Рішення № 31352299, 17.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.05.2013р. Справа № 5006/25/97пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченко, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 00191129)

до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

про зобов'язання прийняти спірні пункти додаткової угоди та протоколу розбіжностей до договору на поставку електричної енергії № 2266/670 від 06.02.2001,

за участю представників сторін:

від позивача: Ляпунова О.І., яка діє на підставі довіреності б/н від 05.01.2013

Дурум С.М., який діє на підставі довіреності б/н від 29.04.2013

від відповідача: Цацуліна Т.О., яка діє на підставі довіреності № 349-13 «Д» від 22.01.2013

С У Т Ь С П О Р У :

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», в якій просить прийняти спірні пункти 1, 7, 9, 10 додаткової угоди б/н та пункт 1 протоколу розбіжностей до договору на поставку електричної енергії № 2266/670 від 06 лютого 2001 року.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що при укладанні додаткової угоди до договору між сторонами залишились неурегульованими розбіжності, які необхідно врегулювати у судовому порядку відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України.

Нормативно позовні вимоги обґрунтовані статтею 181 Господарського кодексу України та пунктами 3.14, 3.3, 6.20 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 серпня 1996 року за № 417/1442 (з подальшими змінами та доповненнями).

Рішенням господарського суду Донецької області від 17 жовтня 2012 року у справі № 5006/25/97пд/2012 (суддя Зекунов Е.В.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2012 року (головуючий суддя: Принцевська Н.М., судді Колядко Т.М., Скакун О.А.) в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 лютого 2013 року у справі № 5006/25/97пд/2012 (головуючий суддя: Дерепа В.І., судді Грек Б.М., Палій В.В.) касаційну скаргу задоволено частково, скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2012 року та рішення господарського суду Донецької області від 17 жовтня 2012 року та справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складу суду.

У постанові Вищого господарського суду України від 28 лютого 2013 року зазначено, що при новому розгляді, господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повне та всебічно з'ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказом дати оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Так, в силу приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області № 87 від 13 березня 2013 року у зв'язку із скасуванням рішення господарського суду Донецької області та постанови Донецького апеляційного господарського суду відповідно до пунктів 3.1.11, 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5006/25/97пд/2012.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 березня 2013 року справу прийнято до провадження та її розгляд призначено у судовому засіданні на 28 березня 2013 року.

28 березня 2013 року, 16 квітня 2013 року та 30 квітня 2013 року відповідно у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року за клопотанням представника відповідача продовжено строк вирішення спору на 15 днів (до 28 травня 2013 року), та розгляд справи відкладено на 17 травня 2013 року у зв'язку з клопотанням представника відповідача щодо надання можливості представлення додаткових документів та пояснень.

Представники позивача Ляпунова О.І. та Дурум С.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача Цацуліна Т.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Згідно приписів статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Правовідносини у сфері електроенергетики регулюються, зокрема, Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 серпня 1996 року за № 417/1442 (з подальшими змінами та доповненнями).

Правила користування електричною енергією (далі по тексту - ПКЕЕ) регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Частиною другою статті 275 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) та пунктом 5.1 ПКЕЕ передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Частиною першою статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

06 лютого 2001 року між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії № 2266/670 (далі по тексту - Договір) (а.с. 17-18).

Договором передбачено, що при виконанні його умов, а також інших питань, які не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися, зокрема, Правилами користування електричною енергією та діючим законодавством.

За умовами пункт 1.1 Договору постачальник електричної енергії (відповідач) постачає електричну енергію споживачу (позивачу), а споживач користується електроенергією та оплачує постачальнику електричної енергії її вартість згідно з умовами цього договору.

Пунктом 10 Договору передбачено, що він (договір) укладається на строк до 31 грудня 2001 року, набирає законної сили з дня його підписання та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення його дії жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та сторонами підтверджується, що вказані заяви не надсилались, господарський суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у спірний період Договір був чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2009 року відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» в особі структурної одиниці Приазовських електричних мереж звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про спонукання укласти договір про встановлення засобів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, локального устаткування збору та обробки даних для автоматизованої системи комерційного обліку електричної енергії (а.с. 34-36).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21 травня 2009 року провадження у справі 7/51пд за позовом відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» в особі структурної одиниці Приазовських електричних мереж до відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про спонукання до укладання договору припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору (а.с. 87).

Підставою для припинення провадження у справі слугувало врегулювання спору шляхом укладення сторонами договору № 2266/АСКОЕ/1519 від 24 квітня 2009 року про встановлення засобів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, локального устаткування збору та обробки даних для автоматизованої системи комерційного обліку електричної енергії (а.с. 21-23).

На виконання укладеного договору, позивачем у цій справі придбано та 13 грудня 2011 року введено в експлуатацію АСКОЕ. Зазначений засіб обліку розміщений на підстанції відповідача РП-35, що підтверджується робочим проектом АСКОЕ, протоколом наради від 25 липня 2011 року, актом розмежування балансової приналежності електричних сітей та експлуатаційної відповідальності сторін, які підписані сторонами (а.с. 25-29, 82-83).

Листом № 19р/277 від 13 квітня 2012 року (а.с. 30) публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» направило на адресу публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» додаткову угоду б/н від 02 квітня 2012 року про наявність автоматичного обліку на об'єктах позивача (а.с. 14).

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» у листі № 3161 від 04 травня 2012 року з посиланням на те, що на підстанції РП-35 відбулось розкрадання обладнання, запропонувало публічному акціонерному товариству «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відкласти розгляд зазначеної додаткової угоди до встановлення останнім засобів передачі даних (а.с. 31).

Після встановлення публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» нових засобів обліку замість викрадених, останній звернувся до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» з листом № 19р/465 від 02 липня 2012 року про розгляд раніше направленої додаткової угоди б/н від 02 квітня 2012 року (а.с. 32).

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» листом № 4664 від 25 липня 2012 року направило на адресу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» підписану додаткову угоду з протоколом розбіжностей (а.с. 33).

При цьому в листі № 4664 від 25 липня 2012 року відповідач зазначив, що у разі незгоди з протоколом розбіжностей публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» зобов'язано у двадцятиденний термін передати спір на розгляд до суду, в іншому випадку угода буде вважатися прийнятою в редакції публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго».

Не погодившись із умовами викладеними у протоколі розбіжностей в редакції публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», позивач звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про зобов'язання прийняти спірні пункти додаткової угоди та протоколу розбіжностей до договору на поставку електроенергії № 2266/670 від 06 лютого 2001 року.

Господарським кодексом України передбачений порядок зміни та розірвання господарських договорів.

Так, статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Як встановлено вище, між сторонами вже укладений та на час розгляду спору діє Договір про постачання електричної енергії. Учасники спірних правовідносин за власним розсудом, вступили у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого господарювання, і тим самим вибрали ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки.

Виходячи зі змісту позовних вимог, а також обставин справи, фактично позивач заявив вимогу про внесення змін до діючого договору про постачання електроенергії, але формулює свої позовні вимоги як «прийняття спірних пунктів додаткової угоди та протоколу розбіжностей до додаткової угоди».

Відповідно до пункту 1.13 ПКЕЕ (в редакції, що діяла у спірний період) укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Згідно статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Крім того, зміна договору у зв'язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком зміни договірних зобов'язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок не передбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежить від волі сторін. При наявності істотної зміни обставин, зміна договору за рішенням суду допускається лише як виняток.

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 652 ЦК України.

Позивач посилається на той факт, що з метою зміни умов Договору, він направив відповідачу додаткову угоду б/н від 02 квітня 2012 року про наявність автоматичного обліку на об'єктах позивача.

За своїми ознаками та за своїм змістом додаткова угода та протокол узгодження розбіжностей направлений відповідачем листом № 4664 від 25 липня 2012 року фактично є пропозицією споживача електричної енергії внести зміни до діючого Договору.

Окрім того, розглядаючи даний спір, господарський суд приймає до уваги пункт 9.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» відповідно до якого у рішенні зі спору, що виник при укладенні або зміні договору господарські суди повинні зазначити рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови (розділу, пункту, підпункту) договору.

Зокрема, позивач просить викласти спірні пункти додаткової угоди б/н від 02 квітня 2012 року в наступній редакції:

В додатковій угоді: «За текстом додаткової угоди б/н від 02 квітня 2012 року вона викладається до договору № 2266/670 від 06 лютого 2001 року».

Пункт 1 додаткової угоди: «З моменту підписання додаткової угоди зчитування показів розрахункових засобів обліку за кожним об'єктом споживача, включеним до ЛУЗОД (АСКОЕ), вказаним в таблиці № 1, будуть проводитися засобами АСКОЕ ПАТ «Донецькобленерго» та ПАТ «ММК ім. Ілліча».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи пункту 3.14 ПКЕЕ.

Пунктом 3.14 ПКЕЕ (абзац третій пункту 3.14 у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.02.2010 № 10) передбачено, що ЛУЗОД або АСКОЕ споживача, які прийняті в промислову (постійну) експлуатацію, мають бути інформаційно об'єднані електропередавальною організацією з її АСКОЕ з метою зчитування даних з ЛУЗОД або обміну даними з АСКОЕ споживача.

Пункт 7 додаткової угоди: «У випадках виходу із ладу з будь-яких причин ЛУЗОД (АСКОЕ), або збою в роботі каналів зв'язку рішення щодо можливості застосування показів приладів обліку, отриманих за допомогою ЛУЗОД (АСКОЕ), приймається по узгодженню сторін».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи пункту 6.20 ПКЕЕ.

Пунктом 6.20 ПКЕЕ (в редакції, яка діяла у спірний період) передбачено, що у разі тимчасового порушення розрахункового обліку електричної енергії не з вини споживача обсяг електричної енергії, використаної споживачем від дня порушення розрахункового обліку до дня відновлення розрахункового обліку, за згодою сторін, може бути визначений на підставі показів технічних (контрольних) засобів обліку або розрахований постачальником електричної енергії за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду до порушення розрахункового обліку або наступного після відновлення розрахункового обліку періоду.

Пункт 9 додаткової угоди: «Відповідальність за збереження і цілісність розрахункових засобів обліку електричної енергії, локального устаткування збору та обробки даних, обладнання збору та передачі даних разом із sim-картами покладається на власника електроустановки, на території якого вони встановлені».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи пункту 3.3 ПКЕЕ.

Пунктом 3.3 ПКЕЕ (діє в редакції з 25 грудня 2008 року) передбачено, що відповідальність за збереження і цілісність розрахункових засобів обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування покладається на власника (користувача) електроустановки або організацію, на території (у приміщенні) якої вони встановлені.

Пункт 10 додаткової угоди: «В іншому, що не суперечить даній додатковій угоді, Сторони керуються положеннями договору про постачання електричної енергії № 2266/670 від 06 лютого 2001 року».

Відповідач зазначений вище протокол погодження розбіжностей не підписав, вважає відсутніми підстави для внесення змін до Договору, посилається на неможливість внесення таких в односторонньому порядку, з огляду на умови самого Договору та враховуючи всі обставини даної справи.

Таким чином, з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо внесення змін до Договору в частині визначеної спірними пунктами додаткової угоди.

У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, законодавець надає перевагу можливості сторін самостійно вирішити питання про зміну змісту договору у зв'язку із істотною зміною обставин (приведення його змісту у відповідність до нових обставин, які сторони не передбачали) або про його розірвання, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті обставин.

Отже, при укладенні Договору, та беручи на себе певні зобов'язання, сторони погодили відповідні умови, а в даному випадку, заява позивача свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою внесення змін до Договору, а згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на той факт, що на час складання Договору, пункти 3.14, 3.3, 6.20 ПКЕЕ були відсутні, проте в Договорі № 2266/670 від 06 лютого 2001 року передбачено, що при виконанні його умов, а також інших питань, які не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися, зокрема, Правилами користування електричною енергією та діючим законодавством.

Господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності усієї сукупності умов, передбачених статтею 652 ЦК України для внесення змін до спірного договору за рішенням суду, не доведено істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору чи істотного порушення відповідачем договору або інших умов, які спричинили б необхідність внесення змін в односторонньому або судовому порядку у договір, який на теперішній час є діючим.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів щодо наявності підстав, в силу яких у відповідача виникає обов'язок прийняти запропоновані позивачем спірні пункти додаткової угоди та протоколу розбіжностей до договору на поставку електричної енергії № 2266/670 від 06 лютого 2001 року, господарським судом визнаються безпідставними вимоги щодо задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 627, 628, 629, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 179, 188, 275 Господарського кодексу України, Закону України «Про електроенергетику», Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 серпня 1996 року за № 417/1442 (з подальшими змінами та доповненнями), керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про зобов'язання прийняти спірні пункти додаткової угоди та протоколу розбіжностей до договору на поставку електричної енергії № 2266/670 від 06.02.2001 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 17.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова