Ухвала суду № 31314148, 15.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2013 р. м. Київ К-57137/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009

по справі № 2-а-11800/08/0570

за позовом Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішення про

застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009, задоволено частково позовні вимоги Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр» (надалі - позивач, ДП «Донецький експертно-технічний центр») до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (надалі - відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька). Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2008 року № 0001672340/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 647 728,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 476 983,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 170 745,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2008 року № 0001682340/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 73 548,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 49 032,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24 516,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2008 року № 0001692340/0, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: частина прибутку (доходу), що вилучена до бюджету, у загальній сумі 329 246,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 249 176,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 80 070,00 грн.; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2008 року № 0001702340/0 в частині визначення податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 2 803,55 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 401,77 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2008 року № 0006961740/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 938,89 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 940,00 грн.; рішення від 19 травня 2008 року № 0001862344 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6 386,84 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача була проведена виїзна планова перевірка з питань дотримання ДП «Донецький експертно-технічний центр» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року, наслідки якої викладені в акті від 06 травня 2008 року № 851/23-5/23182908. Перевіркою виявлено порушення позивачем норм Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (надалі - Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 3303, Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 162, Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі - Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

На підставі висновків зазначеного акта перевірки 19 травня 2008 року було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо нарахування податковим повідомленням-рішенням № 0001672340/0 податкового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на прибуток колегія суддів в обґрунтування прийнятого рішення зазначає наступне.

Правовою підставою визначення зобов'язання з податку на прибуток орган податкової служби зазначає норми пп. 1.20.5-1 п. 1.20, пп. 1.31 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, п. 3.1 ст. 3, п. 16.2 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Під час проведення перевірки встановлено факт оплати вартості позивачем квартири на загальну суму 2 451 592,00 грн., придбаної для керівника підприємства на виконання умов контракту, що була передана управлінням капітального будівництва 29 грудня 2006 року в державний житловий фонд. Зазначеним актом посвідчується факт виконання контракту щодо будівництва та передачі побудованої квартири до складу державного житлового фонду. На баланс позивача зазначена квартира не приймалась, право власності на неї позивач не набував.

На думку податкового органу вартість зазначеної квартири слід включити до складу валового доходу підприємства відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суди попередніх інстанцій спростували наведену позицію, посилаючись на наступне. Розмір доходу визначений податковим органом за правилами звичайних цін відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 вищезазначеного закону, а також відповідно до приписів пункту 3 Національного Стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 10.09.2003 № 1440, з посиланням на обов'язковість оцінки майна відповідно до ст. 7 Закону України від 12.07.2001 № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і дорівнює сплаченій позивачем вартості квартири. З огляду на зазначені норми, податковий орган доводить факт незаконної безоплатної передачі квартири керівнику позивача як пов'язаній особі.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо безпідставності доводів податкового органу стосовно заниження валового доходу IV кварталу 2006 року з огляду на невідповідність висновків податкового органу обставинам справи, на відсутність доказів, які б підтверджували отримання квартири пов'язаною особою, доказів реєстрації права власності на квартиру пов'язаною особою. Досліджені під час апеляційного провадження докази набуття керівником підприємства ОСОБА_4 права власності на 1/5 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посвідчують факт набуття ним власності у жовтні 2008 року, і жодного відношення до збільшення валових доходів IV кварталу 2006 року не мають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначена квартира була надана ОСОБА_4 відповідно до рішення райвиконкому Куйбишевської районної ради від 14 лютого 2006 року, тобто підставою надання квартири є рішення органу місцевого самоврядування, а не позивача.

Фінансування позивачем зазначеної квартири здійснено в межах трудових відносин, які не пов'язані зі цивільно-правовими відносинами передачі прав на об'єкт нерухомості, та не підпадає під визначення продажу товарів в розумінні п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність збільшення складу валових доходів на суму вартості вказаної квартири.

Заниження валового доходу за I квартал 2005 року на 1 600,00 грн. судами визнано безпідставним з мотивів пропуску строку давності, встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та обґрунтуваннями податкового органу не спростовується.

Перевіряючи правильність формування валових витрат, податковий орган встановив завищення валових витрат за 2007 рік на загальну суму 1 216 100,00 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на здійснення надмірно нарахованих грошових виплат працівникам у формі колективного приробітку в порушення приписів пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За звітний 2007 рік позивач, за висновками податкового органу, також допустив завищення валових витрат на загальну суму 445 070,00 грн. внаслідок зайвого нарахування та перерахування внесків до державних цільових фондів по вищенаведених сумах, виплачених в рахунок оплати праці колективного приробітку за кінцеві результати роботи, чим порушив приписи пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів вважає, що дотримання при складанні колективного договору на підприємстві приписів, викладених пунктами 4.9 та 4.12 Положення про оплату праці, з урахуванням досліджень податкового органу при проведенні перевірки, а також експертним дослідженням доводить правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що колективний приробіток за правовою суттю є премією, яка має систематичний характер. Таким чином, позивачем за 2007 рік не було завищено норматив оплати праці та не було перевищено розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати, що не спричинило порушень пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Водночас, позивачем у відповідності з вимогами ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п. 3 Порядку відрахувань державними організаціями в державний бюджет частини чистого прибутку (доходу) за 2007 рік в повному обсязі була нарахована частина чистого прибутку (доходу), що підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірного формування позивачем валових витрат за 2007 рік на загальну суму 1 216 100,00 грн. та щодо безпідставності визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001672340/0 спростовується також дотриманням позивачем правил нарахування грошових виплат працівникам у формі колективного приробітку, та правильністю нарахування та сплати соціальних платежів на виплачену суму приробітку.

З огляду на зазначене, об'єкт обчислення податком частини прибутку (доходу) господарськими організаціями до Державного бюджету України у межах спірних правовідносин відсутній.

Щодо нарахування зобов'язання з податку на додану вартість.

Податковим повідомленням-рішенням № 0001682340/0 визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 73 548,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 49032,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24516,00 грн.

Визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість є похідним від дослідження операції з приводу передачі квартири керівнику підприємства. Спростування факту такої операції при вищенаведеному дослідженні правильності здійснених податковим органом нарахувань з податку на прибуток вказує на відсутність бази оподаткування податком на додану вартість в розумінні норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо нарахування зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Податковим повідомленням-рішенням № 0001702340/0 на підставі статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 3303, Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки, ДПА України від 19.07.1999 № 162, визначено суму податкового зобов'язання за основним платежем у розмірі 3 613,55 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 806,78 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем відповідно до актів списання 30.10.2005, 28.04.2006, 29.09.2006, 31.10.2006, 01.10.2006 було списано та розміщено 28 люмінесцентних ламп, в тому числі: в IV кварталі 2005 року в кількості 10 шт., в II кварталі 2006 року в кількості 1 шт., в III кварталі 2006 року в кількості 2 шт., в IV кварталі 2006 року в кількості 15 шт. Збір за розміщення відходів підприємство не нараховувало та не сплачувало до бюджету. Таким чином, відповідачем встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів у сумі 3 613,55 грн.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, а також для експлуатуючої організації ядерних установок атомних електростанцій - на основі показників виробництва електричної енергії за певний період, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності).

Інструкцією про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища визначено правила нарахування та сплати вказаного збору підприємствами, що є його платниками. Норматив збору за списання люмінесцентних ламп складає 1,50 грн. за одиницю із врахуванням певних коефіцієнтів в залежності від території розміщення відходів, правильності їх розміщення та встановленого ліміту зберігання.

За висновками судово-економічної експертизи (т. 2 а.с. 10-24) зазначеними актами підтверджено списання 12 люмінесцентних ламп без подальшого нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Посилання відповідача на списання ще 16 люмінесцентних ламп судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи документів не підтверджено, чим частково спростовується правомірність визначення суб'єктом владних повноважень податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 2 803,55 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 401,77 грн.

Щодо нарахування зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000961740/0 визначено податкові зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 970,00 грн. за основним платежем та 1 940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями з посиланням на приписи пп. 4.2.1, 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення вищенаведених норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не утримано податок із сум, сплачених приватним нотаріусам за надані послуги у 2005-2006 роках, у зв'язку з чим відповідачем донараховано податок в сумі 26,23 грн.

Відповідно до пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до

умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відносно вищенаведених послуг позивачем в порушення пп. 4.2.1, 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не було утримано податок з доходів фізичних осіб у визначеному розмірі протягом 2005-2006 років.

Крім цього, в порушення пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону позивачем не утримано податок з сум грошового відшкодування витрат працівників у вигляді надмірно виданих добових та без наданих підтверджуючих документів у 2005-2007 роках. Перевіркою встановлено, що до авансових звітів підзвітних осіб не прикладені документи, які б підтвердили оплату готівковими коштами в оригіналі витрати, вказані у звіті підзвітної особи, а саме: прибуткові касові ордери, розрахункові квитанції або касові чеки. За даним порушенням податковим органом донараховано податку з доходів фізичних осіб у розмірі 943,77 грн.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Суди доречно не погодились із позицією відповідача про те, що позивач виплатив працівникам дохід у вигляді додаткових благ.

Відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт. Таким чином, кошти, отримані працівниками під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, тобто позивача, не є додатковим благом та не підлягає оподаткуванню.

Щодо рішення № 0001862344 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіркою встановлено, що позивачем проведено готівкові розрахунки без наявності платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, саме такі документи не надано до авансових звітів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (надалі - Положення № 637) в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Проаналізувавши дані норми, дослідивши надані позивачем письмові докази, а саме: квитанції, товарні чеки, рахунки, гарантійні талони, видаткові накладні, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що касові операції можуть підтверджуватися будь-якими розрахунковими або касовими документами, які підтверджують факт продажу, надання послуг, а також отримання готівкових коштів, що і було здійснено позивачем за спірними розрахунковими операціями.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» фінансові санкції у вигляді штрафу застосовуються, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів. Таким чином, штраф застосовується при порушенні порядку проведення готівкових розрахунків.

Відповідно до пункту 1.2 Положення № 637 про ведення касових операцій у національній валюті в Україні готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

У спірних правовідносинах має місце видача готівки працівникам під звіт, що не є платежем підприємства і не є готівковим розрахунком в розумінні норм даного Положення.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо визнання недійсним рішення № 0001862344 лише в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6 386,84 грн.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 у справі 2-а-11800/08/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.