грн. в податковій декларації за 9 місяців 2004 року, чим було занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2300 грн. Таке порушення дійсно виявлено також при проведенні судово-бухгалтерської експертизи, отже, судом встановлено правомірність висновків відповідача з цього питання та обґрунтованість нарахування податкового зобов'язання в сумі 2300,0 грн. за 2004 рік. Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що загальна сума зобов'язання, що була донарахована спірним повідомленням-рішенням №0001001602/1 від 02.03.2006р., та правомірність нарахування якої підтверджується висновками суду, складає 141900 грн. Колегія суддів погоджується також з нарахуванням штрафних санкцій на суму податкового зобов»язання з податку на прибуток, викладеним в постанові суду першої інстанції.

За визначенням, наведеним в пункті 1.6 статті 1 Закону Про податок на додану вартість", податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7): або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону Про податок на додану вартість" у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищевикладене, податкові зобов'язання складаються із сум податків, одержаних (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з поставкою товарів (робіт, послуг). Суми податку на додану вартість включаються до податкових зобов'язань по першій з подій. В момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна.

За дослідженням, проведеним судово-бухгалтерською експертизою, факт заниження податкового зобов'язання в жовтні 2004 року на суму 144,07 грн. та в грудні 2004 року на суму 420,00 грн. в результаті недотримання вимог пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» документально не підтверджений, тому суд першої інстанції обгрунтовано вважає висновки відповідача в цій частині помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Згідно акту перевірки №687/16-2/19364615 відповідач вважає, що позивачем в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості витрат, які не пов'язані з веденням фінансово-господарської діяльності підприємства та не відносяться до складу валових витрат і повинні відшкодовуватися за рахунок відповідних джерел, що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість в відповідних звітних періодах.

Приписами п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що "у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.» На підставі рахунку-фактури від 29.06.2004 року №СФ-327 та від 12.01.2005 року №СФ-14 позивачем було перераховано Міжнародній комерційній телерадіокомпанії (ІСТУ) грошові кошти з призначенням платежу - за спонсорство розповсюдження телевізійного продукту та телеканалі ІСТУ згідно договору №ТБ/9/1/176 від 25.04.2004р., в тому числі: в сумі 1064,80 грн. (887,33 грн. + ПДВ 177,47 грн.) - платіжне доручення №2170 від 26.07.2004р.; в сумі 1273,90 грн. (1061,58 грн. + ПДВ 212,32 грн.) - платіжне доручення №163 від 18.01.2005р.

В момент виникнення податкових зобов'язань Міжнародною комерційною телерадіокомпанією (ІСТУ) виписано податкові накладні: від 26.07.2004р. №477 на загальну суму 1064,80 грн. (887,33 грн. + ПДВ 177,47 грн.) та від 18.01.2005 року №9 на загальну суму 1273,90 грн. (1061,58 грн. + ПДВ 212,32 грн.). Вказані суми ПДВ були враховані позивачем при формуванні податкового кредиту відповідних періодів.

Оскільки, вказані витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача, то висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 177,47 грн. в грудні 2004 року та на суму 212,32 грн. в березні 2005 року в результаті недотримання вимог пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість" є неправомірними.

За виготовлення кадастрових планів земельних ділянок позивачем були перераховані кошти КП "Київський інститут земельних відносин" на загальну суму 576,00 грн. (480,00 грн. + ПДВ 96,00 грн.). Оскільки витрати позивача на виготовлення кадастрових планів земельних ділянок в розмірі 480,00 грн. (без ПДВ) не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності та до складу валових витрат не включаються, то до податкового кредиту в грудні 2004 року безпідставно включено суму податку на додану вартість в розмірі 96,00 грн.

А отже, висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення податкового кредиту в грудні 2004 року на 96,00 грн. правомірні.

Позивачем протягом періоду з квітня 2003 року по лютий 2005р. були придбані товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1235,11 грн. та оприбутковані як малоцінні та швидкозношувані предмети. Витрати на їх придбання позивачем були безпідставно включені до складу валових витрат та відображені в декларації з податку на прибуток відповідних звітних періодів.

Оскільки витрати на придбання вказаних товарно-матеріальних цінностей не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності та не підлягають включенню до складу валових витрат, то позивачем порушені вимоги п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість", а отже, висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення податкового кредиту в відповідних звітних періодах на загальну суму 247,02 грн. є правомірними.

