Ухвала суду № 31453025, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2013 р. м. Київ К-58886/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Ужгородіна постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2009у справі №4/277А/5015 (22-а-6153/08/9104)за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»доДержавної податкової інспекції у місті Ужгородіпровизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ужгороді №0002661742/0 від 14.11.2007.

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.01.2008 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2009 у даній справі скасовано постанову Господарського суду Львівської області від 29.01.2008 та прийнято нове рішення про задоволення позову, визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ужгороді №0002661742/0 від 14.11.2007.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції його прийняв з порушенням норм матеріального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка Відокремленого підрозділу «Ужгородська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2007;

- за наслідками проведеної перевірки складено акт №2673/23-1/10/00267507 від 05.11.2007, висновками якого встановлено, що ВП «Ужгородська дистанція водопостачання» порушено п.1.15 ст.1, пп. (г) 4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку з невключенням до складу загального місячного оподатковуваного доходу надбавки працівників позивача за роз'їзний (пересувний) характер робіт, а також вимоги Постанови Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» №663 від 23.04.1999 та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за №218/2658, через відсутність необхідних при оформленні відрядження документів (наказ, посвідчення про відрядження, запис в журналі про відрядження);

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0002661742/0 від 14.11.2007, яким відокремленому підрозділу позивача донараховані податкові зобов'язання за платежем «акти по податку з доходів фізичних осіб 5311010100» на загальну суму 687,57 грн., в т.ч. основний платіж - 229,19 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 458,38 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірним податковим повідомленням-рішенням правомірно нараховано податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за невключення до складу загального місячного оподатковуваного доходу надбавки працівників позивача за роз'їзний (пересувний) характер робіт. При цьому, встановивши правомірність винесення рішення податковим органом, суд відзначив, що при винесенні рішення значення має тільки наявність чи відсутність фактів порушення платником податку вимог законодавства, у зв'язку з чим описки не можуть бути підставою для скасування спірного рішення, оскільки таке порушення має формальний характер.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що виплати за роз'їзний характер роботи проводяться лише на підставі документів, що підтверджують факт роз'їзної роботи, таких як: відомості за формою ФРУ №12 та за порядком надання надбавок працівникам, які мають роз'їзний характер роботи, закріпленим у колективному договорі, та такі компенсаційні виплати не потребують оформлення, що передбачено для виплат на відрядження.

З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.3 п.1.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» під терміном заробітна плата розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 ст.2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» №490 від 31.03.1999 надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз'їзний характер, встановлюється у розмірах, передбачених колективним договором або за погодженням із замовником і не можуть перевищувати граничні норми витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном» №663 від 23.04.1999, а для працівників, робота яких проводиться постійно в дорозі або має роз'їзний характер за межами України, граничний розмір надбавок не повинен перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон.

Пунктом 3 названої постанови передбачено, що витрати на проїзд до місця проживання і назад, а також на найом житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», якою, в свою чергу, норми відшкодування витрат для відряджень регламентовані лише у вигляді добових.

Зі змісту положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів №59 від 13.03.1998, випливає, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів, що передбачено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)».

В розрізі викладеного, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що поїздки працівника, робота якого носить роз'їзний характер, не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням, оскільки надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати, оформлення яких законодавством передбачено в іншій спосіб, ніж встановлено для оформлення виплат на відрядження.

Судом апеляційної інстанції були досліджені первинні документи, на підставі яких позивачем були оформлені компенсаційні виплати, та встановлено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження цих сум.

Разом з тим, судова колегія касаційної інстанції відзначає, що при дослідженні правомірності винесення рішення контролюючого органу значення має тільки наявність чи відсутність фактів порушення платником податку вимог законодавства, у зв'язку з чим описки в ньому не можуть бути підставою для його скасування, оскільки таке порушення має формальний характер.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ужгороді залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний