Постанова № 31420000, 24.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2013 р. Справа № 922/835/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі – Тяпкіній В.А.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідач – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Південна залізниця» (вх. №1210Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2013 року по справі №922/835/13г

за позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма СВК», м.Дніпропетровськ

до Державного підприємства «Південна залізниця», м. Харків

про стягнення 81266,98 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач, ПП «Науково-виробнича фірма «СВК», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ДП «Південна залізниця» про стягнення суми основного боргу в розмірі 79100,00 грн., пені в розмірі 2 166,98 грн., а також просив покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2013 р. по справі №922/835/13-г (суддя Лавренюк Т.А.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з ДП «Південна залізниця» на користь ПП «Науково-виробнича фірма «СВК» 9100,00 грн. основного боргу, 2166,98 грн. пені, 1720,50 грн. судового збору.

Відповідач, ДП «Південна залізниця», з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2013 року по справі №922/835/13-г та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Заявник апеляційної скарги зазначає, що, на його думку, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та при неповному з’ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Позивач, ПП «Науково-виробнича фірма «СВК», надав відзив на апеляційну скаргу, в якому повністю погоджується з рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2013 року, просить залишити його без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники сторін не скористалися наданим їм процесуальним правом брати участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені пор день та час розгляду справи, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 10.08.2012 р. між ПП «Науково-виробнича фірма «СВК» (позивач по справі - постачальник) та ДП «Південна залізниця» (відповідач по справі - покупець) було укладено договір поставки № П/НХ-121214/НЮ, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, відповідно до специфікації №1, яка є невід’ємною частиною договору, а покупець, в свою чергу, зобов’язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Розділом 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати товару, згідно якого покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлення товару (п. 4.2).

В 5 розділі спірного договору сторони дійшли згоди щодо умов поставки товару. Так, однією з умов постачання є те, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю (п. 5.1.4). Прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з інструкцією №П-6 від 15.06.1965 р. «Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» та Інструкцією №П-7 від 25.04.1966 р. «Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, документів, підтверджуючих якість товару.

За невиконання умов договору сторони передбачили сплату пені для покупця в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару (п. 7.3).

Строк дії договору сторони визначили до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків – до його повного виконання (п. 10.1).

Позивач, ПП «Науково-виробнича фірма «СВК», взяті на себе зобов’язання за спірним договором виконав в повному обсязі двома партіями (19.09.2012 р. та 21.09.2012 р.) поставив на адресу відповідача ДП «Південна залізниця» товар на загальну суму 89100,00 грн., що підтверджується наступними документами: рахунком-фактурою №1829 від 19.09.2012 р. на суму 44 550,00 грн., товарно-транспортною накладною від 19.09.2012 р., видатковою накладною №2202 від 19.09.2012 р. на суму 44 550,00 грн. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №528 від 19.09.2012 р.; рахунком-фактурою №1853 від 21.09.2012 р. на суму 44 550,00 грн., товарно-транспортною накладною від 21.09.2012 р., видатковою накладною №2232 від 21.09.2012 р. на суму 44 550,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 11-17).

Відповідач підтверджує та визнає факт поставки товару на зазначену суму, проте, оплата була ним здійснена лише частково, а саме: 27.12.2012 р. – 10 000,00 грн., 14.03.2013 р. - вже в процесі розгляду справи в господарському суді - 70 000,00 грн. Тобто, на момент розгляду справи в суді першої інстанції у відповідача утворилася заборгованість перед підприємством позивача в розмірі 9100,00 грн.

Позивач на підставі п. 7.3 договору нарахував відповідачеві 2 166,98 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов’язання.

30.11.2012 р. позивач направив на адресу відповідача претензію щодо погашення заборгованості, яку відповідач отримав 03.12.2012 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Господарський суд Харківської області, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що в зв’язку з неналежним виконанням своїх договірних зобов’язань у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, посилаючись на ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України. Датою поставки суд визнав дату, що визначена у видаткових накладних, які були підписані відповідачем без будь-яких застережень та зауважень.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, відповідач зазначає, що на його думку, накладні не можуть підтверджувати поставку товару, адже підтвердженням та датою поставки є дата підписання сторонами акту прийому-передачі, як це визначено в п. 5.1.4 договору та саме з цієї дати починає відраховуватись 45 банківських днів, що передбачені п. 4.2 договору, для оплати. Оскільки сторонами акти приймання - передання товару підписані не були, то, на думку відповідача, строк оплати за отриманий ним за договором товар ще не настав.

Колегія суддів апеляційної інстанції, ретельно вивчивши всі матеріали справи, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, як випливає із приписів даної правової норми, за договором поставки на постачальника покладено обов’язок передати товар покупцю у зумовлені строки, а на покупця покладено обов’язок прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, даною правовою нормою на покупця покладено обов'язок оплатити товар після його прийняття, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 ГК України загальна кількість товарів що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, маркам, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Отже, з умов спірного договору вбачається, що сторони погодили предмет договору та ціну шляхом складання специфікацій, які є невід’ємною частиною договору, тобто сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки, договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

На підтвердження факту поставки товару позивачем по справі було надано цілу низку документів, зокрема: рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, банківські виписки.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Крім того, згідно пункту 12 Інструкції №П-6 від 15.06.1965 р. «Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», приймання продукції по кількості проводиться по транспортним та супроводжувальним документам (рахунку-фактури, специфікації, опису, пакувальним аркушам та ін.) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказується, які саме документи відсутні.

Як свідчать матеріали справи, товар було поставлено відповідачеві у повному обсязі згідно з умовами договору, і з боку відповідача не було ані повернень, ані претензій щодо кількості та якості товару. Також від відповідача не надходило претензій щодо оформлення товаросупровідних документів та між сторонами не складалися жодні акти, в зв’язку з відсутністю таких документів.

Щодо посилання відповідача на відсутність актів приймання-передачі, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду, що обов’язкова форма акту приймання-передачі товару за договором поставки діючим законодавством не передбачена.

Відповідь на претензію позивача, надана відповідачем, не може бути прийнята апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач не надав жодного доказу отримання позивачем даної відповіді, всупереч положенням статті 8 ГПК України, якою передбачено, що відповідь на претензію надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Зважаючи на факт ненадходження оплати від відповідача зі спливом 45 днів з дати поставки товару, почався відлік строку, за який позивачем було здійснено обґрунтований розрахунок пені, який було задоволено судом першої інстанції.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне. Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено вартість отриманого товару в розмірі 70000 грн., не сплаченою залишилась сума боргу в розмірі 9100 грн. Однак, і ця сума основного боргу була сплачена відповідачем 27 березня 2013 року платіжним дорученням № 494 вже після прийняття судом першої інстанції рішення по справі.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені позивачем доводи в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2013 року по справі №922/835/13-г відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Південна залізниця», м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25 березня 2013 року по справі № 922/835/13-г залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 24 травня 2013 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.