Рішення № 31377116, 22.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія37

Головуючий у 1 інстанції Хмельницька Л.І. Доповідач Біляєва О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,

при секретарі Саєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на домоволодіння, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 пред'явила в суд позов до ОСОБА_2, у якому посилалась на те, що вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року їх батька ОСОБА_3. Спадщина складається, зокрема, з будинку АДРЕСА_1. Спірний будинок належав батьку на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 18 березня 1957 року, нотаріально посвідченого та зареєстрованого у Будьоннівському райкомунгоспі 19 березня 1957 року.

Сторони у справі в установлений законом строк подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Однак отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом вони не можуть, оскільки реєстратор КП БТІ м. Донецька відмовив в державній реєстрації прав спадкодавця.

ОСОБА_1 просила визнати право власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1; за нею та відповідачем - по ? частці спірного будинку.

У ході розгляду справи ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому просив визнати право власності в порядку спадкування за законом на 5/8 часток зазначеного вище будинку за ним та 3/8 частки за ОСОБА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після її смерті відкрилась спадщина на ? частку будинку АДРЕСА_1, яку прийняли чоловік ОСОБА_3 та він. ОСОБА_1 спадщину після матері не прийняла. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 6/8 частини домоволодіння.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року в задоволенні обох позовів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги позивач посилається на те, що суд зробив висновок про відмову у задоволенні обох позовів без урахування чинного на час виникнення у ОСОБА_3 права власності законодавства та необґрунтовано вважав, що спірний будинок є самочинним будівництвом. Посилання суду на п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» є безпідставним, так як отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом сторони не мають можливості через відсутність витягу з реєстру права власності померлого та наявність спору щодо часток у спадщині.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 просив відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін).

Апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3 (ас. 6).

За життя ОСОБА_3 була надана в безстрокове користування земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, що підтверджується нотаріально посвідченим договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 18.03.1957 року, зареєстрований у Будьоннівському райкомунгоспі за № 337 19 березня 1957 року. На виділеній земельній ділянці спадкодавець збудував будинок, на який складено технічний паспорт (ас.13-17, 19-23).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, виходив з того, що спірне домоволодіння є самочинним будівництвом і не може входити до складу спадщини. Визнання права власності на майно за померлим не передбачено діючим законодавством.

Проте повністю погодитись з висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до вимог статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість спадкоємців за законом визначена статтями 1261-1265 ЦК України.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Спадкоємцями першої черги за законом є донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 Дружина спадкодавця ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (ас. 6-9, 54, 57-58).

Протягом встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини сторони у справі подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3; заведена спадкова справа №276/2012. 13 березня 2013 року державний нотаріус Волноваської державної нотаріальної контори Донецької області відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (ас. 47-77, 118).

Судом правильно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Будьоннівської районної ради депутатів трудящих м. Сталіно від 27 вересня 1956 року виділено ОСОБА_3 земельну ділянку для індивідуального будівництва, розташовану по АДРЕСА_1. Між виконкомом та ОСОБА_3 18 березня 1957 року укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, з числом кімнат від однієї до п'яти включно. Договір 19 березня 1957 року нотаріально посвідчений та зареєстрований у Будьоннівському Райкомунгоспі за №337. На будинок є технічний паспорт (ас. 13-18, 19-23).

На даний час адреса спірного будинку: АДРЕСА_1.

Проте, відмовляючи у задоволенні обох позовів з тих підстав, що спірне домоволодіння є самочинним будівництвом і не може входити до складу спадщини, суд не врахував, що за наявності зазначених документів будівництво не є самочинним. Суд не зважив на те, що всі господарсько-побутові будівлі та споруди у домоволодіннях, які належать громадянам і були побудовані до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 січня 1979 року "Про боротьбу з самовільним будівництвом господарсько-побутових будівель", і під час технічної інвентаризації не були відображені в матеріалах інвентаризації як самовільні, не відносяться до категорії самовільних (самочинних).

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок був побудований у 1958 році. Під час технічної інвентаризації (1965 рік, 1982-1983 роки) господарсько-побутові будівлі та споруди у домоволодінні не були відображені в матеріалах інвентаризації як самовільні (ас.19-23, 95-99).

Крім того, поза увагою суду залишилось, що порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється:

- по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Отже, суд першої інстанції, зробивши правильний висновок про те, що визнання права власності за померлим не передбачено законом, безпідставно відмовив у задоволенні вимог про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування.

Вирішуючи питання щодо складу спадщини після ОСОБА_3, суд враховує, що спадкодавець з 14 лютого 1954 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Тобто спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, частки кожного з них є рівними, згідно зі ст.ст. 22, 28 КпШС Української РСР.

Відносини спадкування у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року регулюються чинним на той час законодавством, зокрема, відповідними правилами Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За правилами ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Судом встановлено, що в порядку ст. 549 ЦК УРСР після смерті ОСОБА_4 спадщину, що складалася з ? частки спірного будинку, прийняли чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_2, які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем.

Доказів, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері в установленому законом порядку, матеріали справи не містять.

За таких обставин частка спадкодавця ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 - ? ( ? + ?).

Спадкоємці першої черги за законом донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 спадкують після батька по 3/8 частки вказаного будинку (3/4 : 2).

Відмовляючи у задоволенні обох позовів за безпідставністю, суд дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального й процесуального права, без урахування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п. 2, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 3/8 часток за кожним житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, - в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді