Постанова № 3140998, 04.03.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04.03.2009 Справа № 22-а-1878/08

Попередній № справи 2-19/6013-2008А                     Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Іщенко Г.М.,

суддів           Горошко Н.П. , Дадінської Т.В. секретар судового засідання          Шелемет'єва О.В.                     за участю представників сторін:

позивача: Кириченко С.Л., довіреність №4842 від 31.12.2008; Ібрагімов А.Ш., довіреність №2638 від 15.07.2008;

відповідача: Козак А.Г., довіреність №6/10 від 14.01.2009;

представник третьої особи не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 22.09.2008

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кримгаз" (вул. Училищна, 42 а, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95011)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

третя особа:

Сімферопольська міська рада (вул. Толстого, 15, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

                                                  ВСТАНОВИВ:

У травні 2008 року Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0017042301/0, №0017052301/0, №0017062301/0 від 30.10.2007, якими визначені податкові зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 22.09.2008 позов задоволено. Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим №0017042301/0 на суму 2864,85грн., №0017052301/0 на суму 5272,44грн., №0017062301/0 на суму 758,27грн. від 30.10.2007. Повернено з Державного бюджету на користь позивача 3,40грн. державного мита.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постановлене у справі судове рішення та винести нове рішення, яким у позові відмовити.

Доводи апеляційною скарги обґрунтовуються тим, що позивач занизив встановлені законодавством виплати по сплаті податку на землю, оскільки згідно з рішенням 21-ої сесії Сімферопольської міської ради 5-го скликання №264 від 24.05.2007 «Про орендну плату за землю по місту Сімферополю»з 01.06.2007 встановлені нові коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати по місту Сімферополю.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.03.2009 підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів.

У судовому засіданні 04.03.2009 представники позивача просили залишити постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.09.2008 без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Представник третьої особи у судове засідання 04.03.2009 не з’явився, причина неявки суду не відома, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, заслухавши представників позивача, відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі статті 55 Конституції України, кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз", суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані на нормах чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 19.10.2007 проведено виїзна планова перевірка Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 19.10.2007 №6734/23-2/03348117.

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим відносно позивача 30.10.2007 прийняти податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб: №0017042301/0 на суму 2864,85грн., №0017052301/0 на суму 5272,44грн., №0017062301/0 на суму 758,27грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що на момент проведення перевірки між сторонами не були укладені додаткові угоди, які б містили в собі новий розмір орендної плати за земельні ділянки, тому відсутнє заниження позивачем податкового зобов’язання по орендній платі за землю у червні 2007 року за рахунок не застосування коефіцієнтів до ставки земельного податку, встановлених з 01.06.2007 рішенням 21-ої сесії Сімферопольської міської ради 5-го скликання №264 від 24.05.2007 "Про орендну плату за землю по місту Сімферополю".

Із висновками господарського суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і нормах закону.

Земельні ділянки можуть надаватися у власність, постійне користування та на умовах оренди (стаття 92 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" користування землею в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається у залежності від грошової оцінки земель. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендарю для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.

Таким чином, законодавець передбачив, що кваліфікація правовідносин по користуванню земельною ділянкою у якості оренди землі можливе лише за умови укладення договору оренди між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі –це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судова колегія не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що діюче законодавство та умови договору передбачають зміну орендної плати тільки шляхом встановлення нових коефіцієнтів до ставок земельного податку (тобто автоматично) є необґрунтованими, оскільки розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди між орендодавцем і орендарем, та розмір орендної плати за землю підлягає зміні за домовленістю сторін відповідно з нормами, які вносяться в чинне законодавство.

Як свідчать матеріали справи у розділі 4.4 договорів від 28.02.2006, укладених між позивачем та Сімферопольської міською радою на оренду земельних ділянок, зазначено, що всі зміни, які вносяться до договору, повинні бути оформлені нотаріально додатковою угодою. У випадку змін у договір, він підлягає перереєстрації у встановленому законом порядку.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що рішення 21-ої сесії Сімферопольської міської ради 5-го скликання №264 від 24.05.2007 "Про орендну плату за землю по місту Сімферополю", яким встановлені коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунків розмірів орендної плати за землю по місту Сімферополю є тільки обов’язковою підставою для перегляду умов договорів оренди. Перегляд умов договору оренди здійснюється шляхом внесення змін до договорів оренди. При цьому, такі зміни повинні вноситись в той спосіб та таким чином, яким було укладено основний договір, тобто, шляхом нотаріального завірення та державної реєстрації.

Не заслуговують на увагу доводи заявника апеляційної скарги щодо повідомлення позивача листом від 01.10.2007 про зміну орендної плати, оскільки у листі зазначено, що додаткові угоди до договорів оренди будуть оформлені нотаріально та орендна плата буде змінена з 01.07.2007, однак, додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок не були укладені.

Таким чином, до укладання та вступу до дії додаткових угод позивач не мав правових підстав здійснювати виплати орендної плати з застосуванням коефіцієнтів до ставок земельного податку.

Вказана позиція відображена також в листі Державної податкової адміністрації України № 2037/6/15-0716 від 06.03.2008, який відповідно до підпункту 4.4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», є податковим роз’ясненням і позивач, як платник податків, який діяв відповідно до вищевказаного податкового роз’яснення, не може бути притягнутий до відповідальності.

Колегія суддів вважає, що визначення позивачу податкових зобов’язань з орендної плати з урахуванням коефіцієнтів до ставок земельного податку, тобто, нового розміру орендної плати, до моменту внесення відповідних змін до договорів оренди та їх державної реєстрації, неправомірно.

Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з орендної плати юридичних осіб судова колегія зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов’язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах податкові зобов’язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій згідно зі спірним податковим повідомлення-рішення, є неправомірним.

Суд приходить до висновку, що визначення позивачу орендної плати з юридичних осіб та застосування штрафних санкцій згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним і висновки акту перевірки згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

У зв’язку з цим, суд дійшов висновку, що акт перевірки від 19.10.2007 №6734/23-2/03348117, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Судовою колегією не приймається акт перевірки від 19.10.2007 №6734/23-2/03348117 як доказ встановлення факту порушення позивачем Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про плату за землю" із тих підстав, що висновки, викладені у акті перевірки, не підтверджені відповідними доказами. Такими доказами мають бути додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 28.02.2006, які б містили в собі новий розмір орендної плати за земельні ділянки.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів порушень, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб відповідачем не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені ніякими доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина друга статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія дійшла висновку про відсутність порушення позивачем Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про плату за землю" щодо сплати орендної плати згідно з укладеними договорами через недоведеність відповідачем порушень і достатніх доказів, які підтверджують факт вчинення зазначеного порушення - заниження податкового зобов’язання по орендній платі за землю у червні 2007 року за рахунок не застосування коефіцієнтів до ставки земельного податку, встановлених з 01.06.2007 рішенням 21-ої сесії Сімферопольської міської ради 5-го скликання №264 від 24.05.2007 "Про орендну плату за землю по місту Сімферополю".

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, та не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Проте, позивачем були заявлені вимоги щодо визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17, пунктом 1 частини третьої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.

Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Рішення суб'єкта владних повноважень - це нормативно-правові акти (акти, які поширюються на невизначене коло осіб - постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, накази міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування) та правові акти індивідуальної дії (акти застосування норм права, які поширюються на окремих осіб або на окремі ситуації.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Нормативно-правові акти - це рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються нечинними нормативно-правові акти.

Право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правові акти індивідуальної дії - рішення суб'єкта владних повноважень, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб - це акти індивідуальної дії.

Системний аналіз статей 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України включає наявність підстав для задоволення позовних вимог стосовно акту індивідуальної дії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі задоволення адміністративного позову приймає постанову про визнання протиправним і одночасно про скасування рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що позивач просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення, судова колегія враховуючи викладене вище, вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін у справі, і визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог у такий спосіб також не суперечить правилу, визначеному пунктом 1 частини третьої статті 105, пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судова колегія вважає за необхідним, керуючись частиною другою статті 11, пунктом 1 частини другої статті 162, частиною одинадцятою статті 171, пунктом 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, змінити резолютивну частину постанови, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим №0017042301/0, №0017052301/0, №0017062301/0 від 30.10.2007.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.09.2008 підлягає зміні, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим - залишенню без задоволення.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.09.2008 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Кримгаз" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим: №0017042301/0 від 30.10.2007 на суму 2864,85грн., №0017052301/0 від 30.10.2007 на суму 5272,44грн., №0017062301/0 від 30.10.2007 на суму 758,27грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Кримгаз" (95000, м. Сімферополь, вул. Училищна, 42а, відомостей р/р не має) 3,40грн. судового збору."

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя          підпис                              Г.М. Іщенко

Судді           підпис                               Н.П.Горошко підпис                               Т.В. Дадінська