Постанова № 31440997, 27.05.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р. Справа № 918/301/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" на рішення господарського суду Рівненської області від 04.04.2013 року у справі № 918/301/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес"

до приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин"

про стягнення 359322 грн. 95 коп., з яких 308087 грн. 50 коп. - заборгованості, 22703 грн. 97 коп. -пені, 1232 грн. 35 коп. - інфляційних втрат, 27299 грн. 13 коп. - 18% річних.

За участю представників:

позивача - Бойчука В.І.. Фок Ю.В.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" звернулось з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" про стягнення 359322 грн. 95 коп., з яких 308087грн. 50 коп. - заборгованості, 22703 грн. 97 коп. - пені, 1232 грн. 35коп. - інфляційних втрат, 27299 грн. 13 коп. - 18% річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.03.2013 року (суддя Кочергіна В.О. ) позов задоволено частково. Стягнуто з приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 308087 грн. 50 коп. - основного боргу, 27216 грн. 85 коп. - 18% річних, 1232 грн. 35 коп. - інфляційних втрат, 22618 грн. 73 коп. - пені, 7183грн. 11 коп. - судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором підряду, у останнього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 308087,50 грн.. Крім того, на підставі положень п. 5.5 договору підряду, яким передбачено, що у разі порушення замовником строків розрахунків з підрядником, замовник зобов'язаний сплатити підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (яка діяла під час прострочення) від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 18 % річних від простроченої суми, суд провів перерахунок суми боргу та з урахуванням визначених договором строків оплати, дати зарахування проведених відповідачем оплат суми заборгованості на рахунок позивача стягнув на користь останнього 18% річних в сумі 27216 грн. 85 коп., 22618 грн. 73 коп. пені, а також 1232 грн. 35 коп. - інфляційних втрат за грудень 2012 року - січень 2013 року.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати в частині стягнення 18% річних, та інфляційних втрат та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у відповідній частині.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи. Апелянт, зокрема, вказує, що судом не було взято до уваги, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 18% річних є неспівмірно великими, порівняно із основною сумою боргу. Вважає, що 18% річних не підлягають стягненню, оскільки це буде суперечити положенню ст. 61 Конституції України щодо неприпустимості подвійної відповідальності за одне й теж саме правопорушення. Крім того вважає, що судом було прийнято до уваги невірний розрахунок суми інфляційних втрат, оскільки не враховано, що в період з 28.09.2012 року по 25.02.2013 року сукупний індекс інфляції дорівнював 0,999%, тому суд повинен був відмовити позивачу в позовних вимогах про стягнення 1232,35 грн. інфляційних втрат.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Відповідач явку повноважного представника на розгляд апеляційної скарги не забезпечив, про поважність причин неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 04.04.2013 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 01.09.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (підрядник) та приватним сільськогосподарським підприємством "Княгинин" (замовник) укладено договір підряду №01/09/12, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати роботи по копанню коренів цукрового буряка врожаю 2012 року на пальному замовника, на землях замовника та на умовах, цього договору, а замовник зобов'язався прийняти роботу та оплатити її (п.1.1 договору).

Пунктами 3.1.7, 4.1, 4.3. договору визначено, що замовник зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату робіт відповідно до умов договору за ціною робіт за 1 га, що дорівнює 1250 грн. (в т.ч. ПДВ), та що обчислюється виходячи з актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг) або актів виконаних робіт, що підписані сторонами.

Відповідно до п. 4.4 договору оплата здійснюється перерахуванням грошових коштів на банківський рахунок підрядника на підставі акту здачі - прийняття робіт (наданих послуг) або акту виконання робіт в термін 10 (десять) робочих днів з моменту його підписання сторонами.

Судом першої інстанції на підставі аналізу і оцінки акту виконання робіт від 13.09.2012 року вірно встановлено факт виконання позивачем робіт на суму 516087 грн. 50 коп..

Як слідує зі змісту наявних в матеріалах справи доказів, а саме виписок по банківському рахунку позивача за 29.11.2012 року, за 13.12.2012 року та податкової накладної №62 від 31.10.2012 року, відповідач провів оплату заборгованості в сумі 208000 грн., допустивши заборгованість по виконаних підрядних роботах в сумі 308087 грн. 50коп..

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно враховував положення ст. 837 ЦК України, щодо законодавчого визначення правової природи договору підряду та зобов'язань сторін за таким договором, ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст.509,525,526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 308087 грн. 50коп. заборгованості за вказаним договором.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Пунктом 5.5 договору визначено, що у разі порушення замовником строків розрахунків з підрядником, замовник зобов'язаний сплатити підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (яка діяла під час прострочення) від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 18 процентів річних від простроченої суми.

Оскільки матеріали справи містять достатні докази у підтвердження прострочення відповідачем грошового зобов'язання в сумі 308087 грн. 50 коп., з останнього на підставі статті ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню 1232 грн. 35 коп. - інфляційних втрат за грудень 2012 року - січень 2013 року, а також 27216 грн. 85 коп. - 18 % річних.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. ГК України, ст.549, ч. 2 ст. 551, ст. 611 ЦК України судом першої інстанції вірно зазначено, що з відповідача підлягає також стягненню пеня в сумі 22618 грн. 73 коп. (на заборгованість в сумі 516087 грн. 50 коп. за період з 28.09.2012 року по 30.10.2012 року, на заборгованість в сумі 355587 грн. 50 коп. за період з 31.10.2012 року. по 28.11.2012 року, на заборгованість в сумі 338587 грн. 50 коп. за період з 29.11.2012 року по 12.12.2012 року, на заборгованість в сумі 308087 грн. 50 коп. за період з 13.12.2012 року по 25.02.2013 року). Проведений судом першої інстанції перерахунок пені та річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням умов договору щодо строків оплати, дати зарахування проведених відповідачем оплат суми заборгованості на рахунок позивача, колегія суддів вважає арифметично вірним.

Доводи апелянта щодо неспівмірності суми пені з сумою основного боргу, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вказаним статтям відповідач, із клопотання про зменшення розміру пені до суду першої інстанції не звертався, а вказавши про це у апеляційній скарзі, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції та доводи апелянта про необхідність зменшення пені, прийшов до висновку про відсутність підстав для прийняття до уваги доводів останнього щодо зменшення розміру стягуваної з нього пені.

При цьому, з огляду на наведені вище норми матеріального права, що регулюють підстави та порядок стягнення пені та відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідач помилково в апеляційні скарзі ототожнив стягнуту з нього суму 18% річних із штрафними санкціями, яка не є неустойкою (пенею), оскільки зазначені проценти є не мірою відповідальності, а платою за безпідставне, понад погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосування до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, оскільки стягувані в зв'язку з таким застосуванням суми є відшкодуванням збитків, завданих кредитору внаслідок знецінювання його грошових коштів у зв'язку зі зростанням загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Щодо доводів апелянта про невірність розрахунку інфляційних, то як вище зазначено, позивач просив суд стягнути інфляційні лише за період з грудня 2012 року по січень 2013 року, інфляція в які складала 100,2 %, а тому доводи апелянта щодо неврахування дефляції, що мала місце в інший період - не знаходяться в межах позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 04.04.2013 року у справі №918/301/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу№918/301/13-г повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.