Рішення № 31394927, 23.05.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 травня 2013 р. Справа № 902/602/13

Провадження № 16/902/38/13

за позовом заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м.Вінниця

до приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", м.Калинівка Вінницької області

про стягнення 71074,53 грн. заборгованості згідно договору фінансового лізингу

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Василишена Н.О.

Представники сторін:

прокурор, Стецюк Н.Д. (посвідчення №014808 від 24.01.13р.);

позивача, Шалигіна В.І. (посвідчення №526 від 02.01.2009р.);

відповідача, Вовк Ю.І. (довіреність № 117 від 18.03.13р., паспорт АВ №313911)

ВСТАНОВИВ :

Заступником прокурора м.Вінниці подано позов в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" про стягнення з приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №2-08-312пфл/21 від 01.07.2008 року, а саме 69 214,28 грн. - основного боргу по лізингових платежах; 1550,21 грн. - пені та 310,04 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 22 квітня 2013 року порушено провадження у даній справі з призначенням судового засідання на 23 травня 2013 року.

В судовому засіданні 23.05.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, заявлених у позові (пояснення №844 від 14.05.2013 року, вх.канц. №08-46/6130/13 від 15.05.2013 року).

Присутній в судовому засіданні представник відповідача основний борг в сумі 69214,28 грн. визнав та просив зменшити розмір штрафних санкцій в зв'язку з важким фінансовим становищем підприємства (відзив №174 від 20.05.2013 року, вх.канц. №08-46/6554/12 від 23.05.2013 року).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.07.2008 року ВАТ "НАК "Украгролізинг", в особі директора Вінницької філії НАК "Украгролізинг" (Лізингодавець) та відкритим акціонерним товариством "Калинівський агрохім" (Лізингоодержувач) було укладено договір прямого лізингу № 2-08-312пфл/21, відповідно до п.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", а Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі на умовах договору.

Розділом 3 Договору "Права та обов'язки сторін" до обов'язків Лізингоодержувача віднесено, з поміж іншого: своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з Лізингодавцем графіку сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору; у всіх реєстраційних, бухгалтерських документах Лізингоодержувач зобов'язаний здійснити запис "Власність ВАТ НАК "Украгролізинг"" (п.п.3.4.3, 3.7 Договору).

В пункті 4.1 даного договору сторони погодили, що з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу Лізингоодержувач за користування останнім сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу;

- винагороду в розмірі 7 % річних від залишкової невідшкодованої вартості Предмету лізингу. Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту приймання-передачі. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі через кожні три місяці.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів" (п.4.2 Договору).

В п.4.3 Договору зазначено, що Лізингоодержувач після укладення Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків його вартості, включаючи ПДВ та в частині винагороди в розмірі (семи) відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ.

Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Відповідно до п.5.2 Договору Предмет лізингу протягом всього строку дії Договору є власністю Лізингодавця.

02.07.2008 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 4, відповідно до якого відповідачу було передано Предмет лізингу (сільськогосподарську техніку), а саме: зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич" в кількості 2 одиниці (заводські №912, 913), вартістю 570 000,00 грн. за одиницю, на суму 1 140 000,00 грн.

За твердженням позивача, відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки, визначені Графіком сплати лізингових платежів, належним чином не виконує, в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів №№18,19 станом на 12.04.2013 року в розмірі 69214,28 грн.

На підтвердження вказаних вище обставин суду надано розрахунок суми простроченої заборгованості, договір, графік сплати лізингових платежів тощо.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.3 ст.8 Закону України "Про фінансовий лізинг" предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Статтями 10 та 11 названого Закону передбачено права та обов'язки лізингодавця, та лізингоодержувача відповідно.

Зокрема, встановлено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках (п.3 ч.1 ст.11 Закону).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 7 ч.2 ст.11 Закону також передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Разом з тим, статтею 10 Закону лізингодавцю надано право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору (п.п. 5, 6 ч.1 ст.10 Закону).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення боргу в розмірі 69214,28 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1550,21 грн. пені (за період з 03.01.2013 року по 12.04.2013 року) та 310,04 грн. - 3% річних (за період з 03.01.2013 року по 12.04.2013 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.1 Договору за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожен календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Разом з тим, стосовно вимоги відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд врахував наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з цим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження важкого матеріального становища підприємства (фінансовий звіт тощо).

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Перевіркою розрахунку пені та 3 % річних судом не виявлено помилок, з огляду на що суд задовольняє вимоги про стягнення пені та 3 % річних в повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд врахував процесуальну позицію відповідача у даному спорі, викладену останнім у відзиві, яка безальтернативно свідчить про визнання останнім боргу в повному обсязі.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, ст.ст.82, 84, 85, 115 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Калинівський агрохім", вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка, Вінницька область, 22400; код ЄДРПОУ - 05487478) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", вул. Мечникова, 16 а, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ - 30401456) - 69214,28 грн. боргу, 1550,21 грн. пені, 310,04 грн. 3 % річних.

3. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Калинівський агрохім", вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка, Вінницька область, 22400; код ЄДРПОУ - 05487478) до спеціального фонду Державного бюджету України - 1720,50 грн. судового збору.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи