Ухвала суду № 31452873, 16.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2013 р. м. Київ К/9991/55745/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Моторного О. А.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НСК-Квадро" до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариства з обмеженою відповідальністю "НСК-Квадро" (далі - ТОВ "НСК-Квадро") звернулось до суду з позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (далі - Красноперекопська ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року позов ТОВ "НСК-Квадро" задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року апеляційну скаргу Красноперекопської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Красноперекопська ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "НСК-Квадро" у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Красноперекопською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами перевірки складено акт від 26.02.2009 року №292/23-0/35225059.

За висновками даного акту встановлені: порушення позивачем приписів абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, що призвело до завищення валових витрат на суму 465368,83 грн.; порушення пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону №334, що призвело до заниження валових витрат підприємства у 4 кварталі 2008 року у сумі 318634,14 грн.; порушення п. 4.2 ст. 4 Закону №168, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55,14 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту у загальному розмірі 55,14 грн.; порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 947,77 грн.; порушення п. 4.1 ст. 4 Закону №334, що призвело до заниження валового доходу на суму 594,13 грн.; порушення підпунктів 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб", що призвело до заниження суми податку, який належить перерахувати в бюджет у розмірі 780,51 грн.

На підставі акту перевірки, Красноперекопською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000162301/0 від 11.03.2009 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з по податку на додану вартість на суму 1595,18 грн., у тому числі 512,10 грн. за основним платежем, 1083,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000152301/0 від 11.03.2009 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 54515,64 грн., у тому числі 36831,00 грн. за основним платежем та 17684,41 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000191701/0 від 11.03.2009 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 2341,53 грн., у тому числі 780,51 грн. за основним платежем та 1561,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "НСК-Квадро", виходячи з наступного.

Згідно із абз. 2 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону №334 валовий доход включає, у тому числі, доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Згідно із п. 4.2 ст. 4 Закону №168 у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума заниження позивачем валових витрат розрахована податковим органом на підставі даних про суму орендної плати за земельну ділянку, на якої розташований належний позивачеві комплекс будівель (за адресою: м. Красноперекопськ, вул. Залізнична 1/1), яку (орендну плату) сплачено ТД «Маруся» за період 2007-2008 роки. Декларування ТД «Маруся» суми податкового зобов'язання з орендної плати за вказані земельні ділянки за 2007-2008 роки підтверджується податковими деклараціями, використання вказаних земельних ділянок у межах господарської діяльності позивача сторонами не оспорюється. Згідно із висновком проведеного у справі експертного дослідження, відповідачем завищено суму орендної плати за 1 кв. м земельної ділянки. В акті перевірки суму орендної плати за 1 кв. м земельної ділянки, прийнято за 0,0826 грн. в місяць у 2007 році та 0,0888 грн. за 1 місяць у 2008 році, в той час як за даними експерта сума орендної плати в місяць за 1 кв. м земельної ділянки повинна становити: 0,0825 грн. і 0,0804 грн. відповідно. Таким чином, загальна сума заниження позивачем валових доходів за даними експертизи дорівнює 541,88 грн. Розрахунок проведений експертом підтверджується даними податкової звітності ТД «Маруся».

Відповідно до пп. 1.3 Закону №168 платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно із пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктами 7.1 - 7.3 ст. 7 Закону №168 встановлено, що обов'язок з нарахування податку у ціні послуги та сплати податку стосується саме постачальника, а не покупця (яким у спірних відносинах є позивач).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що висновок податкового органу про заниження підприємством податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55,14 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту у загальному розмірі 55,14 грн. є помилковим.

Щодо встановлення перевіркою завищення задекларованих позивачем валових витрат на суму 465368,20 грн. через віднесення до їх складу вартості 70000 снопів очерету річкового, придбаного у ФО-П ОСОБА_1, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем і ФО-П ОСОБА_1 укладено договір від 01.12.2007 року (предметом якого була поставка очерету річкового у вигляді снопів (мітел). Згідно із накладними та платіжними дорученнями, за період з 27.12.2007 року по 28.12.2008 року ФО-П ОСОБА_1 позивачеві поставлено 60991 шт. снопів вартістю 451930,00 грн., а позивачем у період з 10.01.2008 року по 23.12.2008 року сплачено 335700,00 грн. Згідно із свідоцтвом про сплату єдиного податку за 2007, 2008 роки ФО-П ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність, застосовуючи спрощену систему оподаткування, за видами діяльності: «виготовлення мітел» та «стоматологічні послуги». Відповідач дійшов висновку про відсутність у ФО-П ОСОБА_1 права здійснювати роздрібну торгівлю непродовольчими товарами - продаж очерету річкового, крім того, відповідач встановив відсутність у позивача найманих працівників, необхідних для здійснення відповідної діяльності. Із посиланням на положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України представник відповідача зазначив про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ФО-П ОСОБА_1, як таких, що суперечить моральним засадам суспільства.

Нормами Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не передбачено обов'язку суб'єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.

