Постанова № 3144495, 25.02.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

25.02.2009 Справа № 2-а-723/08/0170

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Іщенко Г.М.,

суддів           Горошко Н.П. , Дадінської Т.В. секретар судового засідання          Галайдіна Г.І.                               за участю представників

позивача: Неліна В.Я., довіреність б/н від 01.07.2008;

відповідача: Долгіх О.Л., довіреність №1504/9/10-0 від 09.02.2007;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 24.10.08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" (вул. Елеваторна 3 а, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95015)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування рішення

                                                             ВСТАНОВИВ:

У липні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" звернулось до суду з позовом про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5831153,15 грн. та про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим відносно визначення основного виду діяльності позивача.

Ухвалою від 09.10.2008 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим залишив без розгляду позовну заяву в частині відсутності компетенції відповідача щодо визначення основного виду діяльності позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 24.10.2008 позов задоволено. Визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5831153,15 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40грн. судового збору.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постановлене у справі судове рішення, винести нове рішення, яким у позові відмовити.

Доводи апеляційною скарги обґрунтовуються тим, що штрафні санкції до позивача застосовані у зв’язку з незастосуванням ним реєстратора розрахункових операцій під час надання послуг, що є порушенням Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

У судовому засіданні, призначене на 25.02.2009, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній мотивів.

Представник позивача просив залишити постанову суду від 24.10.2008 без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі статті 55 Конституції України, кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий вік", суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані на нормах чинного законодавства.

Із висновками Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та надання послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печиною у встановленому порядку.

У разі не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій до суб’єкта підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів (пункт 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг").

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007, Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим був складено акт №3979/23-7/32318941 від 29.05.2008, на підставі якого відповідачем прийняте рішення від 09.06.2008 №0007652301 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5831153,15 грн. за порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Не заслуговують на увагу посилання заявника апеляційної скарги на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" є підприємством торгівлі, а тому не може оприбутковувати готівку за надані послуги з технічного обслуговування на підставі прибуткових касових ордерів, а повинно застосовувати в цьому випадку реєстратор розрахункових операцій.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що оприбуткування готівкових коштів за надані послуги у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" здійснюється відповідно до Положення про проведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004 №637, згідно з яким оприбуткування готівки у касі підприємства здійснюється у повній сумі її фактичного надходження з оформленням цих операцій у встановленому порядку прибутковим касовим ордером з видачею відповідної квитанції та відображенням у касовій книзі у день отримання підприємством готівкових коштів ( пункт 3.11 Положення).

Реєстрація касових ордерів і видаткових відомостей може здійснюватися за допомогою комп’ютерних засобів, які забезпечують формування і роздрукування потрібних касових документів.

У позивача касова книга ведеться в електронному вигляді, прибуткові та видаткові ордери формуються та роздруковуються за допомогою комп’ютерної системи, отже, прибутковий касовий ордер, сформований та роздрукований за допомогою комп’ютерно-касової системи розцінюється як розрахунковий документ.

Колегія суддів підкреслює, що оскільки Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" під реєстратором розрахункових операцій розуміє не тільки електроно-касові апарати, але й комп’ютерно-касову систему, то відображення оприбуткування готівки за допомогою комп’ютерно-касової програми не суперечить вимогам діючого законодавства.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що під час перевірки Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим віднесла суму коштів, отриманих позивачем від покупці автомобілів до доходу останнього, та зрівнявши її з розміром коштів, отриманих від надання послуг, прийшла до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" є підприємством торгівлі та має здійснювати реалізацію послуг з використанням реєстратора розрахункових операцій, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи та зібраними доказами у справі, і не приймаються апеляційною інстанцією до уваги у зв’язку з їх недоведеністю.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу.

Застосування до позивача           штрафних санкцій в сумі 5831153,15 грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані неправомірно фінансові санкції. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий вік" приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне рішення підлягає визнання протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.          

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5831153,15 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17, пунктом 1 частини третьої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.

Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Рішення суб'єкта владних повноважень - це нормативно-правові акти (акти, які поширюються на невизначене коло осіб - постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, накази міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування) та правові акти індивідуальної дії (акти застосування норм права, які поширюються на окремих осіб або на окремі ситуації.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Нормативно-правові акти - це рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються нечинними нормативно-правові акти.

Право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правові акти індивідуальної дії - рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

Спірне рішення про застосування штрафних санкцій - це акт індивідуальної дії.

Системний аналіз статей 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України включає наявність підстав для задоволення позовних вимог стосовно акту індивідуальної дії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі задоволення адміністративного позову приймає постанову про визнання протиправним і одночасно про скасування рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що позивач просив суд визнати нечинним рішення про застосування штрафних санкцій, судова колегія, враховуючи викладене вище, вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін у справі, і визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301.

Колегією суддів враховано, що вихід за межи позовних вимог у такий спосіб також не суперечить правилу, визначеному пунктом 1 частини третьої статті 105, пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судова колегія вважає за необхідним, керуючись частиною другою статті 11, пунктом 1 частини другої статті 162, частиною одинадцятою статті 171, пунктом 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, змінити пункт 2 резолютивної частини постанови, визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301.

На підставі вищевикладеного, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, пункт 2 резолютивної частини постанови суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                        ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.10.2008 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини в наступній редакції:

"Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 09.06.2008 №0007652301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5831153,15 грн."

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.          

Головуючий суддя          підпис                              Г.М. Іщенко

Судді           підпис                               Н.П.Горошко підпис                               Т.В. Дадінська