Ухвала суду № 3136302, 14.01.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/скарга №К-33335/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2009 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Брайка А.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Остапенку Д.О.

за участю представників:

позивача: не зявився.

відповідача: Скок Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006

у справі№17/193

за позовом Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго»

до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2006, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006, позов Нікопольського КП «Нікопольтеплоенерго» про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0001502342/0/27427 від 18.07.2005, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2005 року у розмірі 109967,86 грн. та за березень 2005 року в розмірі 118926,29 грн., задоволено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоювідповідача, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав, представника у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2003 по 31.03.2005, за результатами якої складений акт від 14.07.2005. № 103/231.05472525.

Згідно акту перевірки позивачем порушено п.4.7 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого був занижений податок на додану вартість у розмірі 460298,03 грн. та завищено від'ємне значення чистої суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість за лютий-березень 2005 року у розмірі 228624,15 грн.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0001492342/0/27425 від 18.07.2005, яким позивачу було визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1149220,21 грн., у тому числі 460298,03 грн. - основний платіж, 688922,18 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№ 0001502342/0/27427 від 18.07.2005, яким виявлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 228624,15 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за період з 01.10.2004 по 31.03.2005 здійснювались операції з продажу теплової енергії відповідно до умов договору комісії №12/04-262 від 01.10.2004, укладеного з ДП «Газ-тепло», населенню, бюджетним установам всіх рівнів та госпрозрахунковим підприємствам.

При цьому споживачами розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться виключно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок комітента, з вказівкою: призначення платежу «за теплову енергію з ПДВ».

Згідно акту перевірки протягом 01.10.2004-31.03.2005 позивач реалізував споживачам теплову енергію за договором комісії на загальну суму 8536912,68 грн., в тому числі ПДВ 1422818,78 грн., а фактично за теплову енергію споживачами було сплачено 5509715,18 грн., у тому числі ПДВ 918285,86 грн.

До складу податкового зобовязання позивачем включено податок на додану вартість з фактично сплаченої споживачами суми в розмірі 5434669,09 грн., який дорівнює 905778,18 грн.

Згідно з п.4.7 ст.4 Законом України «Про податок на додану вартість» у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів.

Відповідно до п.11.11 ст. 11 Законом України «Про податок на додану вартість» тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Під терміном «касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг)» розуміється спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань платника податку з поставки товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податку або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а датою виникнення права на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата поставки інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками).

Листом від 09.12.2003 №10091/6/11-1216, яке є податковим роз'ясненням у розумінні п. п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», Державна податкова адміністрація України повідомила НАК «Нафтогаз України», що норми п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» для визначення дати виникнення податкових зобов'язань у комісіонера при продажу теплової енергії категоріям споживачів, зазначених в п. 11.11 ст. 11 Законом України «Про податок на додану вартість», повинні застосовуватись у частині, що не протирічить цьому пункту.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем правильно застосовано положення п.11.11 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та сформовано податкові зобовязання за касовим методом, тобто у тому податковому періоді, коли споживачі здійснювали оплату за теплову енергію на розрахунковий рахунок комітента, а, отже, у відповідача відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування за лютий-березень 2005 року, є обґрунтованими.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2004 між позивачем та ДП «Газ-тепло» укладено договір купівлі-продажу теплової енергії №17/04-545, предметом якого є теплова енергія на власні потреби підприємства в межах договору про надання послуг з переробки природного газу та транспортування теплової енергії №17/04-261 від 01.10.2004.

Вартість придбаної за договором №17/04-545 теплової енергії підприємство включило до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток за 2004 рік в сумі 453287,06 грн. та за 1 квартал 2005 року в сумі 399238,82 грн.

На думку відповідача позивачем порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у звязку з включенням до складу валових витрат понаднормативних втрат у мережі, що у свою чергу тягне необхідність зменшення податкового кредиту на суму податку на додану вартість з понаднормативно втраченої теплової енергії, яка фактично не використана у господарській діяльності підприємства в розмірі 171881,58 грн., а також до зменшення суми відємного значення.

Відповідно до п.5 рішення Нікопольської міської ради №823 від 27.12.2000 «Про узгодження тарифів на послуги теплопостачання у м.Нікополі» планові теплові витрати теплових мереж вирішено узгодити в розмірі 13% від кількості відпущеної теплової енергії, що підлягає реалізації.

Методики визначення втрат теплоти у теплових мережах, а також власні потреби наведені в нормах та вказівках по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству 14.12.1993.

З розрахунків кількості виробленої та про транспортованої готової продукції за жовтень 2004 березень 2005 років слідує, що власні потреби теплової енергії підприємства та нормативні втрати теплової енергії у теплових мережах є різними чинниками. Власні потреби підприємства є витратами теплової енергії для опалення адміністративних та промислових приміщень, а також витрати, повязані з технологічним процесом роботи основного обладнання (котлів).

Таким чином, суди попередніх інстанцій встановивши, що теплові втрати теплової енергії в теплових мережах і власні потреби підприємства є різними показниками, які помилково ототожнені відповідачем, позивачем доведено, що витрати теплової енергії на його власні потреби є витратами, понесеними у звязку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, наданням послуг з теплопостачання, оскільки вони є необхідними для нормального процесу виробництва теплової енергії (потреби котлів, необхідність опалення адміністративних і промислових приміщень), дійшли вірного висновку про відсутність підстав для зменшення позивачу податкового кредиту та відємного значення цього податку за вказаний період.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, правильно оцінивши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді А.І. Брайко

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.І.Степашко