Ухвала суду № 31398455, 23.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5327/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Виробничо-торгівельної фірми "ЛЕО" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято незаконно, оскільки відповідачем зроблено помилкові висновки про те, що договір, укладений між позивачем та ФОП-ОСОБА_3, є нікчемним. Фактично позивач має належним чином оформлені оригінали первинних документів, складених позивачем і ФОП-ОСОБА_3 Всі отримані від контрагента нафтопродукти придбано позивачем з метою використання у своїй господарській діяльності. Відповідачем не встановлено невідповідності чинному законодавству первинних документів позивача.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001122300 від 25.10.2012 року, видане Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Виробничо-торгівельна фірма «Лео» є юридичною особою, що зареєстрована 17.07.1995 Васильківською районною державною адміністрацією Київської області. На обліку платника податків ВТФ «Лео» перебуває з 20.07.1195 за №14-82 в Васильківській ОДПІ. Відповідно до КВЕД позивач має право займатися наступними видами діяльності: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт.

ОСОБА_3, зареєстрований фізичною особою-підприємцем. На обліку платника податків перебуває з 22.01.2007 за №8133 у Васильківській ОДПІ.

На підставі наказу від 07.09.2012 №318-П та направлення від 07.09.2012 №79 податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірка ВТФ «Лео» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ФОП - ОСОБА_3 за березень 2011 р. За результатами перевірки складено акт від 19.09.2012 за №1035/22-04/23236142.

Перевіркою встановлено наступні порушення: п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме, ВТФ «ЛЕО» по взаємовідносинах з ФОП «ОСОБА_3» за березень 2011 р. занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 142235 грн., в т.ч. за березень 2011 р. на суму 142235 грн. В акті перевірки зазначено, що при складанні акту перевірки податковим органом використано акт від 12.04.2012 №254/1710/НОМЕР_1 Васильківської ОДПІ Київської області про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень та травень 2011 року. Згідно з цим актом встановлено неможливість фактичного здійснення ФОП ОСОБА_3господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Операції купівлі-продажу з контрагентами покупцями та постачальниками не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Податковий орган дійшов висновку що позивач здійснював фінансово-господарські відносини з постачальником на підставі договору, який укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суб'єкт господарювання вчиняв дії умисно, з метою отримання прихованого прибутку, що є ухиленням від сплати податків. Операції з придбання товарів (робіт, послуг) ВТФ «ЛЕО» від ФОП «ОСОБА_3» є нікчемними. Задекларований ВТФ «ЛЕО» податковий кредит з ПДВ за перевіряємий період по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від ФОП «ОСОБА_3» в сумі ПДВ 142235 грн. заявлено безпідставно.

Після отримання позивачем акту перевірки поштою ним до податкового органу подано заперечення на акт перевірки від 11.10.2012, які відповідачем відхилено.

На підставі Акта перевірки №1035/22-04/23236142 від 19.09.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми №0001122300 від 25.10.2012, яким збільшено грошове зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 142236 грн., з них за основним платежем - 142235 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.

Із досліджених судом документів установлено, що між позивачем та ФОП - ОСОБА_3 укладено договір №259 від 01.08.2010, на виконання якого ФОП - ОСОБА_3 у березні 2011 р. поставив покупцю товар (дизельне паливо) на загальну суму 853409,05 грн.

Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок належним чином оформив 3 податкові накладні на суму 853409,05 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 142234,84 грн.), а також 3 видаткові накладні. На підтвердження доставки товару позивачем на перевірку надано 3 товарно-транспортні накладні. Вивіз паливно-мастильних матеріалів позивачем проводився власним автотранспортом. Водії ВТФ «Лео» мають свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі. Всі транспортні засоби позивача мають ліцензійну картку на внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. На оплату паливно-мастильних матеріалів ФОП - ОСОБА_3 позивачу виставлено рахунки-фактури у кількості 3 шт., які в подальшому були надані на перевірку.

Факт отримання товару та його місце зберігання підтверджується укладеним договором оренди обладнання (нафтосховище) між позивачем та ВАТ «Київцукор П» від 29.12.2010 №04. Строк дії договору з 01.01.2011 по 31.08.2011. На виконання цього договору сторонами підписано акт приймання-передачі нафтосховища.

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ФОП - ОСОБА_3, що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду 2011 р., відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість відповідного періоду.

На підтвердження факту отримання товару та його подальшого обліку і використання у власній господарській діяльності позивачем до суду надано, а судом досліджено акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю.

Судом першої інстанції з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства з певними недоліками в діяльності ФОП - ОСОБА_3 по ланцюгу контрагентів, з відсутністю поставок товарів, стверджує про безтоварність цих господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідно також узяти до уваги, що первинні документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

У податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції суд оцінює відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Суд першої інстанції правильно узяв до уваги, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вже зазначалось, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ФОП - ОСОБА_3, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Факт поставки товарів позивачу контрагентом - ФОП - ОСОБА_3 та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як було встановлено судом першої інстанції, на момент вчинення та виконання господарських договорів ФОП - ОСОБА_3 є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мала право виписувати податкові накладні.

При цьому враховуючи вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ФОП - ОСОБА_3 на час вчинення цих правочинів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Ураховуючи те, що зміст правочинів, укладених між позивачем та ФОП - ОСОБА_3 протягом періоду, що був перевірений, відповідав вимогам діючого законодавства України; за період укладення та виконання правочинів жодна із сторін не звернулася до суду щодо порушення права волевиявлення сторін правочину; ці правочини виконано реально, що відображено у відповідній звітності позивача.

Крім того, позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ФОП - ОСОБА_3 було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.2 статті 201 ПК України визначено, що форму та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ФОП - ОСОБА_3 для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ФОП - ОСОБА_3, які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у зазначений період.

Не було надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як було зазначено, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання усних договорів, укладених між позивачем та ФОП - ОСОБА_3, крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України є безпідставними.

При отриманні податкових накладних від ФОП - ОСОБА_3, які засвідчують придбання товарів, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ за вказаний період.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції не відбулися реально, є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 28 травня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.