Рішення № 31331476, 22.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/2241/13 Головуючий 1-ї інстанції - Танасевич О.В.

Справа № 2-550/12 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : сімейне.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Гелашвілі Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною, розірвання шлюбу та поділ майна; зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майнові права, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною, розірвання шлюбу та поділ майна, посилаючись на те, що з відповідачем з квітня 2000 року по день офіційної реєстрації шлюбу проживали однією сім'єю. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3, 2002 року народження.

За час сумісного проживання сторони придбали житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою в селищі Мартове, автомобіль SKODA Octavia та автомобіль TOYOTA. Зазначене майно просила визнати за нею, оскільки на його придбання вона надавала особисті кошти та заощадження своїх батьків.

На даний час відповідач проживає з іншою жінкою, що і стало причиною припинення шлюбних стосунків. Питання щодо участі відповідача в триманні та вихованні сина вирішено в добровільному порядку.

В свою чергу відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому зазначив, що не заперечує проти первісного позову, однак зі свого боку просив визнати за ним право власності на майнові права ТОВ «Авіс і Ко», створеного в період шлюбу з позивачкою, оскільки це товариство є єдиним джерелом його доходів.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квітня 2000 року по день реєстрації шлюбу, тобто по 07 березня 2002 року.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова 07 березня 2002 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Зустрічний позов ОСОБА_2 також задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на майнові права ТОВ «АВІС і Ко», зареєстроване в АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 957,30 грн.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2, як таке, що порушує їх права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення районного суду в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням нового рішення з підстав, передбачених п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на все спірне майно, місцевий суд виходив з наявності факту проживання сторін з квітня 2000 року по день реєстрації шлюбу однією родиною та з факту визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог відносно майна в повному обсязі.

Проте, колегія суддів вважає, що з таким висновком суду неможливо погодитись, оскільки він зроблений з грубим порушенням норм матеріального та процесуального законів.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначених вимог закону суд не дотримався, постановив рішення без з'ясування обставин справи, без дослідження будь-яких доказів у зв'язку з ненаданням їх позивачкою. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, на підтвердження придбання спірного майна за її особисті кошти.

Судовим розглядом встановлено, що з 07 березня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Встановлено та не заперечується сторонами, що за час шлюбу подружжям було придбано: будинок АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на яке зареєстроване за відповідачем.

Частиною 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.

За правилами ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України право брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону становиться обов'язком певного суб'єкту (ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України), тобто в даній справі позивачки ОСОБА_1 Так як незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, визнає він позов чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої. Підстави позову повинен довести саме позивач.

Так, відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено існування факту спільної сумісної власності подружжя та рівність їх часток, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Визнаючи за позивачкою право власності на все спірне майно, суд з посиланням на ч.4 ст.174 ЦПК України виходив лише з факту визнання відповідачем позову в повному обсязі.

При цьому суд залишив поза увагою вимоги вказаної норми процесуального закону про те, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В матеріалах справи (а.с.37-42) містяться витяги з Державного реєстру обтяжень об'єктів рухомого та нерухомого майна, із яких вбачається, що на все майно, яке було предметом спору сторін: будинок АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 державною виконавчою службою накладено арешт.

Проте вказані документи залишились поза увагою суду, будь-яка оцінка їм не дана.

Із наданих до апеляційної скарги копій рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2010 року та ухвали колегії суддів апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2011 року вбачається, що ОСОБА_2 разом з ТОВ «АВІС І КО» є солідарним боржником на користь ПАТ «Укргазбанку» за кредитним договором у сумі 899 849,64 грн. і постановою державної виконавчої служби від 19.09.2011 року на все його майно накладено арешт (а.с.84-95).

З огляду на викладене, підстав визнавати вказане майно особистою власністю ОСОБА_1 у суду не було.

За змістом ч. 4 , 5 ст. 71 СК України та роз'яснень, які містяться у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя », майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, зокрема, автомобіль, допускається лише за його згодою.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя ( одного з них ) до суду з таким позовом ( ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації та припинення власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З урахуванням викладеного, наданих сторонами доказів, судова колегія визнає за кожним з подружжя по 1/ 2 частині спірного майна: будинку АДРЕСА_1, автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1, без реального його поділу.

Рішення суду в частині встановлення факту проживання сторін однією родиною з квітня 2000 року по 7 березня 2002 року також є незаконним та таким, що ухвалено без врахування вимог матеріального закону, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч 1 ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ним.

Згідно розділу VII СК України (прикінцеві положення) цей Кодекс регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Таким чином, до 2004 року такі факти самостійно судом не встановлювалися.

Як установлено судом, спірний автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 був придбаний в 2000 році і при вирішенні спору застосуванню підлягають норми матеріального права, що діяли на момент придбання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Такі спори мають вирішуватися відповідно до Закону України "Про власність", який діяв на той час.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Будь-яка угода про створення сумісної власності між сторонами відсутня, а сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за позивачкою права власності на нього.

Поклавши в основу рішення твердження позивачки про те, що вона позичила відповідачеві гроші на придбання автомобілю SKODA Octavia, суд, визнаючи за нею право власності на вказаний автомобіль, на порушення вимог ст. 215 ЦПК України взагалі не навів норму матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і якими він керувався при постановленні рішення.

При викладених обставинах судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на автомобіль SKODA Octavia не підлягають задоволенню.

В іншій частині рішення районного суду не оскаржувалось, а тому колегією суддів не переглядалось.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2012 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 та встановлення факту проживання однією родиною ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з квітня 2000 року по 07 березня 2002 року скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, та на ? частину автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині визнання факту проживання однією родиною з ОСОБА_2 з квітня 2000 року по 07 березня 2002 року та у визнанні права власності на автомобіль SKODA Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2.

В іншій частині рішення суду не переглядалось у зв'язку з тим, що не оскаржувалось.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді