Ухвала суду № 31252931, 18.05.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 423/2703/12 Головуючий у 1 інстанції - Новік Д.І.

Справа № 22-ц/774/2715/13 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія - 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2013 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.

при секретарі - Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Олімпекс-Агро» на повторне заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Олімпекс-Агро» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

11 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, за якою просила суд стягнути з відповідача на її користь на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у сумі 13 806,59 грн. та понесені судові витрати у сумі 214,60 грн., посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,560 га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 20.09.2002 року, виданого Магдалинівською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 475-р від 23 липня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9772 від 20 вересня 2002 року, та ця земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Між нею та відповідачем 24 листопада 2005 року було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати за кожен календарний рік та який діяв до 12 березня 2012 року. Договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено. Незважаючи на це, відповідач з 20 квітня 2012 року по 01 травня 2012 року самовільно, не маючи на це жодних підстав, посіяв на земельній ділянці кукурудзу. Такі обставини свідчать на порушення прав власника, якому спричинені матеріальні збитки, які згідно розрахунку, проведеного відповідно до законодавства становлять 13 806,59 грн.

Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово.

Повторним заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2012 року ухвалено: позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити; стягнути з ТОВ Агрофірма «Олімпекс-Агро» на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки - 13 806,59 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 214,60 грн.

З даним рішенням не погодився ТОВ Агрофірма «Олімпекс-Агро» та подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати повторне заочне рішення суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 5,560 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 20.09.2002 року, виданого Магдалинівською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 475-р від 23 липня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9772 від 20 вересня 2002 року. Між позивачем та відповідачем 24 листопада 2005 року було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати за кожен календарний рік та договір оренди діяв до 12 березня 2012 року. Незважаючи на те, що строк договору оренди земельної ділянки закінчився 12 березня 2012 року, відповідач самовільно у період з 20 квітня 2012 року по 01 травня 2012 року, не маючи на це жодних правових підстав, посіяв на належній позивачу земельній ділянці кукурудзу. Цей факт встановлено на підставі акту від 15 червня 2012 року, складеного комісією у складі головного агронома, землевпорядника та депутата, та затвердженого в.о. голови Личківської сільської ради. Розрахунок розміру шкоди, заподіяного внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки проведено відповідно до п.4 Методики, затвердженою постановою КМУ від 25 липня 2007 року № 963, виходячи з розміру площі земельної ділянки - 5,560 га, середнього доходу по Дніпропетровській області з 1 га - 776 грн., коефіцієнту функціонального використання земель - 1, коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель в 2012 році згідно листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12 січня 2012 року № 355/22/6-12 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» - 3,2, що складає суму 13 806,59 грн.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що позовні вимоги є доведеними.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що земельну ділянку, яка належить позивачці, відповідач у період з 20 квітня 2012 року по 01 травня 2012 року використовував без правових підстав, посіявши на належній позивачу земельній ділянці кукурудзу, спричинивши власнику земельної ділянки збитки у сумі 13 806,59 грн.

Стаття 211 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог статті 152 ЗК України ч.2 - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків; ч.3 - захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Позивач, скориставшись своїм правом власника земельної ділянки, вправі вимагати відшкодування заподіяних збитків.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяного внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки проведено відповідно до п.4 Методики, затвердженою постановою КМУ від 25 липня 2007 року № 963, виходячи з розміру площі земельної ділянки - 5,560 га, середнього доходу по Дніпропетровській області з 1 га - 776 грн., коефіцієнту функціонального використання земель - 1, коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель в 2012 році згідно листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12 січня 2012 року № 355/22/6-12 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» - 3,2, що складає суму 13 806,59 грн.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Судова колегія вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року відстрочено апелянту сплату судових витрат за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у розмірі 114,70 грн., визначеному згідно ухвали цього ж суду від 30 січня 2013 року.

Таким чином, з ТОВ Агрофірма «Олімпекс-Агро» на користь держави підлягає сплаті несплачений судовий збір у розмірі 114,70 гривень відповідно до вимог ч.2 ст.82 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Олімпекс-Агро» - відхилити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2012 року - залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Олімпекс-Агро» на користь держави судовий збір несплачений за подачу апеляційної скарги у сумі 114,70 гривень (сто чотирнадцять гривень 70 копійок) на рахунок: отримувач - управління Державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, р/р 31218206780004 (КБКД 22030001), код ЄДРПОУ - 37989274, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, код банку отримувача - МФО 805012.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді колегії