Постанова № 31251945, 16.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 р.Справа № 1570/4027/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

за участю представника апелянта ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" - Семененко В.Г.

представника відповідача Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС - Приліпченко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по адміністративній справі за позовом ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. -

В С Т А Н О В И Л А:

ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" звернулося до суду з адміністративним позовом у якому просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000152280 від 28.03.2012 року прийняте Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС на підставі акту перевірки № 0045/22-8/03115040 від 12.03.12 р.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПАТ "ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2011 року. За наслідками проведеної перевірки був складений акт перевірки № 0045/22-8/03115040 від 12.03.12 р. та на підставі вищевказаного акту прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000152280 від 28.03.2012 року, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у задоволені позовних вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду позивачем подано апеляційну скаргу в якій зазначається, що висновки постанови суду першої інстанції помилкові та такі, що не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Так, ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" є юридичною особою та платником податку на додану вартість.

12.03.12 р. Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС було проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2011 року, за результатам якої складено акт № 0045/22-8/03115040.

Відповідач на підставі акту № 0045/22-8/03115040 від 12.03.12 р. прийняв та надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000152280 від 28.03.2012 року, яким останнім було визначено суму грошового зобов'язання у розмірі - 187177 грн. 00 коп., де за основним платежем та у розмірі -167509 грн. 50 коп., та за штрафними санкціями -19668 грн. 00 коп.

Відповідно до акту перевірки відповідача було встановлено порушення ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» положень п.,п 4, 5, 8, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», ст., ст. 14,135,144 ПК України у результаті чого встановлено завищення валових витрат за період, що перевірявся, на суму -94270 грн. та завищення валових доходів на таку саму суму, а також встановлено порушення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.. ст. 198, 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість у сумі -167509 грн. 00 коп., крім того також встановлено порушення п.5 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та встановлено порушення ст.,ст. 4,8, 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, ст., ст. 119, 164 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі -1344 грн. 00 коп.

Як вбачається з акту перевірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна» 26.10. 2011 року було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на підставі п. п. «ж» п. 184.1 ст. 184 розділу 5 ПК України, а ТОВ «Всюдибуд» було знято з обліку 09.12.2010 року № 7/418-10-4260.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсягу, оскільки відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи товарів вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Також при вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що між позивачем та ТОВ «Будівництво Пан-Україна», ТОВ «Всюдибуд»були укладені правочини спрямовані на використання власності всупереч закону, з метою приховання доходів від оподаткування.

Колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що у контрагентів позивача - ТОВ «Будівництво Пан-Україна» та ТОВ «Всюдибуд» відсутні виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, при цьому відповідачем у акті перевірки було встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання зокрема, у випадках, коли операції здійснюється через посередників з метою штучного формування валових витрат, податкового кредиту та не мають реального товарного характеру.

Така позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що у ході перевірки контрагента позивача -ТОВ «Будівництво Пан-Україна» ДПІ у Московському районі м. Харкова було складено акт №13 від 14.11.2011 року щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Будівництво Пан-Україна».

Колегія суддів вважає, що дана позиція суду першої інстанції не відповідає обставинам справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року по справі № 2а-594/12/2070 , якою визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Московському районі м, Харкова щодо проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю « Будівництво Пан-Україна», на підставі якої складено акт від 15.11.2011 року № 126/18/34859292 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

Зазначена постанова суду залишена без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 року по справі № 2а-594/12/2070.

Викладені в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки від 15.11.2011 року №126/18/34859292 висновки відповідача про не реальність здійснення та наявності ознак «фіктивності» господарської діяльності позивача є неправомірними, оскільки зроблені без співставлення бухгалтерських та інших документів та без фактичного проведення зустрічної звірки, а отже такі дії ДПІ у Московському районі м. Харкова є неправомірними.

Крім того, згідно постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2012р. по справі №2а-595/12/2070 визнані неправомірними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна» на підставі якої складено акт від 27.10.2011 року №3087/23/34859292, визнано також неправомірними.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на Акт щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Будівництво Пан-Україна», на думку колегії суддів, є хибним.

При вирішенні питання суд першої інстанції прийняв до уваги висновки податкового органу, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Будівництво Пан-Україна» та ТОВ «Всюдибуд» не були спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений у частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Сааме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в оскаржуваному Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах , здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Будівництво Пан-Україна» та ТОВ «ВСЮДИБУД» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину.

Відповідачем зазначено, без відповідних доказів про відсутність реальності поставок товарів які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Вказані висновки підтверджуються ст.. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Крім того, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не враховано наявності у матеріалах справи усієї первинної бухгалтерської документації по взаємовідносинам з ТОВ «Будівництво Пан-Україна», що є порушенням норм матеріального права.

Також, при винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції посилається на відсутність у ТОВ «Всюдибуд» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Однак з матеріалів справи колегія суддів не вбачає доказів неможливості фактичного здійснення ТОВ «Всюдибуд» господарської діяльності незалежно від того, що відповідач посилається на те, що ТОВ «Всюдибуд» знято з обліку з 09.12.2010 року.

У той же час судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що взаємовідносини між ТОВ «Всюдибуд» та позивачем мали місце у червні-липні 2010 року, тобто в період, коли ТОВ «Всюдибуд» було зареєстровано та вело повноцінну господарську діяльність.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Всюдибуд» господарської діяльності у повній мірі не відповідають нормам діючого законодавства, складені на підставі скасованих в судовому порядку документі та не дають підстав вважати їх законними та обґрунтованими.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

До обов'язкових реквізитів первинних документів ч. 2 ст. 9 цього Закону віднесені: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, зазначений закон вимагає наявність у платника податків переліку певних первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Отже, для надання первинним документам статусу документів, які можуть підтверджувати факт проведення господарської операції, та бути підставою для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, вони мають відповідати наведеним вище обов'язковим реквізитам.

Пункти 198.1,198.2 ст. 198 ПК України визначають з яких господарських операцій і коли виникає у платника податків право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, а саме: таке право виникає у тому числі у разі придбання товарів та послуг. Датою виникнення такого права платника податку вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів(послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідач посилається на порушення ПАТ «Ізмаїлавтотранс» вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, але в той же час підтверджує в Акті перевірки, що у товариства наявна податкова накладна по договору підряду з ТОВ «ВСЮДИБУД»; акт приймання виконаних робіт; сума ПДВ за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним декларації з ПДВ. Проте в Акті перевірки стверджується, що незважаючи на наявність первинної документації, ПАТ «Ізмаїлавтотранс» неправомірно сформувало податковий кредит у період дії Договорів підряду з ТОВ «Всюдибуд», оскільки вказані договори укладено без мети реального настання правових наслідків.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив зазначені обставини справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по адміністративній справі за позовом ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС № 0000152280 від 28 березня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» зі сплати податку на додану вартість на суму 187 177 грн ( сума грошового зобов'язання за основним платежем 167 509 грн, за штрафними ( фінансовими) санкціями 19668 грн).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «ІЗМАЇЛАВТОТРАНС» суму сплаченого судового збору у розмірі 1871 грн 77 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

З огляду на вказані приписи Порядку № 984,колегія суддів дійшла до висновку, що з боку ДПІ не надано суду доказів щодо уникнення посадових осіб від надання пояснень щодо встановлених порушень, копій документі, які свідчать про встановлені порушення в матеріалах справи відсутні, їх відсутність також підтверджується у переліку документів, які були предметом дослідження ДПІ при проведені перевірки.

Повний текст постанови виготовлено 19 квітня 2013 року

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.