Рішення № 31394741, 24.05.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16587/2012

Провадження № 2/344/1584/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої суддіБабій О.М.

секретаряСивухіної Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобовязання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з наведеним позовом до відповідача, мотивуючи тим, що 17.09.2008 року між позивачем (надалі позичальником) та відповідачем (надалі Банк) було укладено кредитний договір. Підписання кредитного договору стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги з боку Банку, а саме: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; включення у договір із споживачем несправедливих умов. Згідно абзацу д ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів перед укладанням договору банк зобов'язаний в письмовій формі повідомити споживачу орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Оскільки вказана інформація не була повідомлена споживачу, то останній був позбавлений можливості достеменно оцінити розмір своїх майбутніх витрат, які він буде зобов'язаний зробити на виконання договору. Позичальник не мав можливості правильно сприйняти умови кредитування, реально оцінити можливі ризики та власну платоспроможність. В порушення ч. 10 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів банк при укладанні договору суттєво розширив перелік випадків, коли йому надається право вимагати дострокового повернення кредиту. Такі умови договору є дискримінаційними, оскільки ставлять споживача у невигідне становище, порівняно з тим, яке він має згідно законодавства. Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того спірний договір укладений в результаті ведення нечесної підприємницької діяльності зі сторони банку, так як позивач був введений в оману в результаті надання йому в незрозумілий чи двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав з мотивів наведених в ньому, просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову заперечив, пояснив, що позивач добровільно укладав кредитний договір, договори страхування, ніхто його не примушував до укладення договору. Просив в позові відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

17 вересня 2008 року між Банком та позивачем по справі було укладено кредитний договір (а.с.8-11), згідно якого банк надав, а позичальник (позивач) отримав кредит в розмірі 28 619,09 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання і зобовязався повернути кредит не пізніше 17.09.2018 року. Умовами п. 8.1 Договору (а.с.11) встановлено розмір процентів за користування кредитними коштами, який становить 1,25% на місяць за користування кредитними коштами. У відповідності до п. 8.1 Договору позивач зобов'язався проводити погашення кредиту та сплачувати проценти за його користування щомісячно.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Зважаючи на предмет кредитного договору від 17.09.2008 року відповідач надав позивачу споживчий кредит.

Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми Цивільного кодексу України та Закон України «Про захист прав споживачів».

В силу ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів, на яку посилається представник позивача, як на правове обґрунтування позовної вимоги, та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ України від 10.05.2007 року №168 зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року N 541/13808, передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту. Однак, обов'язок повідомлення споживачам можливих складових загальної вартості кредиту та інше не є істотною умовою договору кредитування, а простим обов'язком повідомлення споживачів про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту і жодним чином не може створювати підстав для визнання недійсним такого Договору. За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, які прописані чітко і зрозуміло. Доводи представника позивача про істотний дисбаланс договірних прав та обовязків позивача є надуманими, а його посилання на положення ч.5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що у разі якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, є безпідставним. Оскільки позивача ніхто не спонукав до укладення договору, ініціатива отримання кредиту виходила саме від позивача, а не відповідача, і, як уже зазначалось, умови Договору є чіткими та зрозумілими, то не заслуговують на увагу і доводи представника позивача, що спірний договір укладений в результаті нечесної підприємницької практики зі сторони банку, яка відповідно до ч.1 , 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» включає вчинення дій, що кваліфікується як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підписуючи договір позичальник погоджувався з цими умовами;

Крім того, як вбачається з матеріалів справи (а.с.14), позивача ОСОБА_2 № 1 до кредитного договору ознайомлено із загальною вартістю кредиту.

Що стосується твердження представника позивача про те, що несправедливими є умови щодо страхування, то представником відповідача надано суду заяви підписані позивачем про укладення договору страхування нерухомості та договору особистого страхування.

- oсоба, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позивачем чи його представником не ставиться під сумнів обсяг цивільної дієздатності сторін;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вже зазначалось раніше позивач був ініціатором укладення кредитного договору, в момент підписання він був ознайомлений з усіма умовами договороу та міг обирати або не погоджуватись на певні умови, однак цього не зробив. Посилання позивач в позовній заяві та його представника в своїх поясненнях на ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, та на п. 1 ст. 230 ЦК України є голослівними, оскільки відповідно до роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Позивачем та його представником таких доказів суду не надано;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Кредитний договір укладений у письмовій формі як того вимагає ч. 1 ст. 1055 ЦК України;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, який укладени між позивачем та відповідачем був спрямований на реальне настання правових наслідків, відповідач надав позивачу кошти, а позивач їх отримав;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, кредитний договір укладений 17.09.2008 року між відповідачем та позивачем та його умови відповідають вимогам, які встановлені для чинності правочину.

За змістом частини 1статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.

В нункті 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Однак, кредитний договір між сторонами був укладений 17.09.2008 року, тобто до набрання чинності вказаним Законом.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обовязок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання недійсними положень кредитного договору та зобовязання вчинити певні дії є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ України від 10.05.2007 року №168, ст. ст. 1 п. 22-23, 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 5, 16, 204 ч.1, 203, 215 ч.1, 627, 628 ч.1, 629, 638 ч.1, 1054, 1055 ч.1, 1056 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобовязання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 24.05.2013 року

Суддя О.М. Бабій