Ухвала суду № 31453086, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2013 р. м. Київ К-57004/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції в місті Авдіївціна постанову та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2009 Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009у справі №2а-88/08/0570за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Донецький шиноремонтний завод»доДержавної податкової інспекції в місті Авдіївціпровизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецький шиноремонтний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Авдіївці №0000272342/2 від 25.06.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 43463,00 грн., в тому числі 28975 грн. основного платежу та 14488,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009, вказаний позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Авдіївці №0000272342/2 від 25.06.2007.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державною податковою інспекцією в місті Авдіївці проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецький шиноремонтний завод» за період з 01.10.2005 по 30.09.2006;

- за результатами перевірки складено акт №39/23/31972218 від 12.03.2007, згідно висновків якого, серед іншого, встановлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» через віднесення у 4-му кварталі 2005 року до рядку 05.2 декларації «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» суму 119700,00 грн., яка не підтверджена відповідними документами; оскільки в ході попередньої перевірки позивача за період з 01.07.2004 по 30.09.2005 була перевірена декларація за 9 місяців 2005року (вхід. №7644 від 20.12.2005), згідно з якою дані в рядку 05.2 були відсутні, у зв'язку з чим не було встановлено завищення сум податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях з податку на прибуток за вказаний період;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення рішення №0000272342/0 від 26.03.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 327953,00 грн. та за штрафними санкціями -112789,00 грн.;

- за результатом оскарження вказаного рішення, прийнятого відповідачем, у порядку адміністративного оскарження, Державною податковою адміністрацією у Донецькій області його було скасовано та доручено відповідачу провести позапланову перевірку з питання правильності віднесення позивачем до валових витрат суми в розмірі 119700,00 грн., яка відображена у декларації з податку на прибуток підприємства у рядку 05.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів»;

- відповідачем була проведена позапланова перевірка позивача, за результатами якої складена довідка №116/23/31972218 від 19.06.2007 про те, що до рядку 05.2 декларації з податку на прибуток за 2005 року віднесено 115,9 тис. грн. від загальної суми 138,4 тис. грн. курсової різниці, що утворилася у листопаді 2004 року у зв'язку з погашенням підприємством кредиторської заборгованості за імпортним контрактом №ТЛ-0706 від 07.06.2002 з контрагентом «SWS Handelsgesellscaft mbH» у сумі 87990,35 євро, операційна курсова різниця за яким станом на 22.11.2004 склала «-» 138357,08 грн. Посилаючись на положення абз. 4 пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом ДПА України №593 від 10.12.2003, перевіряючі погодили включення до валових витрат платника податків по Декларації з податку на прибуток підприємства сум валових витрат, понесених від операцій з операційною курсовою різницею до рядку 04.12 «Інші витрати, крім визначених у 04.1-04.11», що врахована у загальну суму валових витрат у рядку 04 Декларації з податку на прибуток підприємства;

- відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000272342/2 від 25.06.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 43463,00 грн., в тому числі 28975 грн. основного платежу та 14488,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами також було встановлено, що обставини, встановлені податковим органом у вказаній довідці від 19.06.2007, повністю підтверджуються експертним висновком.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими визначені податковим органом зобов'язання і штрафні санкції, оскільки дійшли висновку, що позивач, відобразивши суму «курсової різниці» у складі валових витрат, як виправлення помилки минулих періодів у наступних податкових деклараціях, діяв у відповідності до положень чинного податкового законодавства.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пп.5.2.7 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті врегульовано п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у відповідності до пп.7.3.3 якого (в редакції до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №349-IV від 24.12.2002) будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої (без процентів та комісійних винагород) виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (далі - балансова вартість заборгованості), і не підлягає перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду.

У разі коли така заборгованість продається (погашається) протягом звітного періоду, вартість такої заборгованості визначається шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

За приписами пп.7.3.3 п. 7.3 ст.7, в редакції після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №349-IV від 24.12.2002, балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Для цілей цього підпункту під терміном «заборгованість» розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Разом з тим, слід враховувати, що за вимогами п. 8 «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №349-IV від 24.12.2002 визначення курсових різниць із заборгованості, яка виникла до набрання чинності цим Законом, здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що якщо заборгованість виникла у липні 2002 року, а курсова різниця за нею визначалась у листопаді 2004 року, то визначення курсової різниці та її відображення у податковому обліку за контрактом №ТЛ-0706 від 07.06.2002 повинно відбуватися за правилами, передбаченими пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №349-IV від 24.12.2002.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, а також беручи до уваги дотримання позивачем порядку виправлення помилок, встановленого п.5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Авдіївці залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний