Ухвала суду № 3146602, 10.02.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-4672/08 Головуючий у 1 інстанції Митрохіна А.В. Суддя-доповідач Василенко Я.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Василенка Я.М.,

Суддів: Ситникова О.Ф.,

Федорової Г.Г.,

при секретарі: Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 27.07.2007 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішеня,-

В С Т А Н О В И В:

15.12.2006 року ТОВ «Еліт-Сервіс» звернулося до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва із позовом, в якому із урахуванням подальших уточнень просить про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 29.09.2006 року № 0000732310/0, а також просить визнати нечинними (недійсними) з моменту їх прийняття першу податкову вимогу № 1/4208 від 07.11.2006 року на суму 51219,41 грн., з яких 43211,00 грн. основний платіж з ПДВ та 17008,41 грн. штрафних (фінансових) санкцій та другу податкову вимогу № 2/176 від 09.01.2007 року на суму 51226,19 грн., з яких 36114,00 грн. основний платіж з ПДВ, 15008,58 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 23,61 грн. пені.

Постановою господарського суду м. Києва від 27.07.2007 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідач ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обгрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що 09.06.2004 року на момент укладення між ним (замовник) та ПП «Пром Торг» (підрядник) договору № 24 та його виконання позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум ПДВ, на підставі актів виконаних робіт у період з червня по серпень 2004 року на загальну суму 204987,6 грн., у тому числі ПДВ - 34164,6 грн., про що виписано податкові накладні.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджував, що позивачем порушено пп. 7.2.4 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого виявлено заниження ПДВ у періоді з 01.06.2004 року по 31.08.2004 року. Вказане порушення полягало у включенні позивачем до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ по операціях з оплати ПП «Пром Торг» робіт за зазначений період у розмірі 34164,6 грн., на підставі недійсних податкових накладних, що начебто вбачається із того, що свідоцтво платника ПДВ ПП «Пром Торг» визнано недійсним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 року по справі № 2-2771/2005.

На підставі зазначеного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 року по справі № 2-2771/2005 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт про анулювання реєстрації платника ПДВ від 22.06.2006 року № 61, в якому датою анулювання реєстрації зазначено 27.06.2003 року.

Таким чином, відповідач вважає, що він правомірно прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, посилаючись на пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем за результатами виїзної позапланової перевірки ТОВ «Еліт-Сервіс» з питань правових відносин з ПП «Пром Торг» за період з 01.06.2004 року по 31.08.2004 року був складений акт перевірки від 18.09.2006 року № 560/1-23-03-31721919.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 29.09.2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732310/0, яким позивачу згідно з пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання у розмірі 51246,00 грн., з якого основний платіж 34164,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 17082,00 грн.

Позивачем зазначені податкові накладні віднесено до книги придбання товарів (робіт, послуг). Суми ПДВ включено до складу податкового кредиту та відображено в деклараціях з ПДВ за червень, липень, серпень 2004 року.

Позивачем до суду першої інстанції надано докази про те, що провадження у справі про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ПП «Пром Торг», закрито.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення відсутністю факту порушення позивачем податкового законодавства, відсутністю суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) з ПДВ за розглянутим епізодом та необгрунтованістю застосування до позивача штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобовязань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до п.п. 15.1.2 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ податкове зобовязання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобовязання, не було подано, або коли судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобовязання. При цьому, колегія суддів не вбачає обставин, передбачених зазначеними положеннями Закону № 2181-ІІІ, відповідно до яких відповідачем було визначено податкові зобовязання позивача за червень, липень, серпень 2004 року.

Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у вищезгаданому акті перевірки, податкові накладні повністю відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із аналізу пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість», колегія суддів приходить до висновку про те, що у данному випадку встановлена лише одна підстава невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

При цьому, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості анульовання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ з моменту внесення особи в реєстр платників ПДВ.

Слід також зазначити, що згідно п. 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 01.02.2000 року № 79, зареєстрованого в Мінюсті 03.04.2000 року за № 208/4429, відповідне рішення суду є підставою для анулювання реєстрації підприємства. При цьому, згідно з пп. 25.2.2 даного Положення дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника ПДВ уважається днем прийняття такого рішення. Отже, на момент видачі спірних накладних ПП «Пром Торг» було зареєстровано як платник ПДВ.

Виходячи із аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів приходить до висновку про те, що датою анулювання Свідоцтва про реєстрацію ПП «Пром Торг» платником ПДВ є дата підписання акту ДПІ про аналювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТОВ «Еліт-Сервіс» в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у Голосіївському районі м. Києва від 29.09.2006 року № 0000732310/0 підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання нечинними (недійсними) з моменту їх прийняття першу податкову вимогу № 1/4208 від 07.11.2006 року та другу податкову вимогу № 2/176 від 09.01.2007 року, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податкове зобовязання позивача не є узгодженим, податковий борг відсутній, а тому зазначені перша та друга податкові вимоги відповідача є такими, що прийняті в порушення вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується і з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня нарахована на суму такого податкового зобовязання є податковим боргом (недоїмкою).

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону № 2181-ІІІ зобовязання вважається узгодженим, у випадку самостійного його визначення платником, у випадку нарахування його контролюючим органом у день отримання платником повідомлення (за винятком випадків апеляційного узгодження зобовязання) та при оскаржені платником нарахованої контролюючим органом суми зобовязання у день закінчення процедури адміністративного оскарження.

Згідно абз. 2 пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ при звернені платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобовязання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено наявності податкового боргу та не надано доказів того, що податкове зобовязання позивача є узгодженим, що є підставою для задоволення позовних вимог і в частині визнаннянечинними (недійсними) зазначених податкових вимог з моменту їх прийняття.

Крім цього, в апеляційній скарзі відсутні будь-які обґрунтування вимог скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог провизнаннянечинними (недійсними) першої податкову вимогу № 1/4208 від 07.11.2006 року та другої податкової вимоги № 2/176 від 09.01.2007 року з моменту їх прийняття.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 27.07.2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: