Ухвала суду № 31434192, 15.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року Справа № 140757/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Румянцевої О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Іскра» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У червні 2011 року позивач ПАТ «Іскра» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача СДПІ ВПП у м. Львові (на даний час СДПІ ВПП у м. Львові ДПС), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000000190802/965/11419 від 08.06.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 903470,89 грн..

Відповідач СДПІ ВПП у м. Львові позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 року № 00000000190802/965/11419.

З цією постановою суду не погодився відповідач СДПІ ВПП у м. Львові і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята при неповному встановленні обставин справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято за результатами проведеної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у лютому 2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про те, що перевіркою не підтверджено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 903470,89 грн.. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено безтоварність, нереальність і нікчемність господарських операцій між позивачем із контрагентами : ТзОВ «Приват-Енерго» згідно договорів від 12.04.2010 р. на поставку природного газу, та із ТзОВ «Понінківський КПК» згідно договору від 03.01.2011 р. купівлі-продажу картонно-паперової продукції. Вказує апелянт, що оскільки виконання умов вищевказаних договів фактично не відбувалось, тому суми ПДВ за відповідними податковими накладними безпідставно віднесено позивачем до податкового кредиту.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 02.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 12.05.2011 р. по 01.06.2011 р. відповідачем СДПІ ВПП у м. Львові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ПАТ «Іскра» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у лютому 2011 року. Результати перевірки оформлені актом № 599/08-02/00214244 від 01.06.2011 року (а.с. 12-27 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.14.1.185, п.14.1.191, ст.14, п.185.1, ст.185, п.188.1, ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6, ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті завищення податкового кредиту на суму 903470, 89 грн. в березні 2011 року. ПАТ «Іскра» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2011 року на 903470,89 грн.. Вказані висновки податкового органу обгрунтовуються безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ згідно податкових накладних ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК».

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 01.06.2011 року, відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 00000000190802/965/11419 від 08.06.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 903470,89 грн. (а.с. 11 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських договорів між ПАТ «Іскра» та ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК», щодо дотримання позивачем вимог податкового і цивільного законодавства та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 08.06.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, становленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими наклади оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.1 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка повинна відповідати встановленим вимогам. Податкова накладна, згідно п.201.10 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФ України від 24.05.1995 р. № 88.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 01.06.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ПАТ «Іскра» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за березень 2011 року суми ПДВ за договорами із ТзОВ «Приват-Енерго» № 206/ПГ від 12.04.2010 р. і № 207/ВП від 12.04.2011 р. на поставку природного газу, та із ТзОВ «Понінківський КПК» № СБ-7 від 03.01.2011 р. купівлі-продажу картонно-паперової продукції. На думку податкового органу такі договори мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, судом першої інстанції вірно враховано, що ПАТ «Іскра», ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК» на час укладення договорів та їх виконання були діючими суб'єктами господарювання, що підтверджується довідкою і витягами з ЄДР (а.с. 101-103, 207, 231-234 Т.1).

Фактичне (реальне) здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Приват-Енерго» підтверджується : договорами № 206/ПГ від 12.04.2010 р. і № 207/ВП від 12.04.2011 р. на поставку природного газу, додатковими угодами № 04 від 08.12.2010 р. і № 06 від 31.03.2011 р. до договору № 206/ПГ від 12.04.2010 р., додатковими угодами № 05 від 31.01.2011 р. і від 28.02.2011 р. до договору № 207/ВП від 12.04.2010 р., актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2011 р., договорами із Бібрським ЛВУМГ філії УМГ «Львівтрансгаз» від 01.01.2010 р. і ПАТ «Львівгаз» від 01.01.2011 р. на транспортування природного газу, актами здачі-приймання послуг і приймання-передачі природного газу від 28.02.2011 р., протоколом розбіжностей до договору про надання послуг з транспортування природного газу № В-128 від 01.01.2011 р., додатковими угодами від 01.04.2011 р. до договору про надання послуг з транспортування природного газу № В-128 від 01.01.2011 р., платіжним дорученням за січень-лютий 2011 р., податковими накладними від 28.02.2011 р., довідкою № 2398/23-11/36425928 від 02.08.2011 р. про результати податкової перевірки ТзОВ «Приват-Енерго», матеріалами щодо споживання ПАТ «Іскра» природного газу в процесі своєї господарської діяльності (а.с. 28-56, 106, 109-131, 249-250, 104, 105, 107, 108, 202 Т.1).

Фактичне (реальне) здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Понінківський КПК» підтверджується : договором № СБ-7 від 03.01.2011 р. купівлі-продажу картонно-паперової продукції, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними і нарядами на відправку товару за лютий 2011 р., податковими накладними від 01.02.2011 р., 06.02.2011 р., 13.02.2011 р., 18.02.2011 р., довідкою № 25/84 від 03.10.2011 р. про отримані у лютому 2011 р. матеріали, документами щодо отримання і використання ПАТ «Іскра» картонно-паперової продукції в процесії своєї господарської діяльності (а.с. 57-77, 181-192 Т.1).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що операції по придбанню ПАТ «Іскра» послуг і товарів у ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому є необґрунтованими і не підтверджуються доказами твердження податкового органу про те, що розглядувані договори мали нереальний (безтоварний) характер, виконання умов цих договорів не відбувалось і суми ПДВ за податковими накладними безпідставно включено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача СДПІ ВПП у м. Львові на нікчемність вищевказаних договорів із ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК», то суд апеляційної інстанції враховує також наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між ПАТ «Іскра» та ТзОВ «Приват-Енерго» і ТзОВ «Понінківський КПК» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечали вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Львові - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Іскра» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 20.05.2013 року.