Ухвала суду № 31325857, 22.05.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1019/3136/12 Головуючий у І інстанції Рева О.І. Провадження № 22-ц/780/1850/13 Доповідач у 2 інстанції Малород О.І.Категорія 26 22.05.2013

УХВАЛА

Іменем України

21 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Лащенка В.Д.

суддів: Малорода О.І., Ігнатченко Н.В.,

при секретарі Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір, укладений між нею і відповідачем та стягнути з відповідача на її користь кошти в розмірі 31823 грн. 48 коп. як незаконно отримані відповідачем за наслідками укладення оспорюваного договору.

Мотивувала свої вимоги тим, що 05 травня 2011 року між нею та відповідачем був укладений договір, відповідно до якого позивачка мала на меті отримати позику на купівлю нерухомості. Але укладений договір не відповідає чинному законодавству, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає її внутрішній волі.

Вважає, що при укладенні спірного договору її було введено в оману, оскільки фактично був укладений договір з надання системи послуг щодо управління її коштами, а не договір позики. Вказаний договір порушує її права як споживача, оскільки містить несправедливі умови та укладений внаслідок здійснення нечесної підприємницької практики з боку відповідача.

До того ж відповідач не є фінансовою установою, тому не мав права здійснювати діяльність з надання фінансових послуг. Крім того, вказаний правочин не відповідає ст. 203 ЦК України.

Рішенням суду позов задоволено частково.

Визнано недійсним спірний договір та стягнуто з відповідача на користь позивачки 21323 грн. 48 коп.

Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.

Мотивує свої вимоги тим, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом не встановлено належним чином та не доведено порушення прав споживача, на які посилається позивачка.

Крім того вважає, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки відносини пов'язані з визнанням договору недійсним є договірними і не можуть регулюватися вказаним законом.

На його думку, суд не врахував, що зміни до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» внесені 02 червня 2011 року, а договір між сторонами укладений 05 травня 2011 року, тому виходячи з незворотності дії в часі нормативно-правових актів, відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.

Апеляційну скаргу слід відхилити.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2011 року між сторонами був укладений договір № 007644, предметом якого є надання відповідачем позивачу послуг, спрямованих на придбання товару, на умовах програми діяльності, що є додатком до цього договору.

Із змісту оспорюваного договору та додатків № 1 та № 2 до нього вбачається, що позивач мала б сплачувати відповідні внески у чітко визначеному розмірі на рахунок відповідача. Відповідач зобов'язувався сформувати товариство партнерів та здійснити оплату товару, що зазначений у додатку № 2, а також забезпечити його передачу позивачці згідно з умовами програми своєї діяльності. Оспорюваний договір не містить положень про строк його дії.

Додаток № 1 до оспорюваного договору, що є програмою діяльності, визначає товар як об'єкти нерухомості та рухомі речі. А додаток № 2 містить назву товару - нерухомість, зазначає його вартість - 100000 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що оспорюваний договір містить незрозумілі для набувача послуг за цим договором норми (положення). Виклад тексту договору, додатків до нього наскільки завуальовано, що особа не може зрозуміти суть зарозумілих висловів і покладається на роз'яснення консультанта, що найнятий відповідачем.

Позивачка мала намір отримати позику в розмірі 100000 грн., що підтверджено нею та додатком № 2 до договору. Проте позику зазначено як товар, що має намір придбати позивачка. Їй було встановлено обов'язок сплачувати щомісячний чистий платіж, щомісячні адміністративні витрати та асигнаційний платіж. Програма діяльності містить певні умови придбання товару, але не містить найменування самого товару. Така суть оспорюваного договору не відповідала внутрішній волі позивачки і містить ознаки пірамідальної діяльності відповідача, коли особа вносить періодичні платежі і в майбутньому набуває право на отримання певних коштів. За своєю правовою природою - це не є договором позики.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, мотивував свої висновки також і тим, що відповідач здійснював діяльність із надання фінансових послуг, а саме залучав фінансові активи клієнтів, здійснював управління ними.

Умови оспорюваного договору свідомо порушують принцип рівності сторін договору на шкоду споживача послуг.

При укладенні даного договору позивачку було введено в оману відповідачем, а саме: позика, яку вона мала намір отримати, надавалась за її рахунок згідно ст. 3 договору, де вказано, що позивачка спочатку мала сплатити на рахунок відповідача кошти в загальній сумі, яка дорівнюватиме сумі коштів, яку вона мала намір отримати в позику.

Позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, відповідач без залучення власних коштів формував групу клієнтів (партнерів), за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи (товариства), що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи (товариства), залучених до програми діяльності відповідача.

Ухвалюючи рішення суд посилався на ст.ст. 203, 215, 216, 230 ЦК України, ст.ст. 15, 19, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Колегія вважає, що судом вірно встановлено обставини справи, дано їм належну правову оцінку та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Посилання представника відповідача на те, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин ЗУ «Про захист прав споживачів», повністю спростовуються матеріалами справи, а саме: договором № 007644 від 05 травня 2011 року (а.с. 18-19), додатком до договору № 007644 від 05 травня 2011 року (а.с. 20-23), актом прийому-передачі наданих послуг до договору № 007644 від 05 травня 2011 року (а.с. 24), пам'ятки партнеру (а.с. 25) та нормами діючого законодавства.

Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Доводи представника відповідача про те, що в суда були відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки зміни до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якими перелік фінансових послуг доповнено таким пунктом як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, внесені лише 02 червня 2011 року, а договір між сторонами укладений 05 травня 2011 року, спростовуються тим, що суд першої інстанції визнав оспорюваний договір недійсним не на підставі ЗУ «Про «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів» та норм ЦК України.

Інших доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга не містить.

Колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 308, 315 ЦПК України колегія ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» - відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :