Ухвала суду № 31453213, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К/800/1488/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області

Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012

у справі № 2а-1670/3576/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрансгаз»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажтрансгаз» (надалі - позивач, ТОВ «Монтажтрансгаз») до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС) про визнання протиправними та скасовування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2011 № 0003242301, № 0003252301 та № 0003262301.

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено реальність вчинення господарських операцій із контрагентами, що унеможливлює включення понесених позивачем витрат до складу валових витрат та збільшення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2012.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Монтажтрансгаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 25.11.2011 № 8964/23-2/13958101.

В акті перевірки відображено висновки про порушення позивачем приписів пп.4.1.6 п. 4.6 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 491 042,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 4 163 186,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 163 186,00 грн.; п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість на 2 209 434,21 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 13.12.2011 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003242301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 363 802,50 грн., з них: за основним платежем - 3 491 042,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 872 760,50 грн.; № 0003252301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 740 355,53 грн., з них: за основним платежем - 2 209 434,21 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 530 921,32 грн.; № 0003262301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року у розмірі 4 163 186,00 грн.

Підставою для прийняття контролюючим органом спірних рішень, слугував висновок про заниження позивачем податку на прибуток за рахунок включення до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість коштів, сплачених у відповідності до господарських договорів з ТОВ «Ландруж», ТОВ «Діола» та іншими контрагентами, реальність вчинення операцій з якими не підтверджена належними документами.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що набрав законної сили з 01.01.2011, визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що виконання договорів та використання придбаних товарів (послуг) в межах звичайної господарської діяльності позивача підтверджується наданими копіями накладних, податкових накладних, платіжних документів, рахунків-фактур, накладних на внутрішнє переміщення товару, довідок форми № КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, що свідчить про правомірність віднесення ТОВ «Монтажтрансгаз» понесених витрат до витрат виробництва.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції доречно звернула увагу на те, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, враховуючи факт оприбуткування покупцем товару та наявність інших первинних бухгалтерських документів щодо господарських операцій, не може бути свідченням безтоварності таких операцій, оскільки вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

Проаналізувавши узгоджені сторонами положення договорів поставки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що умовами п. 3.1 договорів передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах DDP (Delivered, Duty Paid) (згідно правил Інкотермс-2000).

Термін DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита». Термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Передача товару від постачальника до покупця оформлюється актом прийому-передачі продукції (п.3.3 договорів).

На підтвердження факту поставки продукції за договором позивачем надано додаток № 2 до договору «Акт приймання-передачі продукції по кількості» від 05.11.2010, в якому відображено зміст та обсяг господарської операції та міститься посилання на накладну № 38 від 05.11.2010, згідно якої позивачем отримано блок апаратів повітряного охолодження АІR-X-LTD у кількості 2 шт., фланцеві з'єднання та регулюючу та запорну арматуру у кількості 2 комплектів. Наведене узгоджується зі змістом додатку № 1 до договору «Об'єм поставки продукції», згідно якого постачальник зобов'язується поставити названі товари (а.с. 171, т.2).

Крім того, матеріали справи містять копію акта приймання-передачі продукції по кількості від 05.11.2010, згідно якого постачальником ТОВ «Ландруж» передано, а позивачем прийнято компресорний агрегат СІР РНТ-2 за ціною 6 203 020,34 грн. (а.с. 17, т.3). Пунктом 4 даного акта визначено, що покупець підтверджує, що отримав від постачальника технічні паспорти.

З наведеного вбачається, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи податкового органу про необхідність надання товарно-транспортних накладних, оскільки умовами договорів визначено доставку товару обов'язком контрагентів позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про безпідставність посилань податкового органу та суду першої інстанції на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2011 № Б38/5-11, якою ТОВ «Ландруж» визнано банкрутом та у подальшому ліквідовано (а.с. 238, т.2), оскільки укладання договору і його виконання відбулось до прийняття вказаного судового рішення та, відповідно, внесення запису про визнання банкрутом і ліквідацію підприємства-контрагента до державного реєстру. Слід також відмітити, що на час укладання та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали повну податкову правосуб'єктність.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України підтримати позицію суду апеляційної інстанції, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцями товарів (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку при реальному вчиненні господарських операцій.

Відсутність продавців за юридичною адресою, порушення провадження у справі про банкрутство контрагента, невідображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція суду першої інстанції, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та валових витрат.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі № 2а-1670/3576/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.