Ухвала суду № 31344803, 16.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/552/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Желіховський В.М., представник на підставі довіреності

відповідача - Цимбал В.А., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія будівельного консалтингу" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабораторія будівельного консалтингу» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що у контрагента позивача - ТОВ «ІБК «Югстрой» не було матеріальних технічних ресурсів для виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім того податковий орган наголосив, що документи подані позивачем не складені відповідно до вимог законодавства, а деякі документи взагалі відсутні.

Представник позивача в судовому засідання заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ "Лабораторія будівельного консалтингу" зареєстровано як юридичну особу 24.08.2004 року, та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 01330799 від 27.10.2004 року.

Основним видом діяльності підприємства є діяльність у сфері інжинірингу; технічні випробування та дослідження; розбирання та знесення будівель; земляні роботи; будівництво будівель.

В період з 07.12.2012 року по 27.12.2012 року Вінницькою ОДПІ, відповідно до наказу від 26.11.2012 року № 3086/22, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Лабораторія будівельного консалтингу" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року. Результати перевірки оформлено актом від 04.01.2013 року № 13/2204/33074928.

Відповідно до висновків зазначеного акту, в ході перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме - заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 293 980 грн., в тому числі за листопад 2011 року в сумі 55697 грн., за грудень 2011 року в сумі 55667 грн., за січень 2012 року в сумі 8333 грн., за лютий 2012 року в сумі 137200 грн., за березень 2012 року в сумі 37083 грн.;

-п. 14.1.27 п. 14.1.36 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 203, 228 Господарського кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 319816 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 128 068 грн. та за 1 квартал 2012 року в сумі 191 748 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що фактичною підставою для вищенаведених висновків та для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугувало відображене в акті перевірки № 13/2204/33074928 від 04.01.2013 року судження ревізорів-інспекторів про те, що господарські операції між ТОВ "Лабораторія будівельного консалтингу" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Югстрой" не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим позивачем, на думку податкового органу, порушені вищенаведені вимоги чинного законодавства України.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується матеріалами справи, а тому позов підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

За результатами проведеної податковим органом документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, складено акт №13/2204/33074928 від 04.01.2013 року. На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000052300 від 25.01.2013 року, яким встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 367475 грн., з яких 293980 грн. основного платежу та 73495 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення №0000042300 від 25.01.2013 року, яким встановлено порушення п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1, п. 44.1 ст. 44, 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 367753 грн., з яких 319816 грн. основного платежу та 47937 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 14.1.27 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу п. 138.1, п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, ТОВ «Лабораторія будівельного консалтингу» (Генпідрядник) було укладено з ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Югстрой» (Субпідрядник) ряд договорів субпідряду (том 1 а.с. 116-147), об'єктом за вказаними договорами було виконання Субпідрядником певного виду робіт обумовлених в останніх.

На підтвердження виконання договорів субпідряду позивачем надано акти приймання-передачі виконаних робіт за вищевказаними договорами, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, а також банківські виписки.

Таким чином, зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та підтверджують факт реального здійснення господарських відносин між ТОВ «Лабораторія будівельного консалтингу» та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Югстрой», а тому позивачем було правомірно сформовано податок на прибуток та визначено податок на додану вартість.

В апеляційній скарзі податковий орган наголошує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що контрагент позивача не мав матеріальних, технічних ресурсів для виконання своїх зобов'язань.

Однак, суд апеляційної інстанції не бере до уваги дані твердження відповідача, оскільки податкове законодавство не містить такі підстави для відмови у включенні до сум понесених витрат чи податкового кредиту, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо.

Також, відповідач в апеляційній скарзі вказує на ненадання позивачем в ході перевірки «Акту приймання виконаних будівельних робіт» форми №2-КБ-2в та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт» форми №КБ-3.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, що у листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №12/19-2-9-21-2368 від 09.03.2010 року «Про застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві» зазначено, що типові форми № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» підлягають обов'язковому застосуванню при введенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та кошти підприємств, установ і організацій державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Вказана правова позиція, також, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкові повідомлення-рішення, оскільки правомірність їх прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 травня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.