Постанова № 3135796, 11.02.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

      Справа №А 21/204-07                                                                                                                  Головуючий суддя у 1-ій

       Категорія статобліку – 6.11                                                                                                                        інстанції – Кеся Н.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                   11 лютого 2009 року                                                              м. Дніпропетровськ

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді- Туркіної Л.П. (доповідач),

суддів-  Мірошниченка М.В., Проценко О.А.

при секретарі– Резникові Ю.М.

за участі представників сторін:

позивача– Хандучко Ю.В. (довіреність від 31.12.2008р.)

відповідача– Присажнюк Д.В. (довіреність №2 від 04.01.2009р.)

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007 року

у справі№А21/204-07

за позовомДніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

доВідкритого акціонерного товариства «Дніпрококс», м. Дніпропетровськ   

простягнення 17192 грн. 61 коп., -

Встановила:

У листопаді 2007 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпрококс», м. Дніпропетровськ (далі – ВАТ «Дніпрококс») про стягнення 16250,77грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році, а також про стягнення 941,84 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

             Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007 р. відмовлено у задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Рішення суду обґрунтовано тим, що вина підприємства в невиконанні зобов’язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі Закон №875-ХІІ), відсутня, оскільки створення робочого місця для інваліда залежить не тільки від підприємства, але й від органів працевлаштування. Доказів того, що інваліди для працевлаштування були направлені на підприємство відповідача для працевлаштування і їм було відмовлено у працевлаштуванні з ініціативи підприємства, позивач не надав.

                   Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.

     У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Виконання нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону№875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування  інвалідів.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, в якій просив  суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

  ВАТ «Дніпрококс» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІдля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідачем було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

 Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2006 році склала 1617 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди у кількості 65 осіб. Фактично, на підприємстві відповідача у 2006 році, були працевлаштовані інваліди у кількості 64 осіб.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем. Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В обґрунтування висновків, що відповідач вжив усіх можливих заходів щодо виконання нормативу, суд першої інстанції та підприємство посилаються виключно на звіти форми 3-ПН, копії яких надано  відповідачем, та лист підприємства на адресу центру зайнятості від 27.10.06р.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідач дійсно протягом 2006 року щомісячно подавав до Ленінського центру зайнятості м. Дніпропетровська Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми 3-ПН. Разом з тим, інформацію про наявність робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів, відповідач до центру зайнятості  у січні, березні, квітні та травні не надавав. У звітах форми 3-ПН, які  подавалися відповідачем у зазначений період, в графі 4  інформації про наявність вільних робочих місць для категорії інвалідів не міститься.

Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2006 року належної інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування норм ч. 2 ст. 218 ГК України та внаслідок неповного з’ясування обставин справи, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 20Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Таким чином, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 16250,77 грн.

Щодо стягнення пені колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в чому числі за рішенням суду.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 941,84 грн. є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, у зв’язку з чим не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007 р. скасувати, позов задовольнити частково. Стягнути з ВАТ «Дніпрококс», м. Дніпропетровськ на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ 16250 грн. 77 коп. адміністративно – господарських санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Постановила:

       Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ задовольнити частково.

       Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2008 року скасувати.

       Позов задовольнити частково.

       Стягнути зВідкритого акціонерного товариства «Дніпрококс», м. Дніпропетровськ, вул. Коксохімічна 1, ЄДРПОУ 05393091 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ , ЗКПО 25005978 16250,77 грн. адміністративно – господарських санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.   

       Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

       Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

        Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України         2009 року.

                    Головуючий суддя:                                                        Л.П. Туркіна

                   Судді:                                                                                 М.В. Мірошниченко

                                                                                                               О.А. Проценко