Ухвала суду № 31256931, 29.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/506/13 29.04.2013 29.04.2013 29.04.2013

Провадження №22-ц/784/765/13

Суддя суду першої інстанції Павлова Ж.П. Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

29 квітня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ТОВ «Чорномортрансдизель»

Клюєвої І.С.,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномортрансдизель» на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2012 року, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномортрансдизель», ОСОБА_5 і ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2009 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномортрансдизель» (далі - ТОВ «Чорномортрансдизель»), ОСОБА_5 і ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 24 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», і ТОВ «Чорномортрансдизель» було укладено кредитний договір за №СМ -SME400/078/2007, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 350 000 (триста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., зі сплатою процентної ставки, розмір якої становить FIDR (ставка, яка визначається банком самостійно, відповідно до стандартних тарифів) плюс 5,25 (п'ять цілих двадцять п'ять сотих відсотків) % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 23 липня 2014 року, в обмін на зобов'язання позичальника використовувати кредит за цільовим призначенням, повернути його в термін, відповідно до умов договору та виконати інші свої зобов'язання згідно договору.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_7 24 липня 2007 року були укладені окремі договори поруки, відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати перед банком за невиконання позичальником умов кредитного договору в повному обсязі, включаючи сплату товариством основного боргу, відсотків і неустойки.

Посилаючись на те, що банк належним чином виконав свої зобов'язання, а ТОВ «Чорномортрансдизель» своїх зобов'язань за кредитним договором не виконало, внаслідок чого станом на 23 вересня 2009 року утворилася заборгованість на загальну суму 471 618 (чотириста сімдесят одна тисяча шістсот вісімнадцять) грн. 45 коп., позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором, а також вирішити питання щодо стягнення з відповідачів судового збору в розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2012 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Чорномортрансдизель» солідарно з ОСОБА_5 та з ТОВ «Чорномортрансдизель» солідарно з ОСОБА_7 на корить банку 194 131 (сто дев'яносто чотири тисячі сто тридцять одна) грн. 83 коп. заборгованості по основній сумі кредиту, 13 594 (тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 17 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. пені, а всього - 257 726 (двісті п'ятдесят сім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 00 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

В апеляційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити банку у задоволенні позовних вимог. На їх думку, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Чорномортрансдизель» укладено у письмовій формі кредитний договір №СМ-SME400/078/2007, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 350 000 (триста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. під плаваючу проценту ставку: 5,25 (п'ять цілих двадцять п'ять сотих відсотків) % + FIDR (ставка, яка визначається банком самостійно, відповідно до стандартних тарифів), строком до 23 липня 2014 року, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання за вказаним договором (а.с.9-14).

В той же день між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_7, в якості виконання зобов'язання ТОВ «Чорномортрансдизель» кредитного договору, були укладені окремі договори поруки за №SR-SME400/078/2007/2 та №SR-SME400/078/2007/1 (а.с.21-24).

Позивач належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором, але позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим станом на 23 вересня 2009 року утворилася заборгованість, яка складає:

- 194 131 (сто дев'яносто чотири тисячі сто тридцять одна) грн. 83 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 13 594 (тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 17 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 263 892 (двісті шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто дві) грн. 45 коп. коп. - пеня за порушення строків повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, а всього - 471 618 (чотириста сімдесят одна тисяча шістсот вісімнадцять) грн. 45 коп.

07 квітня 2009 року і 15 квітня 2009 р. банк направив відповідачам досудові вимоги про погашення протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання вимоги 201 979 (двісті одна тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 00 коп. заборгованості позичальника за вказаним кредитним договором, яка утворилась станом на 07 квітня 2009 року (а.с.25 - 29).

На час пред'явлення позову в суд вказаний борг не був погашений відповідачами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 1054 - 1061 ЦК України регулюються правила виконання зобов'язань по кредитному договору, зокрема:

- за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти;

- розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Порушення зобов'язань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки передбачені ст.611 ЦК України, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, стягнувши заборгованість з основного боржника та відповідачів, як поручителів ТОВ «Чорномортрансдизель» за кредитним договором, укладеним між вищезгаданими юридичними особами.

Ці висновки суду відповідають вищевказаним приписам цивільного законодавства, умовам кредитного договору і договорам поруки, а також вимогам ст.ст.553,554 ЦК України.

Твердження представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_6 про те, що дія договорів поруки припинена, оскільки банк не повідомив про збільшення розміру плати за надання кредитних коштів та внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, то воно, на думку колегії суддів, є помилковим, оскільки ґрунтується на невірному усвідомленні саме названою особою, норм про поруку. При цьому, колегія суддів виходить з огляду на наступне.

Згідно ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За правилами ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту ст.ст.559,598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч.1 ст.559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Згідно п.п.2.1 указаних договорів поруки ОСОБА_5 і ОСОБА_7 зобов'язалися відповідати солідарно з позичальником перед банком не тільки за повернення 350 000 (триста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного кредиту, а й за сплату процентів за користування кредитними коштами. В застереженнях до цього пункту договорів поручителі зобов'язалися забезпечити належне виконання боржником боргових зобов'язань по вказаному кредитному договору і у випадку збільшення процентної ставки.

Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору сторони визначили порядок застосування банком плаваючої процентної ставки по кредиту, яка підлягає постійному та самостійному корегуванню банком протягом дії цього договору. При цьому сторони письмово висловили цілковиту згоду з тим, що порядок плати за кредит, встановлений п.1.4 (з підпунктами) кредитного договору, повністю відповідає волевиявленню сторін.

Застосування банком плаваючої процентної ставки передбачено Постановою Правління Національного Банку України №361 від 02 серпня 2004 року «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України».

Тому зміна відсоткової ставки відбувалась відповідно до умов підписаних відповідачами кредитного договору і договорів поруки.

При цьому, 21 січня 2009 року між банком і позичальником був укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до вказаного кредитного договору, який передбачав лише уточнення процедур зміни графіку платежів і процентної ставки і не торкався решти положень указаного кредитного договору.

Зокрема, додаткова угода уточнювала процедуру нарахування плаваючої процентної ставки по графіку платежів, яка вже була визначена кредитним договором, а тому відповідальність поручителя не збільшувалась.

За таких обставин, підстав для припинення обов'язку поручителів за вказаних підстав на час розгляду вказаної справи не було, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Посилання представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на те, що позовну заяву прийнято з порушенням правил підсудності не заслуговують на увагу, оскільки з приводу вказаного питання 21 серпня 2012 року постановлена ухвала апеляційного суду Миколаївської області, відповідно до якої визначено, що вказана справа повинна розглядатися саме Заводським районним судом міста Миколаєва.

На думку колегії суддів, також безпідставними є посилання представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на те, що в матеріалах справи відсутні докази видачі та отримання кредиту, а також те, що боржник ОСОБА_5 не отримував письмової вимоги про дострокове повернення кредиту. Вказане спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема, кредитними заявками від 13 серпня 2007 року та 25 липня 207 року, підписаними від імені товариства директором ОСОБА_7, меморіальними ордерами від 25 липня 2007 року та від 13 серпня 2007 року та досудовою вимогою банку, на якій є відмітка про отримання вказаної вимоги ОСОБА_5 15 червня 2009 року.

До того ж, факт одержання кредитних коштів також підтверджується частковим виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в національній валюті України.

Що ж стосується посилання на неотримання досудової вимоги, то їх також не можна визнати обґрунтованими, оскільки договорами поруки (п.3.4) обумовлено, що досудова вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її за адресою, вказаною в договорі.

В матеріалах справи є докази саме такого направлення досудової вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_7 та докази вручення досудової вимоги останнім.

Також, не можна вважати, що знаходження основного боржника ТОВ «Чорномортрансдизель» у стані припинення підприємницької діяльності, змінило на момент розгляду справи у суді першої інстанції умови договорів поруки, а також обов'язку основного боржника щодо строку виконання основного зобов'язання, а отже й строків припинення поруки.

Посилання представника ТОВ «Чорномортрансдизель» в апеляційній скарзі на погашення зобов'язань позичальника за фактом їх невизнання боржником після відкриття ліквідаційної процедури та пропуском строку на оскарження до господарського суду не можуть бути враховані, оскільки такі наслідки невизнання вимог ліквідаційною комісією юридичної особи боржника наступають в ході процедури її ліквідації.

В даному спорі право вимоги банку виникло до початку такої процедури та не припинилося, оскільки даних про ліквідацію боржника в реєстрі ЄДР на час вирішення спору судом, немає.

Посилання представника ТОВ «Чорномортрансдизель» на порушення судом першої інстанції вимог ч.6 ст.232 ГК України є помилковим, оскільки положення вказаної норми господарського права на спірні правовідносини не розповсюджується.

Отже, встановивши факт невиконання боржником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та процентів за користування ним, суд, відповідно до ст.ст.525,549-552,553-555,625 ЦК України, умов кредитного договору та договорів поруки обгрунтовано поклав на боржника та поручителів обов'язок з відшкодування заборгованості за кредитним договором та правильно визначив, що поручителі повинні відповідати за неналежне виконання боржником кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких її дій, а саме, сплатити заборговану та неповернуту частину кредиту, заборговані проценти за користування кредитом та неустойку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномортрансдизель» - відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: