Постанова № 31353343, 04.03.2013, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 701/2891/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року м. Берегово

Берегівський районний суд в особі головуючого судді - Гецко Ю. Ю. при секретарі - Ердевдій І.С. , з участю позивачки ОСОБА_1, з участю представника третіх осіб - адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Берегово справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до Дийдянської сільської ради Берегівського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 міскрайонне управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі про визнання протиправним та скасування рішень сільської ради і зобов'язання до вчинення дій, -

встановив:

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися в суд з даним адміністративним позовом до Дийдянської сільської ради Берегівського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, міскрайонне управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі про визнання протиправним та скасування рішень сільської ради і зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивували тим, що 29 червня 2004 року між ними і Дийдівською сільською радою Берегівського району Закарпатської області були укладені договори оренди землі, згідно з якими кожному з них була передана в оренду строком на 5 років земельна ділянка площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва.

Проте, рішенням одинадцятої сесії Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області V скликання від 12 січня 2007 року № 14 «Про розірвання договорів оренди землі» зазначені земельні ділянки були вилучені з їх володіння.

07 травня 2009 року кожен із позивачів звернувся до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області з заявою, в якій просили продовжити строк вищевказаних договорів оренди землі на 49 років, або передати їм спірні земельні ділянки у приватну власність.

Відповідач після закінчення строку договорів оренди землі письмові заперечення проти їх поновлення позивачам не надсилав, а тому останні посилаючись на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, вважають, що укладені з ними 29 червня 2004 року договори оренди земельних ділянок були автоматично поновлені, а спірні земельні ділянки по нинішній час знаходяться у їхньому користуванні.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, являючись одночасно представником позивача ОСОБА_3, позовні вимоги підтримала із мотивів викладених у позовній заяві та просила позов задовольнити повністю, пояснивши, що у них було першочергове право на приватизацію землі і після закінчення строку договору орнеди, його пролонгація була автоматичною, оскільки вони користувалися землею.

Представник відповідача Дийдянської сільської ради в судове засідання не з'явився, надіслав заперечення згідно якого позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заперечення відповідача та також просив у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що адміністративний позов є безпідставним з наступних підстав:

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту частини першої статті 124 ЗК України вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради.

Абзацом першим частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Тобто, цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 20 листопада 2012 року, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у справі № 3-52гс12.

Аналогічної позиції притримується і Вищий адміністративний суд України (ухвала від 09 лютого 2012 року в справі № К-3157/09-С; ухвала від 15 березня 2012 року в справі № К-3161/09).

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Виходячи з вищенаведеного, на момент звернення до суду з даним позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не були орендарями спірних земельних ділянок, оскільки строк договорів оренди землі, укладених між ними і Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської області, закінчився 29 червня 2009 року, а рішення про поновлення їх строку сільська рада не приймала, а тому права позивачів не могли бути порушені оскаржуваними рішеннями.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси фізичних або права та інтереси юридичних осіб.

Однак, звернувшись до суду позивачі не довели наявність порушення своїх прав.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 14 листа Верховного Суду України від 29.10.2008 року № 19-3767/0/8-08, при розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо нерозгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.

Відтак, вимоги позивачів про зобов'язання відповідача передати їм у власність спірні земельні ділянки не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язавши Дийдянську сільську раду Берегівського району Закарпатської області передати у власність позивачів вищевказані земельні ділянки, суд вийшов би за межі своїх повноважень і фактично підмінив би орган місцевого самоврядування, на який чинним законодавством покладено обов'язки щодо вирішення питань про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Отже, Дийдянська сільська рада Берегівського району Закарпатської області приймаючи рішення, які оскаржують позивачі, діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Керуючись ст. ст. 17 ч. 1, 18 ч. 1, 19, 104, 106, 162 КАС України, ст.ст. 116, 124 ЗК України, ст. 31, 33 ЗУ «Про оренду землі», суд -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до Дийдянської сільської ради Берегівського району, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 міскрайонне управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі про визнання протиправним та скасування рішень сільської ради і зобов'язання до вчинення дій - відмовити.

Заходи забеспечення позову у виді заборони Дийдянській сільській раді Берегівського району та міськрайонногому управлінню Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі вчиняти дії щодо оформлення та видачі державних актів на право власності на землю на підставі рішень Дийдянської сільської ради Берегівського району №№ 169,170,171,172 від 23.11.2011 року, застосовані ухвалоюБерегівського районного суду від 09 січня 2013 року - скасувати.

З повним текстом рішення сторони зможуть ознайомитися 04 березня 2013 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського адміністративного апеляційного суду через цей районний суд. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Ю. Ю. Гецко