Постанова № 31340367, 15.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року Справа № 5009/2731/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіСибіги О.М.суддівКорсака В.А. (доповідача), Костенко Т.Ф.

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.12.2012у справі№ 5009/2731/12 господарського суду Запорізької областіза позовомпрокурора Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидотовариства з обмеженою відповідальністю "Дюна"за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приморського комунального підприємства технічної інвентаризаціїпровитребування майна

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаВітковська О.П.

- відповідачаОстопарченко Л.В.- третьої особине з'явився - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року прокурор Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приморського комунального підприємства технічної інвентаризації, в якій просив суд: визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на спальний корпус, позначений на плані літерою "И" загальною площею 612, 1 кв.м., балансовою вартістю 370 000, 00 грн. та витребувати його з чужого незаконного володіння ТОВ "Дюна"; зобов'язати відповідача повернути зазначений об'єкт нерухомості у власність держави в особі Фонду державного майна України, визнати недійсним відповідне свідоцтво про право власності, скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.09.2012 (суддя Соловйов В.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2012 (головуючий Малашкевич С.А., судді Азаровова З.П., Кододова О.В.) у справі № 5009/2731/12 позов задоволено частково. Визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на спальний корпус, позначений на плані літерою "И", загальною площею 612, 1 кв.м., який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Приморськ, вул. Курортна, 45-б та витребувано із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна" вказаний спальний корпус у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України, зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Дюна" повернути зазначений об'єкт нерухомості у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України. Стягнуто з відповідача судові витрати. В частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна" на спальний корпус, позначений на плані літерою "И", загальною площею 612, 1 кв.м. провадження у справі припинено. В частині вимог про скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна" на зазначений об'єкт нерухомості в задоволенні позову, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Дюна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на порушення господарськими судами приписів статей 321, 328, 330, 334, 388 Цивільного кодексу України, статей 4-2, 43, 61, 63, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Фонд державного майна України та прокуратура не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Приморське комунальне підприємство технічної інвентаризації не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Розпорядженням секретаря судової палати від 13.05.2013 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Сибіга О.М., судді - Корсак В.А., Костенко Т.Ф. для розгляду справи № 5009/2731/12 господарського суду Запорізької області.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Українським акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" у власність Запорізькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Запоріжтурист" у власність було передано будівлі та майно туристсько-оздоровчого комплексу "Приморський", в тому числі, туристична база "Приморська".

На підставі рішення виконавчого комітету Приморської міської ради "Про видачу свідоцтва про право власності на оздоровчий комплекс "Приморський" № 197 від 17.11.2000 закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Запоріжтурист" оформлено та видано свідоцтво про право власності на об'єкт в цілому (що складається з основних будівель: А, А1, Б, Г, Д, Т, Т1, З, И, К, П, Р, О, У, У1, Ф, Х, Х1, Ш, Щ, Я, Я1; підсобних будівель та споруд) - оздоровчий комплекс санаторного типу "Приморський", що розташований в м. Приморську, вул. Курортна, 45.

29.09.2003 між Запорізьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Запоріжтурист" (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості, за умовами якого, продавець продав покупцю спальний корпус № 2 (літера "И"), що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Приморськ, ОКСТ "Приморський", вул. Курортна, 45, вартістю 370 000, 00 грн. (з урахуванням додаткової угоди від 12.04.2006). Передача майна за даним договором підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 21.10.2003.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2006 у справі № 15/406/06 за ТОВ "Дюна" визнано право власності на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням Виконавчого комітету Приморської міської ради від 08.12.2006 № 431 виділено зі складу майнового комплексу по вул. Курортній, 45 м. Приморська Запорізької області нерухоме майно, а саме: спальний корпус "И" належне на праві власності ТОВ "Дюна" в окремий об'єкт і присвоєно нову поштову адресу вул. Курортна, 45-б (пункт 1), вирішено видати ТОВ "Дюна" свідоцтво про право власності на вказане майно (пункт 2), зобов'язано Приморське комунальне підприємство технічної інвентаризації здійснити оформити свідоцтво та провести реєстрацію права власності за ТОВ "Дюна" (пункт 3).

Отже, спір у даній справі виник щодо спального корпусу, позначеного на плані літерою "И", загальною площею 612, 1 кв.м., розташованого за адресою: Запорізька область, м. Приморськ, вул. Курортна, 45-б.

В обґрунтування заявленого позову прокурор послався на статті 34, 121 Конституції України, статті 321, 328, 330, 388 Цивільного кодексу України, статтю 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ст. 361 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999.

Прийняті у справі судові рішення ґрунтуються на висновках про те, що спірне майно є власністю держави і вибуло з її володіння без її волі та згоди, що стало підставою задоволення позову в частині визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому, судами встановлено, що Фонд державного майна України є належним позивачем у справі, оскільки уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій частині не підвідомчий господарським судам.

Підставою для відмови у позові в частині скасування державної реєстрації права власності став висновок судів про необґрунтованість позову в цій частині.

Колегія суддів вважає, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, враховуючи наступне.

Вирішуючи питання щодо права власності на об'єкт нерухомості - спальний корпус, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, хто є власником земельної ділянки, на якій цей корпус розташовано на час вирішення цього спору. В той же час, зазначені обставини мають значення для правильного вирішення цього спору, оскільки спір може зачіпати права власника земельної ділянки, на якій розташовано спірне нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 (із змінами і доповненнями) оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Суди попередніх інстанцій не встановили та не залучили до участі у справі особу-власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Крім того, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане на підставі рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради від 08.12.2006 (т. 1., а. с. 47-49). В той же час, як свідчать матеріали справи, Виконавчий комітет Приморської міської ради не був залучений до участі у справі, тоді як прийняті у справі судові рішення можуть вплинути на його права та обов'язки. Таким чином, в порядку ст. 27 ГПК України, судам слід вирішити питання про залучення до участі у справі Виконавчого комітету Приморської міської ради.

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 256, 257, 261 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частин 3, 4 статті 267 цього ж кодексу передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Зробивши висновок про те, що позовна давність прокурором не пропущена, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що про порушення інтересів держави прокурор дізнався з постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.02.2012 по справі № 17/5009/5414/11. Позов у вказаній справі було заявлено прокурором 09.09.2011.

Зазначений висновок не можна визнати достатньо обґрунтованим з огляду на те, що стаття 261 Цивільного кодексу України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто в даному разі - у Фонду державного майна України, а не у прокурора, який є самостійним учасником судового процесу (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 25.07.2012 справа № 40/248).

Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили коли саме було порушено право позивача та коли він дізнався про порушення свого права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 статті1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно: врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін; перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи; з'ясувати хто є власником земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт та вирішити питання про залучення його до участі у справі; з'ясувати коли відбулось порушення права позивача, коли він дізнався про порушення свого права і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2012 та рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2012 у справі № 5009/2731/12 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

С у д д і В.А. Корсак

Т.Ф. Костенко