Ухвала суду № 3136549, 23.10.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“23” жовтня 2008р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                                             Ланченко Л.В.

                                                           Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі:  Патюк А.О.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача: Сліденко А.В., Лазаренко І.В.   

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2005р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2006р. 

у справі  № А-04/123-05

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель»

до                               Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова 

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

            У квітні 2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизель» (далі – ТОВ «Дизель») звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі – ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 02.09.2004р.: № 0001481700/0 про визначення суми податкового зобов’язання по прибутковому податку в сумі 102 грн., № 0002972310/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 70980 грн., № 0002992310/0 про визначення суми податкового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього середовища в сумі 680 грн., № 0002982310/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 38769 грн. та від 20.01.2005р. № 0000212310/2 про збільшення розміру штрафної санкції по податку на прибуток на 920,00 грн.

            В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в Акті документальної перевірки, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, наведені невірні показники фінансово-господарської діяльності. Крім того, на думку позивача відповідачем безпідставно віднесено до складу валових доходів всю суму коштів в рамках комісійних договорів, у той час як доходом є тільки комісійна винагорода, а також неправильно визначена сума завищених валових витрат.

            В ході судового розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.05.2005р. було призначено судово-економічну експертизу.

            Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2005р., залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2006р., позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.09.2004р.: № 0002982310/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 38769 грн. та                      № 0002972310/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 70980 грн. В іншій частині позову відмовлено.

            Не погоджуючись з ухваленими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова оскаржила  їх  в касаційному порядку.

            В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти в частині задоволених позовних вимог з мотивів порушення названими судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

            В ході касаційного розгляду представники відповідача (скаржника) підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, та просили її задовольнити.

            Представники позивача в судове засідання не з’явились. Справу розглянуто відповідно до приписів ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

            Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами планової документальної перевірки ТОВ «Дізель» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2002р. по 30.11.2003р. податковим органом було складено Акт № 2013/23-197/30883473 від 27.08.2004р. (далі – Акт перевірки), на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

            В ході перевірки валового доходу відповідно до Акта перевірки відповідачем встановлена розбіжність розміру доходів від продажу товарів (робіт, послуг) за даними підприємства та даними перевірки. Так, за даними ТОВ «Дизель» доходи за 2-4квартали 2002р. склали – 3787,9 тис. грн.,  за 11 місяців 2003р. – 5765,1 тис. грн., а за підрахунками податкового органу: 3208,9 тис. грн. за 2-4 квартал 2002р. та 1508,2 тис. грн. за 11 місяців 2003р. При цьому, відхилення на думку податкового органу за період 2-4 квартал 2002р. складає 579,0 тис. грн., а за період 11 місяців 2003р. – 4256,9 тис. грн.

            Проте, за даними висновку № 4613 від 25.07.2005р. судово-економічної експертизи, який був прийнятий судами попередніх інстанцій під час вирішення спору, встановлено, що відхилення за даними підприємства та даними податкового органу за 2-4 квартал 2002р. складають не 579,0 грн., а 698,8  грн. І, у свою чергу, не 4256,9 тис. грн., а 4402,02 тис. грн. за 11 місяців 2003р. А тому, не виникає оподатковуваного прибутку і відповідно податку на прибуток в розмірі 26,7 тис. грн. та в розмірі 20,7 тис. грн.

            Крім того, в Акті перевірки зазначено, що в декларації  про прибуток підприємства за 2002 та 2003р.р. до валових витрат не віднесені витрати по оренді автокрана, а податкові накладні по цим витратам були включені до податкового кредиту. Але, це не відповідає дійсності, так як в ІVкварталі 2002 р. до книги придбання товарів (податковий кредит) і в декларацію про прибуток підприємства  (валові витрати) були віднесені витрати по оренді у АТ «УПСТЕ» АЗС, офіса, автокрана та автомашин. При цьому, загальна сума валових витрат по орендним операціям склала 59,3 тис. грн., що відповідає сумі 59,3 тис. грн. в рядку 4.12 декларації про прибуток підприємства за 2002р.

            В 2003р. витрати по оренді автокрана відображені в рядку 4.12. декларації  про прибуток підприємства в складі інших витрат, так як із декларації був виключен окремий рядок по орендним операціям.

            Щодо вказання в Акті перевірки на безпідставне завищення валових витрат на суму витрат на електроенергію  в розмірі 3,3 тис. грн. через відсутність первинних документів, то вказаний довод податкового органу  спростовується тим, що в актах по оренді у АП «УПТСЕ» офісу та АЗС, згідно договору оренди, окремим рядком зазначені суми компенсації за електроенергію.

            Попередніми судовими інстанціями також обгрунтовано вказано на те, що перевіряючими безпідставно включено до складу валових доходів вся сума  коштів у рамках комісійних договорів, у той час як доходом ТОВ «Дизель» є комісійна винагорода, та правомірно зазначено, про віднесення до податкового кредиту 18857,20 грн. податку на додану вартість за оренду рекламного комплексу у ТОВ «ТД ТНК-Україна», з огляду на приписи п.п. 7.4.1. і п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР. Адже на момент віднесення сум до валових витрат та податкового кредиту підприємство мало на це всі відповідні законні підстави.

            З урахуванням вищевикладеного, місцевий та апеляційний господарський суд обгрунтовано дійшли висновку, що висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, а податкові повідомлення-рішення, якими були нараховані податок на додану вартість та податок на прибуток підлягають визнанню недійсними.

            Відповідно до приписів ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції не встановлено інших порушень норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилань в касаційній скарзі.

            З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи, а прийняті судові рішення є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим відсутні підстави для їх скасування.

            Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції  залишає  касаційну скаргу  без задоволення, а  судові рішення - без змін, якщо визнає,  що суди першої  та  апеляційної  інстанцій  не  допустили  порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.      

            Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

                                                                       У Х В А Л И В:

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

            Рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2005р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді(підпис)

Ланченко Л.В.

                 (підпис)

(підпис)

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.                

(підпис)Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                                  В.Б. Ликова