Ухвала суду № 31453098, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2013 р. м. Київ К-55761/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської областіна постановуГосподарського суду Львівської області від 25.02.2008та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009у справі №12/9А/5015 (22-а-8623/08/9104)за позовомДочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»доДержавної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області №0002251701/0/7653 від 18.07.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 107660,04 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.02.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 у даній справі, вказаний позов задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0002251701/0/7653 від 18.07.2007 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 107404,59 грн., з яких основний платіж - 35801,53 грн., штрафні (фінансові) санкції - 71603,06 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності філії позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2007;

- за наслідками проведеної перевірки складено акт №54/23-0/26231292 від 09.07.2007, висновками якого встановлено порушення пп.4.2.1 п. 4.2 ст.4, пп. 6.3.2 п.6.3 ст.6, п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в розмірі 85,15 грн. у зв'язку з застосуванням соціальної пільги до нарахованої заробітної плати працівникам, трудові відносини з якими були припинені; а також в розмірі 35801,53 грн. за не включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу надбавки працівникам позивача за роз'їзний (пересувний) характер робіт,

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0002251701/0/7653 від 18.07.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 107660,04 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, мотивували своє рішення тим, що виплати за роз'їзний характер не потребують оформлення, передбаченого для виплат на відрядження, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 3 п. 1.1. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» під терміном заробітна плата розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» №490 від 31.03.1999 надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний характер встановлюється у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником і не можуть перевищувати граничні норми витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном» №663 від 23.04.1999, а для працівників, робота яких проводиться постійно в дорозі або має роз'їзний характер за межами України граничний розмір надбавок не повинен перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон.

Пунктом 3 названої постанови передбачено, що витрати на проїзд до місця проживання і назад, а також на найом житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», якою, в свою чергу, норми відшкодування витрат для відряджень регламентовані лише у вигляді добових.

Зі змісту положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів №59 від 13.03.1998, виплаває, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів, що передбачено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)».

В розрізі викладеного, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що поїздки працівника, робота якого носить роз'їзний характер, не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням, оскільки надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати, оформлення яких законодавством передбачено в іншій спосіб ніж встановлено для оформлення виплат на відрядження.

Судами були досліджені первинні документи, на підставі яких позивачем були оформлені компенсаційні виплати та встановлено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження цих сум.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 107404,59 грн. (з яких основний платіж - 35801,53 грн., штрафні (фінансові) санкції - 71603,06 грн.) є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 25.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний