Ухвала суду № 31453218, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К/9991/10729/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2270/10784/11

за позовом Державного підприємства «Новатор»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Новатор» (надалі - позивач, ДП «Новатор») до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (надалі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2011 № 0003212301/1637, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 144 750 грн.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій полягає в тому, що неможливість підтвердити сплату податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача по ланцюгах постачання не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 і прийняти нове рішення про відмову у позові.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за наслідками якої було складено акт від 24.06.2010 № 3835/236/22987900.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: позивачем завищено суму бюджетного відшкодування на суму 4 490 580 грн., в тому числі за червень 2010 р. на суму 769 978 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.06.2011 № 0003212301/1637, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 144 750 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято на суму зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (769 978 грн.) із вирахуванням суми 625 228 грн., визначеної податковим повідомленням-рішенням від 14.10.2010 № 0000422304/0/7089, прийнятим на підставі акта перевірки від 30.09.2010 № 9404/23-4/22987900.

Підставою для прийняття контролюючим органом спірного рішення слугував висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість внаслідок віднесення до податкового кредиту коштів, сплачених у відповідності до господарських договорів з ТОВ «Алюпро», ТОВ «Ольга», ТОВ ВКФ «Анне ЛТД», ТОВ «Рейнбоу технолоджіс Україна», ТОВ «Рондо» та ТОВ ВП «Спецкабель», реальність вчинення операцій за якими не підтверджена належними документами.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Крім того, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із фактично сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума від'ємного значення податку на додану вартість сформована позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарської діяльності. Товарність господарських операцій та фактична сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) постачальникам підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами. Податкові накладні включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних у відповідних податкових періодах.

Факт транспортування та доставки придбаних товарів підтверджується посвідченнями на відрядження та подорожніми листами (т. 2 а.с. 23-28, 89-93), що свідчить про перевезення товару позивачем самостійно вантажними транспортними засобами, а також шляхом залучення компанії-перевізника, внаслідок чого складено накладні на отримання багажу (т. 2 а.с. 48, 53, 58, 64, 68).

Спростовуючи посилання відповідача на обов'язковість складання товарно-транспортних накладних, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним звернути увагу на те, що наявність чи відсутність таких документів, враховуючи факт оприбуткування покупцем товару та наявність інших первинних бухгалтерських документів щодо господарських операцій, не може бути свідченням безтоварності таких операцій, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

З урахуванням того, що позивачем виконані усі вимоги податкового законодавства щодо обчислення та нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги доводи податкового органу про відсутність даних проведення зустрічних перевірок контрагентів та непідтвердження ними факту надмірної сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України по ланцюгу постачання.

Аналіз змісту положень Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України стверджувати, що сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання свого зобов'язання перед бюджетом однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування іншою стороною.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем правомірно заявлено до бюджетного відшкодування суми сплаченого податку на додану вартість, в тому числі за червень 2010 року, що свідчить про безпідставність прийняття податкового повідомлення-рішення від 10.06.2011 № 0003212301/1637.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2270/10784/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.