Ухвала суду № 31312318, 14.05.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 209/4610/12 Провадження № 22-ц/772/1263/2013Головуючий в суді першої інстанції:Крейдін О.О.Категорія: 46Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2013 року в справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Томашпільської райдержадміністрації про дозвіл на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька ,-

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 04 вересня 2004 року по 19 січня 2009 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4. В зв'язку з виїздом позивача за кордон, їх спільна з відповідачем дитина проживає разом з її бабусею та дядьком. На даний час у неї легалізована робота в м. Москва Російської Федерації, є житло, а тому вона має матеріальну можливість взяти сина до себе, крім того, мати позивача також проживає і працює у м. Москва та має фінансову можливість забезпечити дитині належні умови для оздоровлення, відпочинку, виховання та надання освіти.

Після розірвання шлюбу у неї з ОСОБА_3 склалися неприязні стосунки і відповідач не дає дозволу на виїзд сина за межі України - до м. Москва Російської Федерації, куди вона має намір поїхати, щоб працювати.

Таким чином, вона вважає, що відповідач перешкоджає забезпеченню реалізації охоронюваних законом прав та інтересів дитини та просить суд надати дозвіл на виїзд за межі України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Російської Федерації, у своєму супроводі терміном на 5 років до досягнення ним десятирічного віку, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди та супроводу його батька - ОСОБА_3

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, яким позов задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне та неповне дослідження доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач ОСОБА_3 у наданих суду запереченнях на скаргу її не визнав, вказавши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволені позову, районний суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо надання дозволу на тривалий виїзд дитини за кордон терміном на 5 років, як такий, що відповідатиме інтересам останньої. Оскільки, надання рішенням суду дозволу на майбутнє на тривалий виїзд дитини за кордон до досягнення нею десятирічного віку та без згоди батька, суперечить ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та змісту положень ст. ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини та фактично в порушення вимог ст. ст. 153, 157 СК України, позбавить батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості особистого спілкування з нею.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що з 04 вересня 2004 року по 19 січня 2009 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4. Після розірвання шлюбу син проживає з матір'ю, батько сплачує аліменти на утримання дитини.

Позивач ОСОБА_2 має намір виїхати на роботу разом з дитиною у м. Москва Російської Федерації, де також проживає її матір.

Між сторонами не досягнуто згоди стосовно участі у вихованні дитини, надання дозволу батькові на спілкування з сином, що підтверджено зверненнями відповідача до служби у справах дітей Томашпільської райдержадміністрації та до правоохоронних органів за захистом своїх прав на виховання дитини, а саме: рішенням комісії з питань захисту прав дитини про вирішення питання щодо участі ОСОБА_3 у вихованні його дитини ОСОБА_4, рішенням комісії з питань захисту прав дитини про примусове відібрання у ОСОБА_6 малолітнього ОСОБА_4, постановами про відмову в порушенні кримінальних справ, прийнятих за результатами розгляду заяв відповідача (а.с.12-20).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини про примусове відібрання у ОСОБА_6 малолітнього ОСОБА_4 № 42 від 23.10.2012 року визначено, що на час вирішення між батьками питання щодо остаточного визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити місце проживання дитини біля батька ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно висновку служби у справах дітей Томашпільської райдержадміністрації № 11 від 18.03.2013 р. про доцільність надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, органом опіки та піклування, враховуючи вік дитини, рекомендовано за доцільне дати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон (до Російської Федерації) малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_2 (а.с.76-77).

Частиною 2 ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі й рішення суду.

Вказана норма Закону регулює тимчасовий виїзд дитини за кордон. У разі посилання на цей Закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення.

Позивачу слід довести суду, що поїздка дитини за кордон здійснюється в інтересах дитини. Такими доводами можуть бути: доводи заявника, що за кордоном він має родичів, до яких має намір поїхати у гості з дитиною (підтвердити родинні відносини письмовими доказами), доводи заявника, що за кордон він їде з метою оздоровлення дитини (довідка із лікувального закладу, що дитина перебуває на обліку у лікарів конкретного лікувального закладу, постійно хворіє і потребує щорічного оздоровлення, довідка із лікувального закладу, що дитина потребує відновного лікування за кордоном), доводи заявника, що за кордон він бажає повезти дітей на відпочинок з метою розширення їх кругозору, ознайомлення з культурою інших народів, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовкою до самостійного життя, однак не може отримати згоди на такі поїздки у відповідача, а також доводи заявника, що він має бажання та можливість забезпечити виїзд дитини за кордон.

Зазначених обставин позивач ОСОБА_2 не довела, чим не виконав вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

У ст. 141 СК України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Тобто подружжя, яке має дітей, має право на особисте виховання дітей (ч. 1 ст. 109 СК). Сімейний кодекс містить гарантії прав того, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні.

Районний суд відповідно до вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України врахував зазначені вимоги закону, перевірив доводи відповідача щодо необхідності та терміну вивезення дитини за кордон; визначився з правовою підставою надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька до досягнення малолітньою дитиною десятирічного віку, з врахуванням визначеної ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не на виїзд без згоди батька до досягнення дитиною певного віку, не позбавленого батьківських прав.

Оцінивши в сукупності встановлені факти і обставини, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження необхідності виїзду дитини за кордон на постійне місце проживання терміном на 5 років суду не надано. Також позивачем не надано доказів про те, що відповідач невмотивовано відмовляє у наданні згоди на строковий виїзд дитини.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними, висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.