Ухвала суду № 31349586, 20.05.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/652/13-а

20.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекреаційний центр "Маріот"- Герасимова Ольга Анатоліївна, довіреність № б/н від 14.01.13

представник відповідача, Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 11/9/10-0 від 10.07.12

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 18.02.2013 у справі № 801/652/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекреаційний центр "Маріот" (просп. Нахімова, 16, селище Миколаївка, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97546)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2 а, селище Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекреаційний центр "Маріот" задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0003752301 від 19.12.2012, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0003762301 від 19.12.2012, в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 46306,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 11576,70 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Закрите акціонерне товариство «Рекреаційний центр «Маріот» (далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.12.2012: №0003762301 та №0003752301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що представники податкового органу при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки зробили помилкові висновки про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а саме: про нарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки відповідачем не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договори безпосередньо між позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності. Господарські операції відбувались реально, отримання та оплата товарів та послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, а отже валові витрати та податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно. Щодо частково скасування податкового повідомлення-рішення №0003762301 суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не представлені докази надання ПП «Укрторгпартнер» у серпні 2010 року юридичних послуг щодо представлення інтересів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку на суму 10133, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 2026,00 грн.), а саме: матеріали справи не містять податкової накладної №1055 від 16.08.2010, на яку посилається позивач.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 19.12.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0003762301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 60415,00 грн., з яких 48332,00 грн. за основним платежем, 12083,00 грн. за штрафними санкціями; №0003752301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 43708,00 грн., з яких 34966,00 грн. за основним платежем, 8742,00 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №2345/22-0/36198498 від 05.12.2012 документальної невиїзної позапланової перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з БВП «Строітель-Плюс», ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит Груп», ПП «Гранд -М», ПП «Райс-М», ПП «Грандпродукт», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Скипер», ПП «СітіБуд», ПП «Добре Місто», ПП «Комманд», ПП»Мобкримторг», ПП «Визит Торг», ПП «Кримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Нантехімідж», ПП «Кримторг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Базис Торг», ПП «Укрторгпартнер», ПП»Кримспецтежнолоджі», ТОВ «Тонар-Крим» ,ТОВ «Кримстройіндустрія», ТОВ «Акамарин», ПП «Евроградстрой», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ Компані», Фірмою «Капітель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Буд», ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітсрой» , ПП»Мастер Торг» за період часу з 01.01.2009 по 30.09.2010.

Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 48841,00 грн., порушення підпунктів 7.4.4, 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 59432,00 грн.

Податковий кредит, за приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дата виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначається датою події, що відбулася раніше: датою списання коштів з банківського рахунку платника податку в рахунок оплати товарів (робіт, послуг), датою виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ). При цьому податкова накладна має бути оформлена, видана та зареєстрована платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг) відповідно до вимог пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи відповідно до підпункту 7.2.6 цього пункту). Згідно з приписами абзацу другого зазначеного підпункту у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за період часу, що перевірявся, позивач безпідставно відніс до його складу суми податку на додану вартість, сплачені вищезазначеними контрагентами позивача під час проведення розрахунків за товари (послуги), яки були отримані (які надавались) на виконання укладених сторонами договорів, що позивачем безпідставно до складу валових витрат віднесені кошти, витрачені на оплату вартості товарів (послуг), нібито отриманих від контрагентів, оскільки діяльність зазначених контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мала реального товарного характеру з огляду на наступне.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.03.2008 між позивачем та БВП «Строітель-Плюс» був укладений договір №23 про організацію транспортного обслуговування, предметом якого було надання послуг по організації перевезень. Сторони уклали додатки №1 та №2 до цього договору, в яких узгодили плани перевезень на 2008 рік та 2009 рік, в яких визначили обсяги перевезень та тарифи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: податковими накладними №2815 від 30.06.2009 та № 3871 від 31.08.2009, підписаними сторонами актами сдачі - приймання робіт №2815 від 30.06.2009 та №3871 від 31.08.2009, яки свідчать про надання платнику податків транспортних послуг відповідно у червні 2009 року на суму 80000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість) та у серпні 2009 року на суму 30000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість), товарно - транспортними накладними № А-319/1 від 01.06.2009, №А-518/1 від 01.06.2009, №А-401/1 від 03.06.2009, № А-418/11 від 08.06.2011, №А-420/1 від 10.06.2009 .№А-586/1 від 01.08.2009, №А-608/1 від 18.08.2009, яки свідчать про перевезення БВП «Строітель-Плюс» позивачу вантажів (вугілля, обладнання та інш.) в зазначений період часу.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач 21.04.2009 уклав з КП «Альянс» договір підряду № 303, предметом якого було проведення ремонту м'якого даху будівель, яки належать позивачу у смт. Миколаївка. Сторонами вартість робіт була узгоджена у розмірі 66604,80 грн. (в тому числі податок на додану вартість). Виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: актом виконаних робіт за квітень 2009 року та оформлених КП «Альянс» податкових накладних № 1431 від 24.04.2009, № 1910 від 23.06.2009, №1981 від 23.06.2009, яки свідчать про виконання ним робіт щодо ремонту м'якого даху на суму 66604,80 грн. (в тому числі податок на додану вартість), доказами оплати вартості виконаних робіт.

Окрім цього, судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Бренд Строй» вікна на суму 110000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість), що підтверджується видатковою накладною №1655 від 30.09.2010 та податковою накладною №1655 від 30.09.2010, яки в подальшому були встановленні в належних платнику податків приміщеннях. Крім того надані позивачем документи свідчать про те, що у серпні 2010 року ТОВ «Бренд Строй» виконав ремонті роботи складських приміщень позивача на суму 79860,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість), факт їх виконання підтверджений податковою накладною №1337 від 31.08.2010, актом приймання виконаних робіт за серпень 2010 року.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що в період часу, що перевірявся позивач придбав у ПП «Ротонда - Торг» вугілля на суму 71880,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість). Факт придбання вугілля та його отримання підтверджений оформленими ПП «Ротонда - Торг» податковими накладними № 065 від 02.08.2010 та №2450 від 31.08.2010, витратними накладними №2065 від 02.08.2010 та №2450 від 31.08.2010. в матеріалах справи наявні докази оплати вартості вугілля (в тому числі перерахування податку на додану вартість).

Як безперечно встановлено судом першої інстанції, позивач придбав у ПП «Пан Буд» споживчі товари на суму 16100,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість) , що підтверджено видатковою накладною №231 від 05.08.2010, податковою накладною №231 від 05.08.2010, сплатив їх вартість (в тому числі перерахував податок на додану вартість).

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що отримані товари було використано в господарській діяльності позивача, а саме цей факт підтверджується документами його бухгалтерського обліку (заявки на відпуск товарів зі складу, накладні-вимоги та інш.).

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

До складу валових витрат, як то встановлено положеннями підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі №69-0146 порушеній відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є нікчемними, тому що діяльність контрагентів позивача спрямована на отримання податкової вигоди та ці відносини мали безтоварний характер, через наступне.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог частково, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 19.12.2012: №0003752301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 43708,00 грн., з яких 34966,00 грн. за основним платежем, 8742,00 грн. за штрафними санкціями, № 0003762301 в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 46306,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 11576,70 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013 у справі № 801/652/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко