Рішення № 31333120, 21.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1236/13 21.05.2013 21.05.2013 21.05.2013

Провадження №22-ц/784/1286/13 Суддя по 1 інстанції Алексєєв А.П.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

21 травня 2013 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої - Шолох З.Л.,

суддів - Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю:

- представників позивача Коваля В.А., Бурлакова В.М.,

- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

- представника відповідачки ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2010 року ухвалене у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про дострокове розірвання кредитного договору, договору поруки та стягнення кредитної заборгованості,

встановила:

14 червня 2010 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про дострокове розірвання кредитного договору, договору поруки та стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 31 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником, якого є Банк, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/08-112/64270 на споживчі цілі, за яким останній отримав кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 38 150 доларів США під зворотне зобов'язання повернути їх частинами до 31 травня 2017 року, зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 13,75 % річних.

Наряду з цим, сторони передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає Банку право нараховувати пеню у розмірі 0, 5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

На забезпечення його виконання в той же день укладений договір поруки № 014/08-112/64270/П з ОСОБА_6 та 05 червня 2007 року нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, станом на 19 травня 2010 року, утворилося 58 329, 83 доларів США заборгованості, що в еквіваленті долара США до гривні складає 462 316 грн. 40 коп., із яких:

- 33 049, 14 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 261 944 грн. 18 коп. залишок заборгованості за кредитом;

- 49, 80 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 394 грн. 71 коп. поточної заборгованості по процентам;

-7 034, 19 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 55 752 грн. 29 коп. простроченої заборгованості по процентам,

- 18 196, 70 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 144 255 грн. 22 коп. пені.

Посилаючись на умови укладених договорів та вимоги закону, позивач просив достроково розірвати кредитний договір та договір поруки, а також достроково стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь вказану заборгованість.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2010 року позов задоволено. Кредитний договір та договір поруки достроково розірвані. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 329, 83 доларів США, що еквівалентно 462 316 грн. 40 коп., а також судові витрати: державне мито в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

Ухвалою того ж суду від 20 грудня 2012 року залишено заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на відсутність підстав дострокового стягнення кредитної заборгованості та невірний розмір кредитної заборгованості, просив скасувати заочне рішення суду в частині стягнення пені та строкової (непростроченої) заборгованості за кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували договірні відносини, умови якого відповідачі порушили, а тому повинні відповідати за неналежне виконання зобов'язання і нести негативні наслідки таких дій, у зв'язку з тим достроково розірвав кредитний договір, договір поруки та достроково стягнув заборгованість за кредитом.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, його висновки щодо дострокового стягнення кредитної заборгованості та розміру пені вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та пунктів 6.5. умов кредитного договору, позикодавець має право вимагати дострокового повернення усієї частини кредитних коштів та відсотків, що залишилися у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, та пені.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Таким чином, при вирішенні спору про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення ст.ст. 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишився, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, 31 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником, якого є Банк, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/08-112/64270 на споживчі цілі, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 38 150 доларів США та зобов'язався повернути їх частинами згідно графіку до 31 травня 2017 року.

На забезпечення його виконання в той же день укладений договір поруки № 014/08-112/64270/П з ОСОБА_6 та 05 червня 2007 року нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

До 31 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_4 не регулярно та не в повному обсязі сплачував кредитні суми, а з цієї дати, сплатив 27 листопада 2009 року лише 13, 18 доларів США, припинив будь-які виплати за договором, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобов'язання.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, уся заборгованість станом на 19 травня 2010 року, яку позивач просив стягнути достроково, становила 58 329, 83 доларів США, що еквівалентно 462 3126 грн. 40 коп. ( за курсом НБУ України 1дол. США= 7,9259 грн.), зокрема:

- 33 049, 14 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 261 944 грн. 18 коп. залишок заборгованості за кредитом;

- 49, 80 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 394 грн. 71 коп. поточної заборгованості по процентам;

-7 034, 19 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 55 752 грн. 29 коп. простроченої заборгованості по процентам,

- 18 196, 70 доларів США, що в еквіваленті долара США до гривні складає 144 255 грн. 22 коп. пені.

Встановивши, що відповідачі в порушення умов укладених між ними та Банком кредитного договору і договору поруки, не сплачували у визначений договором строки кошти на погашення кредиту, що призвело до утворення заборгованості, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про дострокове стягнення кредитної заборгованості відповідно до ст.ст. 611, 1050,1054 ЦК України.

Доводи відповідача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів він не отримував, не впливають на правильність висновку суду, оскільки позовна заява з висунутими Банком вимогами отримана ним ще в липні 2010 року та порушення умов договору не усунуто (а.с. 35, 37 - 40).

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі не те, що розмір стягнутої пені не відповідає положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 258, 551 ЦК України, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 13 Конституції України, є необґрунтованими.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а тому не регулює таких правовідносин щодо яких однією із сторін є фізичні особи - громадяни.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

В пункті 12.4 кредитного договору сторони домовилися, що до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього Договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Тому підстав для застосування позовної давності про стягнення пені, згідно ст. 258 ЦК України, на що посилається відповідач ОСОБА_4, не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесяти відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Оскільки розмір пені не перевищував розмір збитків та п'ятдесяти відсотків суми заборгованості за кредитним договором та будь-яких доказів наявності обставин, що мають істотне значення ОСОБА_4 не надав, тому підстав для її зменшення не вбачається.

Посилання ОСОБА_4 на зростання курсу іноземної валюти не є беззаперечним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з дінамики курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливості зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливості отримання кредиту в національній валюті.

Посилання ОСОБА_4 на порушення вимог ст. 13 Конституції України, є необґрунтованим.

Враховуючи наведені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду по суті спору ухвалено з додержанням норм процесуального права і положень матеріального права, а тому підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Разом з тим, суд, при розподілі судових витрат вважав, що такі витрати позивача підлягають стягненню на його користь з відповідачів в солідарному порядку.

Між тим, суд не звернув належної уваги на положення ст. 88 ЦПК України, якою не передбачено розподіл судових витрат у солідарному порядку.

Отже, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 850 грн. судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

З врахуванням викладеного, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2010 року

в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з кожного ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» по 850 грн. судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: