Рішення № 31399047, 27.05.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16676/2012

Провадження № 2/344/1597/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.,

секретаря Сивухіної Ю.Ю.,

за участі позивачки ОСОБА_1, представника позивачки по довіреності від 14.03.2013 року ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи згідно довіреності № 815/01-20/66-в від 15.05.2013 року ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини з позивачкою, мотивуючи тим, що 14 жовтня 1999 року відділом ДРАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції був зареєстрований їх шлюб з відповідачем, про що зроблено запис в Книзі реєстрації шлюбів за № 1296 та видано свідоцтво про одруження. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився дочка син ОСОБА_5. Спільне життя у сторін не склалося через неврівноваженість відповідача, також відповідач зловживає спиртними напоями, ображає позивачку. Відповідач офіційно працевлаштований та має можливість сплачувати аліменти на утримання сина. Тому просила розірвати шлюб, стягувати з відповідача аліменти в частці від його доходу щомісячно, сина ОСОБА_6 залишити на проживання з позивачкою.

Відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву та просить визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 з батьком, оскільки позивачка за первісним позовом переховує від нього сина, бачитись з сином не дозволяє.

Позивачка та її представник в судовому в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів викладених в позовній заяві, в задоволенні зустрічного просили відмовити. Позивачка суду пояснила, що бачитись з сином відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) не забороняє, однак відповідач веде себе неврівноважено, тому син боїться його і не хоче бачити батька.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, проти розірвання шлюбу не заперечив, погодився сплачувати аліменти в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, відповідача, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 23 жовтня 2012 року (а.с.9) сторони зареєстрували шлюб 14 жовтня 1999 року у відділі ДРАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено запис в Книзі реєстрації шлюбів за № 1296.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 26 серпня 2010 року (а.с.4), ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, його батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».

Як вбачається із ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 січня 2013 року (а.с.26) сторонам було надано строк на примирення - два місяці.

В судовому засіданні встановлено, що сторони не підтримують сімейних стосунків, шлюб їх існує формально, миритися не бажають. Збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та інтересам їх сина. Тому такий шлюб зберігати не доцільно. З огляду на викладене та з врахуванням того, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) не заперечує проти розірвання шлюбу, суд дійшов висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід розірвати.

Що стосується вимоги позивачки про стягнення аліментів та визначення місця проживання сина з нею та вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 з ним, то суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Про способи виконання обов`язку утримувати дитину в досудовому порядку сторони не домовилися, нотаріальних договорів не укладали.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За приписами ч. 2 ст. 182 цього кодексу мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 1 січня 2013 року становить 972 гривні.

Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України і роз'яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За змістом ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів суд відповідно до ст. 182 СК України враховує, що відповідач є працездатною особою і спроможний платити аліменти на утримання сина.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів слід задовольнити частково, стягувати з відповідача в користь позивачки на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів, але не менше 30 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття, починаючи з 26 жовтня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін, показань свідків, обидві сторони, як позивачка так і відповідач відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, належні умови для забезпечення потреб малолітньої дитини. Позивачка є хорошою матір'ю, а відповідач хоче брати участь у вихованні та утриманні сина.

Відповідно до свого висновку орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне після розірвання шлюбу між сторонами визначити місце проживання ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України (далі ? СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, стан їх здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Врахувавши все вищенаведене, ставлення сторін до своїх батьківських обов'язків, те, що, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 є малолітнім, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, який носить імперативний характер, суд прийшов до висновку, що в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 з відповідачем (позивачем за зустрічним позовом), його батьком, слід відмовити та визначити місце проживання ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_1.

Згідно із ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів слід стягнути з відповідача (позивача за зустрічним позовом) в дохід держави.

На підставі наведеного, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», ст.. ст.. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», ст. ст. 104, 110, 112, 157, 160, 161, 180, 181 ч. 3, 182 ч. 2, 183 ч. 1, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований 14 жовтня 1999 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис за № 1296 - розірвати.

Малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати з матір'ю ОСОБА_1.

Стягувати з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, аліменти в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів, але не менше 30 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів розпочати з 26.10.2012 року.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - невідомий, - в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 214 грн. 60 коп. судового збору.

В решті вимог позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 27 травня 2013 року.

Суддя Бабій О.М.