Постанова № 31324981, 20.05.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р. Справа № 907/62/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода №72-2451 вих-13 від 11.04.2013 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013 року

у справі № 907/62/13-г (суддя Кривка В.П.)

за позовом Прокурора Великоберезнянського району,смт. Великий Березний в інтересах держави в особі Великоберезнянської селищної ради, смт. Великий Березний

до Відкритого акціонерного товариства АФ „Яворник", смт Великий Березний

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, м. Ужгород

про припинення права постійного користування землею, скасування державної реєстрації акту на право постійного користування землею, виданого на підставі розпорядження голови Великоберезнянської районної державної адміністрації від 05.12.1997 року № 392 (з урахуванням заяви в порядку ст. 22 ГПК України від 01.03.2013 року)

за участю представників:

прокурор - не з'явився;

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013 року у справі № 907/62/13-г (суддя Кривка В.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з Великоберезнянської селищної ради 2 294 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріали справи та фактичні обставини справи виключають можливість застосування поняття систематичності несплати земельного податку до існуючих правовідносин між сторонами. При цьому, припинення права постійного користування земельними ділянками згідно державного акту на право постійного користування землею та скасування державної реєстрації акту, у заявлений спосіб виключається, оскільки спірні земельні ділянки надані для виробничої діяльності під розташоване на них нерухоме майно виробничого призначення, яке належить відповідачу на праві приватної власності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду прокурор міста Ужгорода оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №72-2451 вих-13 від 11.04.2013 року, в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013р. у справі № 907/62/13-г скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволити, оскільки вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не вірно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо своєчасної і повної сплати земельного податку, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед місцевим бюджетом в розмірі 319 814,24 грн., в т.ч. пеня 6 816,45 грн. за платежем 13050101 «земельний податок з юридичних осіб».

При цьому скаржник покликається на те, що твердження суду щодо тлумачення систематичної несплати земельного податку, як повної несплати земельного податку у встановлений строк протягом певного періоду поспіль є хибним, оскільки чинним Податковим кодексом України встановлено обов'язок сплачувати податки і збори у повному обсязі, і тільки в разі належного і своєчасного виконання такого обов'язку, він припиняється. У будь-якому іншому випадку - обов'язок вважається невиконаним належним чином, і як наслідок, виникає податкова заборгованість.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Відкрите акціонерне товариство АФ „Яворник" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак просить рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 907/62/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода без задоволення.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалі суду від 13.05.2013р.

В дане судове засідання учасники судового процесу участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить список згрупованих рекомендованих відправлень від 13.05.2013р.

Враховуючи ту обставину, що сторони належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, беручи до уваги пояснення прокурора та представника відповідача, надані в попередньому судовому засіданні, а також враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників судового процесу.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013р. у справі № 907/62/13-г слід залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що розпорядженням голови Великоберезнянської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.12.1997 року №392 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Акціонерної фірми «Яворник» (а.с. 12), зокрема, залишено в постійному користуванні АФ «Яворник» землі згідно з експлікацією та вирішено видати державні акти на право постійного користування землею для виробничої діяльності.

Згідно з Додатком до розпорядження від 05.12.1997р. № 392 визначено експлікацію земель, наданих АФ «Яворник» в постійне користування (а.с. 13), зокрема:

1) під виробничі споруди земельна ділянка площею 12,5 га. в селищі Великий Березний,

2) під виробничі споруди земельна ділянка площею 3,0 га. в с. Кострино,

3) під підсобне господарство земельна ділянка площею 5,4 га. в с. Забродь.

Поряд з цим встановлено, що 22 грудня 1997 року Акціонерній фірмі «Яворник» було надано землю у постійне користування для виробничої діяльності та видано Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЗК №000364, загальною площею 20,9 га., який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №21 (а.с. 8-11).

З документальних доказів у справі встановлено, що у підтвердження позовних вимог прокурор покликається на Структуру податкового боргу ВАТ АФ «Яворник» по Великоберезнянській селищній раді станом на 21.03.2013р. (а.с. 177-178) згідно якого, загальна сума податкового боргу становить 319 814,24 грн., в тому числі 6 816,45 грн.

Згідно з ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 92 ЗК України передбачено, зокрема, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

При цьому, право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом, оскільки право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Між тим, існуюче зараз право постійного користування інших суб'єктів, що виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001р., зберігається і тому вказана норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002р. (Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005).

Згідно з ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім цього, пунктом 2. Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002р., № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, у відповідності до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, розпорядження землями належить саме територіальним громадам.

При цьому, пунктом 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р., №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" передбачено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

Поряд з цим колегія суддів відзначає, що предметом спору у даній справі (згідно з клопотанням про уточнення позовних вимог по справі № 907/62/13-г (а.с. 81) є припинення права постійного користування землею ВАТ «АФ «Яворник», яке виникло на підставі державного акту І-ЗК № 000364 від 22.12.1997р., виданого на підставі розпорядження голови Великоберезнянської райдержадміністрації від 05.12.1997р. № 392 та скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею І-ЗК № 000364 від 22.12.1997р., виданого на підставі розпорядження голови Великоберезнянської райдержадміністрації від 05.12.1997р. № 392. При цьому, одним з мотивів заявленого позову є систематична несплата земельного податку відповідачем, що є підставою припинення права користування земельною ділянкою у відповідності до п. д) ст. 141 ЗК України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому слід зазначити, що до 01.01.2011 року, питання щодо справляння та сплати земельного податку визначалось Законом України „Про плату за землю". Проте, з 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Водночас згідно з підпунктом 14.1.72. пункту 14.1. статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Таким чином, справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПК України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII "Плата за землю".

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Статтею 286 ПК України визначено порядок обчислення плати за землю.

У відповідності до пункту 286.1. ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно із ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до підпункту 14.1.42. пункту 14.1. ст. 14 ПК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Водночас, законодавством також передбачено і окремі особливості обчислення та сплати плати за землю, зокрема, при переході (наявності) права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (ст. 286, пункт 287.6. ст. 287 ПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції та вважає, що для вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для припинення права користування земельними ділянками має значення у цьому випадку дослідження обставин, які пов'язані із систематичним невиконанням користувачем землі зобов'язань із сплати земельного податку.

У апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що твердження суду щодо тлумачення систематичної несплати земельного податку, як повної несплати земельного податку у встановлений строк протягом певного періоду поспіль є хибним. Проте, дане покликання апелянта колегія суддів розцінює як необґрунтоване, оскільки воно не спростовує правомірного висновку суду першої інстанції та спростовується наступним.

Зміст терміну „систематична несплата земельного податку або орендної плати" як підстави для припинення права землекористування був конкретизований у ч. 5 ст. 17 Закону України „Про плату за землю" (втратив чинність 01.01.2011р.), відповідно до якого несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Водночас, чинні Податковий кодекс України та Земельний кодекс України тлумачення зазначеного терміну як спеціальної кваліфікуючої ознаки для припинення права користування землею не містять.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що систематична несплата земельного податку як спеціальна кваліфікуюча підстава для припинення права користування земельною ділянкою - це повна несплата земельного податку у встановлений строк протягом певного періоду поспіль.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно застосовано положення про те, що вказані обставини виключають можливість застосування поняття систематичності несплати земельного податку та припинення права постійного користування земельними ділянками згідно державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗК №000364 та скасування державної реєстрації акту, як цього вимагає прокурор у заявлений спосіб.

Перевіркою доводів відповідача встановлено, що ВАТ «АФ «Яворник» частково сплачував земельний податок по земельній ділянці в селищі В. Березний, що підтверджується копіями помісячних платіжних документів зі сплати земельного податку (а.с. 124-162). При цьому, встановлено, що відповідно до постанов Закарпатського окружного адміністративного суду (а.с. а.с. 42-56, 94-98, 103-108, 110-114, 116-118, 120-123) заборгованість ВАТ «АФ «Яворник» по земельному податку стягнута в судовому порядку, а також вживаються заходи щодо виконання судових рішень.

Факт наявності заборгованості зі сплати земельного податку у ВАТ «АФ «Яворник» підтверджується наданою Ужгородською МДПІ структурою податкового боргу ВАТ «АФ «Яворник» по Великоберезнянській селищній раді станом на 21.03.2013р. Відтак, слід зробити висновок, що у відповідача наявна заборгованість по земельному податку за користування землею, згідно державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗК №000364 в розмірі 319 814,24 грн., в т.ч. пеня 6 816,45 грн. (а.с. 177-178) тільки по Великоберезнянській селищній раді, (земельна ділянка №1 площею 12,5 га в селищі Великий Березний).

При цьому, з'ясуванням доказів у справі встановлено, що за земельними ділянками №2 та №3, які належать ВАТ «АФ «Яворник» на праві постійного користування згідно державного акту серія І-ЗК №000364, заборгованість відсутня, що додатково стверджується поясненнями Ужгородської МДПІ, а також не спростовується та не заперечується сторонами.

Поряд з цим, як вбачається з структури податкового боргу ВАТ «АФ «Яворник» по Великоберезнянській селищній раді, відповідачем проводилась помісячна сплата земельного податку, в тому числі власне і по Великоберезнянській селищній раді, проте не постійно та в не повному обсязі, що підтверджено наданими відповідачем копіями платіжних документів зі сплати земельного податку (а.с. 124- 162), що загалом вказує на систематичне зростання боргу, внаслідок недоплати земельного податку.

Попри те, відповідно до листа Ужгородської МДПІ від 01.03.2013р. № 852/10/10-013 Про надання інформації (а.с. 64), ВАТ «АФ «Яворник» проводилось і проводиться на виконання судових рішень погашення стягнутих судом сум.

Оцінюючи доводи позивача в частині скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею І-ЗК № 000364 від 22.12.1997р., виданого на підставі розпорядження голови Великоберезнянської райдержадміністрації від 05.12.1997р. № 392 колегія розцінює як необґрунтовані, оскільки вони не спростовують правомірного висновку суду першої інстанції.

Документальними доказами у справі встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 000364 від 22.12.1997р. видано на три земельні ділянки загальною площею 20,9 га, зокрема, площею 12,5 га в селищі Великий Березний, площею 3,0 га в с. Кострино та площею 5,4 га в с. Забродь.

З огляду на викладене та враховуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що боргу по сплаті земельного податку щодо земельних ділянок в с.Кострино та с. Забродь у ВАТ «АФ «Яворник» немає, а щодо земельної ділянки в селищі Великий Березний, то відповідач проводить погашення заборгованості по сплаті земельного податку на підставі судових рішень.

Дослідженням підстави та предмету позову, заявленого прокурором у даній справі встановлено, що предметом даного спору є вимога прокурора про припинення права користування земельними ділянками, яке виникло у відповідача на підставі розпорядження голови Великоберезнянської районної державної адміністрації від 05.12.1997 року №392, та посвідчене державним актом на право постійного користування серія І-ЗК № 000364 загальною площею 20,9 га, а також скасування державної реєстрації акту на право постійного користування землею, з мотивів систематичної несплати земельного податку по одній із трьох земельних ділянок, на які видано Державний акт на право постійного користування землею.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Разом з тим колегія суддів вважає, що чинне законодавство не передбачає часткову зміну (заміну) правовстановлюючого документа - акта, в тому числі виключення з державного акта на право постійного користування однієї чи кількох земельних ділянок.

Поряд з цим, в ході розгляду справи встановлено та не заперечується прокурором чи позивачем, що спірні земельні ділянки надані для виробничої діяльності під розташоване на них нерухоме майно виробничого призначення, яке належить відповідачу на праві приватної власності.

Відтак, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України, а також суб'єктного складу спору та суті заявлених вимог у справі, господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013 р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2013р. у справі № 907/62/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода №72-2451 вих-13 від 11.04.2013 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на позивача та стягнути з Великоберезнянської селищної ради (89000, Закарпатська область, Великоберезнянський район, селище міського типу Великий Березний, вул. Шевченка, 12,ідентифікаційний код 04351127) у спеціальний фонд Державного бюджету України - 1147,00 грн. (одна тисяча сто сорок сім гривень) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Господарському суду Закарпатської області видати накази.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 22.05.2013р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.