Обмеження у застосуванні спрощеної системи щодо деяких видів підприємницької діяльності встановлені самим Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» і Законом України від 25 березня 2005 року №2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких може застосовуватися спрощена система оподаткування, чинне законодавство не містить. При цьому додаткові обмеження не можуть встановлюватися підзаконними нормативними актами, зокрема Порядком видачі свідоцтва про сплату єдиного податку. У свою чергу, вичерпний перелік умов, дотримання яких є необхідним для застосування спрощеної системи оподаткування, встановлені пунктом 1 Указу. Ці умови не обмежують суб'єкта малого підприємництва у виборі здійснюваних ним видів діяльності лише тими, що зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку чи в будь-якому іншому документі.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що суб'єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

Наявність певного рядка в заяві суб'єкта малого підприємництва про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку та зміст самого свідоцтва не можуть слугувати обмеженнями у праві фізичної особи - підприємця займатись відповідною діяльністю, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 ЦК України. визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Щодо завищення задекларованих позивачем показників валових витрат на суму 13438,83 грн. на суму вартості транспортних послуг, наданих позивачу, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно із актом перевірки, у відповідача, в порушення приписів п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, були відсутні товарно-транспортні накладні.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із висновком проведеної судової експертизи факт перевезення вантажів (надання позивачеві транспортних послуг) на суму 12238,83 грн. підтверджено актами наданих транспортних послуг. Також судовим експертом документально підтверджено факт відпуску товару (сталі), що транспортувався та сплата позивачем вартості послуг з ПДВ. Водночас експертом не встановлено підтвердження зв'язку транспортних послуг, наданих ФО-П ОСОБА_2 на суму 1200,00 грн. у жовтні 2008 року із господарською діяльністю позивача.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що оскільки відсутні підтвердження стосовно того, який саме товар транспортувався та кому, а отже висновки відповідача про завищення валових витрат на 1200,00 грн. є обґрунтованими.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334. Відповідачами не надано доказів, які б свідчили про неможливість перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у контрагентів, іншими видами транспорту або взагалі обумовлювали необхідність такого перевезення. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі №334, не дозволяється; обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом та зареєстрованих Міністерством юстиції України (п. 5.11. ст. 5, п. 21.5 ст. 21 вказаного Закону), а центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю витрат на придбання товарів.Висновок про завищення суми податкового кредиту з ПДВ на 947,77 грн. стосується господарських операцій з придбання позивачем транспортних послуг у МПП «Збруч» на суму 2238,83 грн. (ПДВ 44,77 грн. та у ФО-П ОСОБА_3 на суму 2500,00 грн. (ПДВ 500,00 грн.).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.09.2008 року між позивачем і ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» було укладено кредитний договір, умовами якого передбачено отримання позивачем кредитної лінії у розмірі 180000 доларів США. За період вересень-жовтень 2008 року позивач отримав на поточний рахунок валютні коти у сумі 178677,54 доларів США (868078,92 грн. за офіційним курсом НБУ на дату отримання). Станом на 31.12.2008 року заборгованість по кредитному договору за даними бухгалтерського обліку підприємства враховувалась у розмірі 1375817,06 грн. за офіційним курсом НБУ.

Відповідно до пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону №334 балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абз. 2 цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абз. 3 цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із розрахунком операційної курсової різниці (різниці між балансовою вартістю заборгованості на дату отримання кредиту - 868078,92 грн. та балансовою вартістю кредиту станом на 31.12.2008 року - 1375817.06 грн.), проведеним експертом, вона є позитивною, дорівнює 507738,14 грн., і підлягає віднесенню до складу валових витрат платника податку. В той же час, згідно із аналітичною розшифровкою рядку 04.13 декларації з податку на прибуток за 2008 рік, позивач відніс до складу валових витрат 104509,00 грн. Експертом встановлено, що заниження валових витрат підприємства за рахунок не включення до їх складу позитивної операційної курсової різниці допущено позивачем на суму 403229,14 грн. (розбіжності порівняно з актом перевірки становлять 84594,96 грн.).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки за актом перевірки про завищення валових витрат на суму 465368,83 грн., про заниження валового доходу в частині 52,25 грн. (594,13 грн. 541,88 грн.) є безпідставними, а висновки про заниження валових витрат підприємства у сумі 318634,14 грн. - неповними (сума заниження валових витрат складає 403229,14 грн.). За таких обставин, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та з ПДВ за податковими повідомленнями-рішеннями №0000152301/0 від 11.03.2009 року та №0000162301/0 від 11.03.2009 року як за основним платежем, так і за штрафними (фінансовими) санкціями у будь-якому разі є помилковим.

Щодо визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 780,51 гривень за основним платежем у податковому повідомленні-рішенні №0000191701/0 від 11.03.2009 року, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Перевіркою встановлено заниження позивачем суми податкового зобов'язання у розмірі 750,00 грн. на суму податку, що підлягав утриманню з доходу, виплаченого працівникам на відрядження, у зв'язку із порушенням порядку оформлення посвідчень про відрядження.

Відповідно до пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону №889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з п. 9.10 ст. 9 цього Закону.

Згідно із п. 9.10 ст. 9 Закону №889 податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум,: отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме:

а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону №334;

б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок, особи, що надала кошти під звіт.

Згідно із пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону №334 до витрат на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку або є членами керівних органів платника податку, включаються фактичні витрати особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Згідно із п. 1.3 Інструкції про службові відрядження у межах України та за кордон, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті. Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

Відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про порушення позивачем обов'язку з нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб на суму 143,99 грн., а тому застосування штрафних (фінансових) санкцій можливо у розмірі 287,98 грн. Підстав для застосування решти суми штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням №0000191701/0 від 11.03.2009 року у розмірі 1273,04 грн. (1561,02 грн. - 287,98 грн.) не існує.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко О. А. Моторний