Ухвала суду № 31452986, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К-19634/10-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року

у справі № 3/581/08-АП

за позовом Приватного підприємства «Продсервіс Плюс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Продсервіс Плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя (далі - відповідач) визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000802302/0 від 25 лютого 2008 року.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 25 лютого 2008 року № 0000802302/0. Присуджено з Державного бюджету України на користь ПП «Продсервіс Плюс» судові витрати - судовий збір у сумі 3,40 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року постанову Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя провела планову виїзну документальну перевірку ПП «Продсервіс Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої був складений акт № 17/23-2/32636683 від 13 лютого 2008 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 18557,00 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2006 року - 1250,00 грн., за 4 квартал 2006 року - 5048,00 грн., за півріччя 2007 року - 12259,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат: вартість консультаційно-юридичних послуг у розмірі 5000,00 грн., наданих йому фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі договору від 01 березня 2006 року, оскільки такі витрати не є такими, що використовувалися у господарській діяльності з метою отримання доходу; вартість витрат, пов'язаних з доставкою товару, у розмірі 49037,46 грн., отриманих від ТОВ «Агро-Співдружність», оскільки акти виконаних робіт не вказано маршруту перевезення товару та виду транспорту, тоді як згідно Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» товарно-транспортна документація повинна містити таку інформацію; витрати, пов'язані з відрядженням працівників ПП «Продсервіс Плюс» до міста Гданськ (Польща), оскільки відсутні підтверджуючі документи щодо зв'язку витрат на відрядження до «M.A.S. Export-import» (м. Гданськ, Польща) з господарською діяльністю позивача, зокрема, не надано запрошень приймаючої сторони, укладеного договору (контракту) або додаткової угоди між підприємствами після або у момент відрядження.

25 лютого 2008 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000802302/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Продсервіс Плюс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 25758,00 грн., у тому числі: 18557,00 грн. - за основним платежем, 7201,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної діяльності, виходив з того, що відсутні підстави для виключення зі складу валових витрат: вартості наданих позивачу фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 консультаційно-юридичних послуг, оскільки за результатами наданих послуг підприємство, крім іншого, акредитувалось в Запорізькій митниці, на підставі розробленого та попередньо узгодженого проекту контракту уклало в травні 2006 року зовнішньоекономічний контракт № 15/05/01, а факт виконання сторонами таких послуг підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; вартості послуг ТОВ «Вітал- Трепел» по придбанню та бронюванню авіаквитків, оформленню віз, страхуванню, бронюванню місць у готелі, а також витрат на відрядження працівників позивача до Польщі, оскільки такі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а метою відрядження було проведення переговорів по збільшенню обсягів поставок, ціни та якості товару; вартість витрат по доставці товару, оскільки Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, тоді як між позивачем та ТОВ «Агро-Співдружність» був укладений договір на управління рухомим майном, а не договір перевезення вантажу, з рахуванням того, що пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначені випадки, коли витрати не відносяться до складу валових витрат та у вказаному пункті відсутні випадки про заборону включення до складу валових витрат вартості вказаних вище послуг.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно положень частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зміст оспорюваного договору про надання консультаційно-юридичних послуг від 01 березня 2006 року, укладеного позивачем (клієнтом) з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (юристом) полягав у наданні консультаційно-юридичних послуг продавцю, під якими сторони розуміли: надання консультацій та роз'яснень по юридичних питаннях, усних та письмових довідок стосовно законодавства; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва та захисту прав і законних інтересів в судах всіх рівнів, митних органах, інших державних органах та перед громадянами та юридичними особами (пункт 2.1 статті 2 договору).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, необхідність отримання вказаних послуг зумовлена об'єктивними причинами, які виникали в процесі господарської діяльності позивача, як-то: укладення зовнішньоекономічного контракту з «M.A.S. Export-import», митне оформлення товару тощо.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Аналіз договору про надання консультаційно-юридичних послуг, укладеного позивачем з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, дає підстави вважати, що послуги, які надавав юрист, використовувалися позивачем в господарській діяльності та були спрямовані на отримання доходу останнього.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що витрати позивача з оплати вартості послуг по доставці товару, наданих йому ТОВ «Агро-Співдружність» згідно договору управління рухомим майном № 0901/1У від 01 вересня 2006 року, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, по податковими накладними, актами здачі приймання робіт (надання послуг). Вказані обставини податковим органом не заперечувались.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність посилання органу державної податкової служби на положення Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, в частині оформлення товарно-транспортної документації, оскільки між позивачем та ТОВ «Агро-Співдружність» був укладений договір на управління рухомим майном, а не договір перевезення вантажу.

За приписами абзацу 1 підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Абзацом 2 підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, вартість послуг ТОВ «Вітан Тревел» по придбанню та бронюванню авіаквитків, оформленню віз, страхуванню, бронюванню місць у готелі та факт їх надання підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме: актом виконаних робіт, податковою накладною та рахунком-фактурою, витрати позивача на відрядження заступника директора підприємства та головного бухгалтера підприємства підтверджені, зокрема, посвідченнями про відрядження та авансовими звітами, а пов'язаність таких витрат із господарською діяльністю позивача підтверджується планом-завданням поїздки за кордон працівників ПП «Продсервіс Плюс» до «M.A.S. Export-import», а також контрактом № 15/05/01 від 15 травня 2006 року, укладеним з зазначеним нерезидентом, щодо придбання рибного борошна.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 15 січня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна