Ухвала суду № 31415551, 14.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 р. Справа № 127355/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Качмара В.Я., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Лідер» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року ПП «Лідер» звернулось до суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в якому просив: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 08.07.2011 року № 0001302301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 323316,00 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі 64663,00 грн.; № 0001312301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 258654,00 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі 51731 грн.,; визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Лідер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мілколайф» та ТзОВ «АММО» за період з 01.04.2008 року по 31.12.2010року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказ та направлення на проведення позапланової невиїзної перевірки та дії відповідача щодо здійснення такої перевірки є протиправними, оскільки не було відкрито будь-яких оперативно-розшукових справ щодо позивача чи його посадових осіб.

Висновки відповідача про нікчемність, недійсність укладених правочинів із ПП «Мілколайф» та ТзОВ «АММО» є протиправними, оскільки реальність здійснених господарських операцій підтверджується оформленими належним чином первинними бухгалтерськими та господарськими документами щодо придбання товарів у постачальників і їх продажу покупцям, зокрема, договорами, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, виписками з банку,а тому твердження відповідача про укладення договорів не спрямованих на реальне настання наслідків, а спрямованих лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням їх змісту у первинних документах з метою несплати податків є лише припущенням, а прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 08.07.2011 року № 0001302301 та № 0001312301. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Лідер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мілколайф» та ТзОВ «АММО» посадові особи відповідача діяли відповідно до вимог ст. 79 та пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Перевірка була здійснена на підставі наданих ПП «Лідер» документів, тому посилання позивача на незаконність проведення перевірки суд відхилив. Реальність господарських операцій позивача з ПП «Мілколайф» та ТзОВ «АММО» підтверджується договорами, актами виконаних робіт-послуг, банківськими виписками, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи. Послуги, які надавалися позивачу зазначеними підприємствами в рамках договорів транспортного експедирування за своїм змістом є допоміжними та супутніми видами діяльності, пов'язані із перевезенням вантажів, вони відповідають вимогам чинного законодавства про транспортне експедирування, оскільки договір про транспортне експедирування за своєю природою є посередницьким договором, який передбачає можливість виконавця транспортно-експедиційних послуг організовувати їх виконання із залученням інших осіб, отже, доводи відповідача про те, що у позивача повинні бути безпосередні стосунки із залізницею, а їх відсутність вказує на неможливість надання послуг, є помилковими. Також відповідачем не доведено, що укладення договорів між позивачем та вказаними контрагентами були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, також не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Не погодившись з вищенаведеною постановою в частині задоволення позовних вимог, Калуська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період 20-24.06.2011 року працівниками Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Лідер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мілколайф» та ТзОВ «АММО» за період з 01.04.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 30.06.2011 року № 986/23-01/31563452.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, а саме здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 258653 грн.; пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 206923 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.07.2011 року № 0001302301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 323316,00 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі 64663,00 грн. та № 0001312301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 258654,00 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі 51731 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень з наступних підтесав.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що 26.05.2008 року між ПП «Лідер» (Клієнт) та ПП «Мілколайф» (Експедитор) був укладений договір про надання послуг по транспортному експедируванню № 26/05/08, предметом якого було надання Експедитором послуг, пов'язаних з організацією перевезення Клієнтом вантажів залізничним транспортом.

Надання Експедитором послуг підтверджується актами здачі-прийому виконаних робіт від 30.06.2008 року, 31.07.2008 року, 29.08.2008 року, 30.09.2008 року, 31.10.2008 року, 28.11.2008 року та 30.12.2008 року.

Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками з банку, а саме: № БВ-0000081 від 01.07.2008року в сумі 65 000,00 грн.; № БВ-0000084 від 04.07.2008року в сумі 35392,00грн.; № БВ-0000089 від 11.07.2008року в сумі 25000,00 грн.; № БВ-0000095 від 21.07.2008року в сумі 5000,00 грн.; № БВ-0000100 від 29.07.2008року в сумі 15000,00 грн.; № БВ-0000102 від 31.07.2008року в сумі 43000,00 грн.; № БВ-0000103 від 01.08.2008року в сумі 57000,00 грн.; № БВ-0000104 від 04.08.2008року в сумі 45 000,00 грн.; № БВ-0000108 від 11.08.2008року в сумі 35000,00 грн.; № БВ-0000110 від 13.08.2008року в сумі 34466,00 грн.; № БВ-0000116 від 26.08.2008року в сумі 10217,00 грн.; № БВ-0000122 від 03.09.2008року в сумі 52000,00 грн.; № БВ-0000123 від 05.09.2008року в сумі 17000,00 грн.; № БВ-0000124 від 09.09.2008року в сумі 25000,00 грн.; № БВ-0000128 від 15.09.2008року в сумі 46345,00 грн.; № БВ-0000133 від 22.09.2008року в сумі 10000,00 грн.; № БВ-0000136 від 29.09.2008року в сумі 41042,00 грн.; № БВ-0000139 від 02.10.2008року в сумі 5640,00 грн.; № БВ-0000149 від 20.10.2008року в сумі 10000,00 грн.; № БВ-0000157 від 04.11.2008року в сумі 20000,00 грн.; № БВ-0000163 від 14.11.2008року в сумі 10000,00 грн.; № БВ-0000166 від 21.11.2008року в сумі 35500,00 грн.; № ББ-0000193 від 23.12.2008року в сумі 54000,00 грн.; № БВ-0000197 від 31.12.2008року в сумі 80000,00 грн.; № БВ 60109 від 16.01.2009року в сумі 54 500,00 грн.; № БВ-0000012 від 23.02.2009року в сумі 30000,00 грн.; № БВ-0000027 від 25.03.2009року в сумі 17828,80 грн.

На виконання умов даного договору ПП «Мілколайф» виписало податкові накладні від 30.12.2008 року № 2033, від 28.11.2008 року № 1633, від 31.10.2008 року № 1244, від 30.09.2008 року № 998, від 31.08.2008 року № 917 та 31.07.2008 року № 858, що підтверджується реєстром отриманих податкових накладних.

Судом першої інстанції також встановлено, що 26.07.2010 року між ПП «Лідер» та ТОВ «АММО» був укладений договір № НП-260710 про надання послуг по транспортному експедируванню (т.1 а.с.79-81). Предметом даного договору є організація перевезення вантажів залізничним транспортом.

Надання Експедитором послуг підтверджується актами здачі-прийому виконаних робіт(послуг) від 31.08.2010 року № 1, від 30.09.2010 року № ОУ-0000049, від 31.10.2010 року № 0000179 та від 30.11.2010 року.

Оплата товару здійснювалася шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується виписками з банку, а саме від 13.09.2010 року, 15.09.2010 року, 30.09.2010 року, 15.10.2010 року, 02.11.2010 року, 15.11.2010 року, 24.11.2010 року, 29.11.2010 року, 07.12.2010 року, 27.12.2010 року.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також виписані ПП «Мілколайф» і ТзОВ «АММО» податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству. Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторською діяльністю є підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а експедитором (транспортним експедитором) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

В свою чергу, ч. 1 ст. 909 цього Кодексу передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким чином, якщо експедитор лише організовує виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, то він не є перевізником, а надає посередницькі послуги за дорученням клієнта-замовника і за його рахунок.

Згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктами 11.6, 11.7 даних Правил передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством наявності товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником або вантажоодержувачем, не передбачено.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Мілколайф» і ТзОВ «АММО» були зареєстровані у встановленому порядку, не виключений з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ПП «Лідер» у ПП «Мілколайф» і ТзОВ «АММО» зазначених вище послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів транспортного експедирування від 26.05.2008 року № 26/05/08 та від 26.07.2010 року № НП-260710, укладених між ПП «Лідер» та ПП « Мілколайф» і ТОВ «АММО», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів транспортного експедирування необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагентів умислу при укладенні ними договорів транспортного експедирування, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки не було встановлено нікчемність договорів транспортного експедирування від 26.05.2008 року № 26/05/08 та від 26.07.2010 року № НП-260710, укладених між ПП «Лідер» та ПП « Мілколайф» і ТОВ «АММО», то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 160, ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року у справі № 2а-2623/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: В.Я. Качмар

О.І. Мікула