Щодо податку на додану вартість із сум відшкодування земельного податку як складової частини вартості послуг (обов'язок Орендаря щодо його сплати встановлений договором №109282 від 02.12.2003р.), то вказані витрати є витратами, пов'язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), які у відповідності до вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №283/97-ВР відносяться до складу валових витрат, а отже, і включення сум ПДВ з вартості таких витрат свідчить про дотримання вимог п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість". А отже, висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 732 грн. в червні 2005 року є неправомірними . Згідно Акту перевірки №687/16-2/19364615 встановлено, що в порушення пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг)", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, позивачем до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість за податковими накладним, складеним з порушенням встановленого порядку, що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість в відповідних звітних періодах на загальну суму 2104 грн.. За визначенням, наведеним в пункті 1.7 Закону України « Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Відповідачем зі складу податкового кредиту позивача були виключені податкові накладні, що складені з порушенням встановленого порядку (на податкових накладних відсутні печатки, відсутні оригінали податкових накладних, відсутні податкові накладні взагалі). Таким чином, висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в відповідних звітних періодах визнані судом правомірними в сумі 158,89 грн. в результаті недотримання вимог пп.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджено судово-бухгалтерською експертизою в сумі 158,89 грн. Згідно Акту перевірки №687/16-2/19364615 встановлено, що в порушення пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» та п.11 Порядку ведення книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), п.10 Порядку ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), затверджених наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, позивачем невірно заповнено книгу обліку продажу товарів (робіт, послуг) та книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг). В порушення п.п.5.3, п.п.5.7 п.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку неї додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 09.07.1997р. №250/2054, позивачем були невірно заповнені податкові декларації з податку на додану вартість та невірно розрахована чиста сума зобов'язань з податку на додану вартість в відповідних звітних періодах на загальну суму 809 грн., що призвело до завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 82 грн. та до заниження податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 727грн. П.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платники податку повинні вести окремий облік з поставки та придбання щодо операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків і звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок яких встановлюється центральним органом державної податкової служби України. З квітня 2005 року платники податку ведуть реєстри отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за їх вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166, зі змінами та доповненнями, затверджена форма і порядок заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість (далі - Порядок №166). Підпунктом 3.4 пункту 4 Порядку №166 визначено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним податкового обліку. На підставі висновків судово-бухгалтерської експертизи судом встановлено, що висновки Акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо завищення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 82 грн. та заниження податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 727 грн. є правомірними та такими, що відповідають дійсним обставинам. Таким чином, на підставі наявних у справі документів судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що за період з 01.04.2003р. по 01.07.2005р. позивачем завищена чиста сума податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету, в розмірі 313 грн., та занижена сума бюджетного відшкодування в розмірі 49 грн. Всього позивачем за весь період завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 264 грн. (313 грн. - 49 грн.). Судом першої інстанції зазначено, що встановлене Актом перевірки заниження Позивачем податку на додану вартість на суму 4734 грн. підтверджуються лише частково - в сумі 947 грн., в тому числі: за квітень 2003р. - 59 грн.; за червень 2003р. - 10 грн.; за липень 2003р. - 30 грн.; за вересень 2003р. - 41 грн.; за листопад 2003р. - 3 грн.; за грудень 2003р. - 23 грн.; за січень 2004р. - 33 грн.; за лютий 2004р. - 58 грн.; за березень 2004р. - 19 грн.; за вересень 2004р. - 279 грн.; за грудень 2004р. -265 грн.; за березень 2005р. - 22 грн.; за квітень 2005р. - 33 грн.; за травень 2005р. - 50 грн.; за червень 2005р. - 22 грн. Крім того, встановлено завищення зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1211 грн., в тому числі: за квітень 2004р. - 2 грн.; за жовтень 2004р. - 841 грн.; за лютий 2005р. -368 грн. За висновками судово-бухгалтерської експертизи за період з квітня 2003р. по червень 2005р. позивачем було не занижено, а завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 264 грн. (1211 грн. - 947 грн. - 264 грн.). Таким чином, висновки щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необгрунтованими. На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що постанова Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 рокуґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд У Х В А Л И В: У задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відмовити, а постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 рокузалишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України. Головуючий суддя

судді:

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

18 лютого 2009 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складіколегії суддів:

Головуючого судді Горбань Т.І.

Суддів: Попович О.В.

Мамчура Я.С.

при секретарі Лисенко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський лікеро горілчаний завод «Столичний стандарт» ( з 03.10.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю»Адміністративно-складський комплекс «Кудрявський») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування рішення,

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відмовити, а постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя

судді: