Ухвала суду № 31398432, 23.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № А6/298-08/10-09/21 ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Ярема В.А. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Господарського суду Київської області від 05 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2008 року, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним. Свої позовні вимоги мотивував тим, що прийняті податковим органом податкові повідомленням-рішення є протиправними та надуманими.

Постановою Господарського суду Київської області від 05 березня 2013 року позов задоволено.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області №0001132301/0 від 03.10.2007 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 03.10.2007 року ДПІ в Обухівському районі Київської області на підставі акту «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Інтерфом» код ЄДРПОУ 24593200 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період 01.05.2007 р.-30.06.2007р.» №1646/231/24593200 від 20.09.2007 року, було видано податкове повідомлення-рішення №0001132301/0 про завищення позивачем бюджетного відшкодування на суму 2 272,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення №0001132301/0 від 03.10.2007 року ґрунтується на висновках, викладених у пункті 3.1 вищезазначеного Акту, згідно з якими ДПІ в Обухівському районі Київської області дійшла висновку, що господарські операції з харчування власних працівників, в тому числі: щодо забезпечення певних категорій працівників чаєм та цукром; щодо безоплатного забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо; щодо здійснення заходів з доставки власних працівників до місця роботи, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, у зв'язку з чим ТОВ «Інтрефом» в порушення вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, занижено податкові зобов'язання по ПДВ по операціях з безоплатного надання харчування, лікувально-профілактичного харчування, чаю, цукру та послуг з безоплатного перевезення працівників підприємства за травень 2007р., що призвело до завищення заявленого до відшкодування ПДВ на суму 2 272,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням-повідомленням, 05.10.2007 року позивачем було надіслано відповідачу заперечення №02/692, яке залишено без задоволення рішенням ДПІ в Обухівському районі про результати розгляду скарги від 23.10.2007 року №14331/10/25-48/017.

Посилаючись на те, що в силу вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума ПДВ, сплачена товариством при оплаті харчування, яким позивач забезпечував своїх працівників на підставі Колективного договору безоплатно, повинна включатись до податкового кредиту відповідних періодів, як і на правомірність включення витрат на перевезення працівників до місяця роботи до складу валових витрат, а належним чином підтверджених сум ПДВ - до податкового кредиту, позивач просить суд визнати податкове повідомлення-рішення №0001132301/0 від 03.10.2007 року нечинним.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

У відповідності до положень ч. 7 ст. 65 Господарського кодексу України та Законів України «Про колективні договори» та «Про охорону праці», між ТОВ «Інтерфом» та його працівниками укладено колективний договір, який зареєстрований в УПСЗ Обухівської ДА 12.01.2006р. за № 002.

Згідно п. 6 розділу VI «Соціально-трудові пільги» колективного договору ТОВ «Інтерфом» зобов'язується забезпечити за рахунок підприємства всіх робітників підприємства гарячими обідами через пункт роздачі та прийому їжі, а також гарячим чаєм робітників наступних служб: дільниця виробництва блоків ППУ, дільниця переробки блоків ППУ, транспортний цех, механічна служба, енергетична служба, експлуатаційний відділ». Отже, харчування на підприємстві є соціальною виплатою, що встановлена за домовленістю сторін та розповсюджується на всіх працівників підприємства.

Підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної праці №5 від 13.01.2004р., встановлено, що в склад інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати соціального характеру у грошовій та натуральних формах оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.

У відповідності з підпунктом 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Відповідно, забезпечення працівників ТОВ «Інтерфом» харчуванням у порядку, встановленому колективним договором, безпосередньо пов'язане з його господарською діяльністю.

Таким чином, у відповідності з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», сума ПДВ, сплачена при оплаті харчування, передбаченого колективним договором, мала бути включена до складу податкового кредиту відповідних періодів, а відповідач, нараховуючи податкові зобов'язання з ПДВ на вартість поставленого працівникам позивача за колективним договором харчування за звичайними цінами (в даному випадку це ціна придбання цього харчування), повинен був скоротити їх на суму документально підтвердженого та сплаченого позивачем у зв'язку з таким придбанням ПДВ.

Крім того, ч. 1 ст. 166 Кодексу законів про працю України та ст. 7 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. Ці норми є обов'язковими для всіх підприємств та організацій України з важкими та шкідливими умовами праці, до яких відноситься позивач, що Актом не заперечується.

У відповідності з пп. «а» п. 1 «Порядку безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам та службовцям, що зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці», затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Президією ВЦСПС від 16.12.1987р. за №731/П-13, молоко видається по 0,5 літри за зміну незалежно від її тривалості у дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. При цьому пп. «в» п. 1 цього ж Порядку встановлено, що не допускається оплата молока грошовими коштами, заміна його іншими товарами та продуктами (окрім рівноцінних - кефіру, кисляку, мацоні тощо), видача молока за одну або декілька змін наперед, рівно як і за попередні зміни, та відпуск його на дім. Норми та перелік професій на лікувально-профілактичне харчування працівників встановлено Постановою ДК Ради Міністрів та Президії ВЦРПС від 07.01.77р.№4/П-1.

Підпунктом 3.19 Інструкції зі статистики заробітної праці № 5 від 13 січня 2004 року встановлено, що до виплат, які не належать до фонду оплати праці відноситься вартість молока та лікувально-профілактичного харчування. Відповідно, забезпечення певних категорій працівників позивача лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо є обов'язком підприємства перед його працівниками, тобто заходом, здійсненим в межах трудових правовідносин.

Разом з тим, оскільки вартість лікувально-профілактичного харчування, молока, сметани тощо, не належать до фонду оплати праці, позивач не здійснював натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з ним, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковим.

Крім того, у зв'язку з тим, що позивач знаходиться у важкодоступному місці (на трасі Київ-Обухів), до якого не можливо дістатися громадським транспортом (транспортом загального користування) з міста Києва, а рух транспорту з міста Обухів не співпадає з графіком роботи позивача, колективним договором передбачено, що працівників Товариства до місця роботи і назад доставляє службовий чи орендований автобус, забезпечуючи нормальну безперебійну роботу виробництва.

У відповідності до статей 21, 141 Кодексу законів про працю України, позивач зобов'язаний забезпечувати власним працівникам умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Водночас, оскільки позивач забезпечуючи доставку власних працівників до місця роботи орендованим та службовим автобусом, виконує свої обов'язки за колективним договором та здійснює цю діяльність виключно в межах трудових правовідносин, що за своєю правовою природою не є поставкою товарів (послуг) у розумінні п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», суд дійшов висновку про правомірність включення останнім витрат на перевезення працівників до місця роботи до складу валових витрат та податкового кредиту, що спростовує висновок відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ за травень 2007р. на суму 2 272,00 грн., що вплинуло на розрахунок суми бюджетного відшкодування за червень 2007р. на 2 272,00 грн.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи встановлення судом факту правомірного здійснення позивачем операцій щодо забезпечення певних категорій працівників чаєм та цукром, щодо безоплатного забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо, щодо здійснення заходів з доставки власних працівників до місця роботи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання податкового повідомлення-рішення №0001132301/0 від 03.10.2007 року нечинним підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.12.2012р. у справі №К-2417/10.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Київської області від 05 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 28 травня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.