Ухвала суду № 31324631, 21.05.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/259/13-к Головуючий у І інстанції КорповичПровадження № 11-кп/780/148/13 Доповідач у 2 інстанції Орел А.І.Категорія 34 21.05.2013

УХВАЛА

Іменем України

21 травня 2013 року Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі

головуючого судді Орла А.І.

суддів Димарецького В.М., Іванової І.В.

при секретарі Волкотруб О.О.

з участю прокурора Красківського В.П.

потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обвинуваченого ОСОБА_4, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вирок Яготинського районного суду Київської області від 15.03.2013 року, яким :

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого АДРЕСА_2, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, інженера електрозв'язку дільниці технічної експлуатації станційних споруд Цеху ТП №3, не судимого, засуджено за 286 ч.2 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Вироком також вирішене питання щодо речових доказів та судових витрат по справі.

Колегія суддів , -

В С Т А Н О В И Л А :

Згідно вироку суду, ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за наступних обставин.

05.10.2012 року близько 23 години 30 хвилин, в темну пору доби, водій ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував без мотошолому, власним технічно-справним мотоциклом марки « Дефіант», без реєстраційного номерного знаку, та рухався із швидкістю близько 60 км/год по вул. Шевченка в напрямку вулиці Пирятинська в м. Яготині Київської області, перевозячи пасажирів ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які були також без мотошоломів, та не маючи при цьому для одного із них обладнаного місця для сидіння. Під час руху, водій ОСОБА_4, проявляючи злочинну самовпевненість, не звернув уваги на дорожню обстановку, чим грубо порушив п.2.3 «б» Правил дорожнього руху України, в темний час доби по заокругленню автомобільної дороги, не обрав безпечну швидкість, щоб мати можливість зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги, постійно контролювати рух та безпечно керувати ним, чим грубо порушив п.п. 12.1, 12.2 ПДРУ, в результаті чого здійснив виїзд за межі проїзної частини автошляху на праве відносно свого напрямку руху узбіччя та з'їзд в кювет, де перекинувся. Внаслідок перекидання транспортного засобу та падіння з нього людей, відбулося їх травмування. Пасажир мотоцикла ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер на місці події. Пасажир ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду змінити, в мотивувальній частині вироку зазначити про форму вини ОСОБА_4 - вчинення інкримінованого злочину з необережності, а також про пом'якшуючі обставини - щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, у резолютивній частині вироку зазначити про заходи забезпечення кримінального провадження - тримання під вартою а також про порядок набрання вироком законної сили. В обґрунтування зазначає, що судом при ухваленні вироку не враховано, що підсудний щиро розкаюється у вчиненні кримінального правопорушення та активно сприяв у його розкритті. Всупереч п.2 ч.3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку не зазначена форма вини ОСОБА_4. Крім того, судом не вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та не зазначено порядку набрання вироком законної сили.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок змінити в бік пом'якшення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ухвалити новий вирок, яким звільнити його від відбування основного покарання з іспитовим строком на підставі ст.ст. 75, 76 КК України. Обґрунтовуючи апеляцію зазначає, що суд, при призначенні покарання без належного обґрунтування застосував до нього реальне позбавлення волі, не врахувавши при цьому належним чином його ставлення до скоєного - ініціювання питання щодо надання матеріальної допомоги потерпілим від кримінального правопорушення, повне визнання вини, щиросердечне каяття, вибачення перед потерпілими, те, що він не намагався залишити місце ДТП, намагався надати первинну допомогу потерпілим до приїзду «швидкої допомоги», яку він сам і викликав. Судом не в повній мірі враховано думку потерпілих, які просили суд залишити його на волі, щоб дати можливість працювати та допомогти їм матеріально. Поза увагою суду залишилося те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, відшкодував збитки потерпілим, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, що відповідно до ст. 66 КК України є пом'якшуючими обставинами. Крім того, суд у вироку не навів аргументів щодо неможливості застосування відносно нього норм ст. 75 КК України.

Аналогічні за змістом апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю доповідача, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та потерпілих та частково підтримав скаргу прокурора лише в частині зазначення в мотивувальній частині вироку пом'якшуючих обставин, обвинуваченого, що частково підтримав апеляційну скаргу прокурора, потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які частково підтримали апеляційну скаргу прокурора та підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого і свої апеляційні скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та потерпілих до задоволення не підлягають, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення частково.

Вирок суду першої інстанції в частині фактичних обставин справи, доведеності вини ОСОБА_4 та кваліфікація його дій, учасниками судового розгляду не оспорюється.

Суд розглянувши справу, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини та правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як вбачається з вироку, судом першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_4 враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, пом'якшуючу обставину - перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, обставину, яка обтяжуює покарання - скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставне не зазначення у мотивувальній частині вироку суду обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину і знаходить за необхідне визнати їх такими. Натомість, колегія суддів зазначає, що фактично при призначенні покарання вони судом враховані, поскільки судом ОСОБА_4 призначено мінімально можливе покарання, передбачене санкцією статті, за якою його визнано винним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, а тому доводи викладенні в апеляційних скаргах обвинуваченого та потерпілих про суворість призначеного ОСОБА_4 покарання задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги державного обвинувача про не зазначення в мотивувальній частині вироку форми вини ОСОБА_4 колегія суддів вважає необгрунтовними, оскільки суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України характеризується необережною виною. Крім того, у вироку зазначено, що ОСОБА_4 порушив ПДР, проявляючи злочину самовпевненість, яка, відповідно до ст. 25 КК України, є видом необережної форми вини.

Колегія суддів вважає, що посилання в апеляційній скарзі прокурора на те, що в резолютивній частині вироку не вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та не зазначено порядку набрання вироком законної сили є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки у резолютивній часині вироку зазначено, що строк відбуття покарання слід рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після вступу його в законну силу. Заходи забезпечення кримінального провадження щодо ОСОБА_4 під час досудового слідства не застосовувалися. Крім того, у вироку суду зазначений належним чином порядок та строк його оскарження.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 407, 413, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково. Визнати обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. В решті вирок Яготинського районного суду Київської області від 15.03.2013 року щодо ОСОБА_4, залишити без змін.

С У Д Д І :