Рішення № 31436699, 28.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/3571/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 635/974/13-ц Мельнікова І.Д.

Категорія: відшкодування шкоди Доповідач: Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Швецової Л.А.,

Суддів: Даниленка В.М., Малінської С.М.

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2013 року

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Івестиційно-фінансовий консалтинг» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» (далі: ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що 29 березня 2008 року на автодорозі Київ-Харків-Довжанський сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Хаммер, державний р/н - НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та автомобіля ВАЗ 2109, державний р/н - НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2, в результаті чого належний ОСОБА_3 транспортний засіб було пошкоджено.

Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Ленінського районного суду м.Харкова від 11.04.2008 року

Автомобіль Хаммер, державний р/н - НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 26.10.2007 року №68436-20-02 було застраховано Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ЗАТ «СК «ВУСО»), яке 21.05.2008 року здійснило виплату страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування в сумі 25497,64 грн.

Позивач, вважав, що на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, з моменту виплати страхового відшкодування у ЗАТ СК «ВУСО», виникло право вимоги до ОСОБА_2 по відшкодуванню спричиненого збитку у сумі 25497,64 грн.

23 грудня 2009 року між ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» та ЗАТ «СК «ВУСО» було укладено договір відступлення права вимоги, яке виникло у останнього на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» у зв'язку з виплатою страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту до осіб, відповідальних за заподіяні збитки.

З огляду на викладене, позивач - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму 25497,64 грн. та судові витрати у сумі 374,97 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2013 року позовну заяву ПАТ «Івестиційно-фінансовий консалтинг» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Івестиційно-фінансовий консалтинг» суму завданої матеріальної шкоди в розмірі суму 25497,64 грн. та судові витрати у сумі 374,97 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся на нього з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Івестиційно-фінансовий консалтинг».

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ДТП сталася з вини відповідача, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, тому на підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» з останнього на користь позивача необхідно стягнути сплачену суму страхового відшкодування в розмірі суму 25497,64 грн. та судові витрати у сумі 374,97 грн.

Крім того, суд вважав, що ПАТ «Івестиційно-фінансовий консалтинг» звернулося в суд з позовом у травні 2011 року, тобто в межах строку позовної давності, що стверджується датою в штампі поштового відділення на конверті вихідної кореспонденції.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2007 року ЗАТ СК «ВУСО», та ОСОБА_3 уклали договір страхування №68436-20-02 майнових інтересів власника автомобіля НОМЕР_1.

29 березня 2008 року на автодорозі Київ-Харків-Довжанський сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Хаммер, державний р/н - НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та автомобіля ВАЗ 2109, державний р/н - НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2, в результаті чого належний ОСОБА_3 транспортний засіб було пошкоджено. Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 11.04.2008 року

ЗАТ «СК «ВУСО» 21.05.2008 року здійснило виплату страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування в сумі 25497,64 грн.

23 грудня 2009 року між ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» та ЗАТ «СК «ВУСО» було укладено договір відступлення права вимоги.

За загальними правилами страховик, який виплатив страхове відшкодування, набуває право вимоги (регресу чи суброгації), яку страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за завдані збитки.

Згідно ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічне положення міститься і в ст. 27 Закону України «Про страхування».

Висновок суду першої інстанції про перехід до позивача, як страховика за договором майнового страхування, права вимоги до відповідальної за заподіяні внаслідок ДТП збитки в межах виплаченої суми страхового відшкодування, відповідає вимогам ст. 993 ЦК України.

Однак, при вирішенні спору про право зворотної вимоги страховика, суд першої інстанції не розрізнив поняття «регрес» та «суброгація», тоді як це має істотне значення при вирішенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Зокрема, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору майнового страхування і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а також ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Суброгація застосовується лише до майнового страхування.

При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем, як страховиком, здійснено страхову виплату страхувальнику ОСОБА_3 21.05.2008 року у зв'язку з настання страхового випадку, який стався 29 березня 2008 року на підставі укладеного між ними договору добровільного страхування наземного транспорту від 26.10.2007 року , об'єктом страхування за яким визначено майнові інтереси страхувальника.

За своїм змістом укладений між ЗАТ «СК «ВУСО» та страхувальником ОСОБА_3 договір є договором майнового страхування.

Позов страховиком заявлено на підставі ст. 993, 1191 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» про відшкодування збитків, заподіяних виплатою відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування.

Проте, зазначеним обставинам суд першої інстанції не дав належної юридичної оцінки і помилко вважав, що позивач за договором майнового страхування набув права регресу до винної в ДТП особи, тоді як до позивача (страховика) за договором майнового страхування перейшло право вимоги (суброгації), яке страхувальник ОСОБА_3, що одержала страхове відшкодування, мала б до відповідача ОСОБА_2, як особи, відповідальної за заподіяні внаслідок ДТП збитки.

Фактично у спірних правовідносинах має місце заміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання.

За таких обставин, перебіг строку позовної давності для відшкодування здійсненої позивачем страхової виплати підлягає обчисленню з моменту виникнення страхового випадку, а саме з 29 березня 2008 року, про що зазначено як в позовній заяві страховика, так і в заяві про страхову подію страхувальника, а не з дня виплати страховиком страхової суми, тобто з 21 травня 2008.

Положеннями ст. ст. 257, 260 ЦК України для вимог про захист свого цивільного права або інтересу вставлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261, ст. 262 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Оцінюючи встановлені у справі обставини, доводи та заперечення сторін, колегія суддів визнає, що перебіг позовної давності для вимоги про відшкодування збитків, заподіяних страховику у зв'язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику за договором добровільного майнового страхування, розпочався з дня настання страхового випадку, тобто з 29 березня 2008 року.

Позов страховиком про відшкодування збитків в порядку регресу, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди до відповідача, як особи, відповідальної за заподіяний збиток, пред'явлено після сплину позовної давності встановленої у три роки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини у справі, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Івестиційно-фінансовий консалтинг» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: