Ухвала суду № 31256930, 29.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1045/13 29.04.2013 29.04.2013 29.04.2013

Провадження №22-ц/784/1156/13

Суддя суду 1-ї інстанції Безпрозванний В.В.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

29 квітня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

за участі відповідача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 грудня 2012 року, ухваленого по цивільній справі

за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Корабельний відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції,

про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Корабельний відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Корабельний відділ ДВС), про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

Позивач свої вимоги мотивувала тим, що ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 квітня 2002 року змінено рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2002 року в частині стягнення матеріального збитку та ухвалено стягнути з Приватного малого науково - виробничого підприємства «Денис» (далі - ПМНВП «Денис») на її користь 40 763 (сорок тисяч сімсот шістдесят три) грн. 96 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2002 року, в порядку передбаченому ст.351 ЦПК України 1963 року, змінено спосіб і порядок виконання рішення місцевого суду та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_4 40 763 (сорок тисяч сімсот шістдесят три) грн. 96 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.

Проте вказане рішення суду не виконано, кошти на її користь відповідачем не сплачені.

Посилаючись на те, що несвоєчасним виконанням рішення суду їй завдано збитків, позивачка на підставі ст.625 ЦК України просила стягнути на її користь з відповідача 110 242 (сто десять тисяч двісті сорок два) грн. 31 коп. - суму боргу з урахуванням інфляційних витрат та 12 742 (дванадцять тисяч сімсот сорок два) грн. 66 коп.- три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання.

Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 грудня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення ст.625 ЦК України застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки не розповсюджується на спірні правовідносини.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2002 року, частково зміненим ухвалою судової колегії в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 24 квітня 2002 року, ухвалено стягнути з ПМНВП «Денис» на користь позивачки на відшкодування матеріальної шкоди в зв'язку зі смертю годувальника 40 736 (сорок тисяч сімсот тридцять шість) грн. 96 коп.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2002 року, в порядку передбаченому ст.351 ЦПК України 1963 року, змінено спосіб і порядок виконання рішення місцевого суду. У зв'язку з тим, що ПМНВП «Денис» припинило підприємницьку діяльність, а згідно Статуту підприємства ОСОБА_3, який є його власником, зобов'язаний відповідати за борги свого підприємства, постановлено стягнути з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_4 40 763 (сорок тисяч сімсот шістдесят три) грн. 96 коп. в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника.

На виконанні Корабельного відділу ДВС знаходиться виконавче провадження, відкрите на підставі виданого Корабельним районним судом міста Миколаєва виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 вищевказаної суми.

З листа Корабельного відділу ДВС від 11 квітня 2013 року вбачається, що станом на 11 квітня 2013 року зазначене судове рішення боржником не виконано.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, на яку позивачка посилається в обґрунтування своїх вимог, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правових позицій Верховного Суду України, під грошовим зобов'язанням слід розуміти - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а тому ст.625 ЦК України можна застосовувати тільки до правовідносин, що виникають із зазначених вище підстав.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, шо положення ст.625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому ч.3 ст.11 ЦК України, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Також слід зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Таким чином, дія ч.2 ст.625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із відшкодуванням завданої шкоди.

Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, спірні правовідносини виникли із правовідносин щодо відшкодування шкоди, а тому ст.625 ЦК України до них застосовувати не можна, що вірно констатував і суд першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: