Постанова № 31249623, 13.05.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2013 року Справа № 912/174/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача

суддів: Павловського П.П., Швеця В.В.,

при секретарі судового засідання: Литвин А.П.,

представники сторін:

від позивача: Тарапатов Д.С., довіреність №75-Д від 07.06.12, представник;

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2013р. у справі №912/174/13-г

за позовом: публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Новий"

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 52 379,07 гривень,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2013р. у справі №912/174/13-г (суддя Змеул О.А.) позовні вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Новий" задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Новий" 41 679,20 грн. основної кредитної заборгованості, 9 801,74 грн. заборгованості по відсотках, 898,13 грн. пені за прострочення сплати відсотків за кредитом, а також, 1 720,50 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи зазначене вище рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи спірної кредитної заборгованості та, з іншого боку, ненадання відповідачем доказів погашення останньої.

Не погодившись з зазначеним вище рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, наполягаючи на недоведеність обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, просить дане рішення скасувати та за результатами апеляційного перегляду постановити нове рішення про відмову у позові повністю.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу банк (позивач) викладені в останній заперечення повністю відхиляє, вважає оскаржуване рішення правомірним, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Отже, вивчивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши уповноваженого представника позивача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, судова колегія виходила з наступного:

Так, з матеріалів справи вбачається, що 05.03.2007р. між Акціонерним комерційним банком «Новий» (назву змінено на публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Новий") та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №20807/01. Згідно з умовами кредитного договору АКБ «НОВИЙ» надав Відповідачу кредит в розмірі 120 000,00 грн. (сто двадцять тисяч гривень нуль копійок), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок строком з 05.03.2007 р. по 04.03.2008 р. з щомісячною сплатою 21 % річних.

В свою чергу, додатковою угодою від 24 листопада 2008 р. до кредитного договору №20807/01 від 05.03.2007 р. плата за користування кредитом встановлено в розмірі 23% річних; додатковою угодою від 04 березня 2008 р. до кредитного договору № 20807/01 від 05.03.2007 р. термін повернення кредиту встановлений до 30 червня 2008р.; додатковою угодою від 01 липня 2008 р. до кредитного договору № 20807/01 від 05.03.2007 р. термін повернення кредиту встановлений до 02 січня 2009 р.; додатковою угодою від 03 лютого 2009р. до кредитного договору № 20807/01 від 05.03.2007 р. термін повернення кредиту встановлений до 04 січня 2010 р.; додатковою угодою від 12 лютого 2009 р. до кредитного договору № 20807/01 від 05.03.2007 р. плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30% річних.

Позивач свої зобов'язання, передбачені згаданим вище кредитним договором, виконав повністю, надавши ФОП ОСОБА_2 05.03.2007р. грошові кошти в сумі 120 000,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок НОМЕР_1. Наведене підтверджується світлокопіями розпорядження про перерахування грошових коштів від 05.03.2007р., заяви про видачу кредиту від 01.03.2007р.

В свою чергу, відповідач (Позичальник за кредитним договором) свої обов'язки у встановлений договором строк у повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 41 679,20 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 48), довідкою банку від 19.02.2013р. (а.с. 40).

Так, з матеріалів справи вбачається часткове погашення відповідачем кредиту та сплату відсотків за користування ним (а.с.36-39). Зокрема, серед останніх від Позичальника на рахунок Кредитора надійшли кошти в погашення заборгованості за кредитом та процентами за кредитним договором: 13.10.2010 - у сумі 1850,00 грн.; 22.04.2011 - у сумі 1780,12 грн.; 31.08.2011 - у сумі 4000,00 грн.; 30.11.2011 - у сумі 4940,00 грн.; 04.12.2012 - у сумі 5750,68 грн.

Як вірно зазначено господарським судом першої інстанції, основна кредитна заборгованість та сума нарахованих процентів за кредитом підлягає сплаті відповідачем на користь позивача згідно з умовами кредитного договору та відповідно до вимог ст.ст.1048, 1049 ЦК України.

Як встановлено ст. 610, ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, Позичальник взяте на себе грошове зобов'язання належним чином не виконав (доказів зворотного суду не надав). Згідно з листом позивача від 19.03.2013р., заборгованість відповідача за кредитом становить 41 679,20 грн., за процентами - 9 801,74 грн., погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 станом на 19.03.2013р. не проводилось.

У звязку з викладеним вище, доведеною належними доказами, а саме, виписками з особового рахунку позичальника, обґрунтованим та правомірним розрахунком позову, довідкою банку від 19.02.2013р. (а.с.17,40,48), слід вважати спірну заборгованість за кредитом у розмірі 41 679,20 грн., заборгованість за процентами за період з 31.01.2011 по 21.01.2013 у розмірі 9 801,74 грн.

У відповідності з частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно з п. 5.5. кредитного договору, за порушення строків сплати відсотків, вказаних у п.п. 1.3, 1.5, 4.3 договору Позичальник повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 5.8. кредитного договору, нарахування передбаченої цим договором пені починається з дня, наступного за останнім днем терміну, в який зобов'язання повинне бути виконане і припиняється після повного виконання стороною, що прострочила, зобов'язань.

Отже, за прострочення сплати Позичальником процентів сторони узгодили в кредитному договорі розмір пені - подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. При цьому, пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання і припиняється тільки після повного виконання зобов'язання стороною, що прострочила.

У відповідності з обґрунтованим розрахунком, позивач правомірно обчислив пеню за прострочення сплати процентів за період з 22.01.2012 по 21.01.2013 у розмірі 898,13 грн., у звязку з чим вимоги про стягнення пені обгрунтовано задоволено господарським судом першої інстанції у повному обсязі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо доведеності матеріалами справи правомірності позовних вимог та, відповідно, наявністю правових підстав для його задоволення.

Відповідає вимогам чинного законодавства України також покладення місцевим господарським судом судового збору на відповідача, згідно ч.2 ст.49 ГПК України, як на сторону, з вини якої виник спір.

Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наведене нижче.

Так, не відповідають дійсності твердження відповідача про порушення господарським судом Кіровоградської області п.п.1, 3 ст.77 ГПК України. Отже, ухвалою суду від 29.01.2013р., розгляд справи був призначений на 21.02.2013р., відповідача зобовязано надати обгрунтований відзив на позов.

В свою чергу, 21.02.2013р. розгляд справи був відкладений у зв'язку із поданням Відповідачем заяви про відкладення розгляду справи. Суд, керуючись ст.77 ГПК України, відклав розгляд справи на 19.03.2013р., надавши відповідачеві додатковий строк для представлення витребуваних ухвалами суду від 29.01.2013 р. та 21.02.2013р. документів.

Проте, відповідач зазначеною вище можливістю не скористався, витребуваних судом документів ані у судове засідання 29.01.2013р., ані 19.03.2013р. не надав.

Посилання ж останнього на неможливість надання обґрунтованого відзиву на позов колегія суддів вважає неспроможним, оскільки матеріали справи містять докази направлення відповідачеві позову з доданими до нього документами, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням та описом вкладення (оригінал опису вкладення в цінний лист наданий до матеріалів справи).

Не відповідають дійсності та суперечать наявним у справі доказам й твердження скаржника про неналежність розрахунку суми заборгованості, як доказу оспорюваної суми.

Так, в ході судового засідання Банком було надано виписки з особового рахунку відповідача на підтвердження основної суми заборгованості.

Виходячи із наданого розрахунку заборгованості, станом на 22.01.2013р. заборгованість за кредитом складає - 41 679,20 грн., а не 58 150,00 грн. як вказує відповідач в апеляційній скарзі.

Суми та дати погашення заборгованості за кредитним договором №20807/01 від 05.03.2007р. в свою чергу зазначені в виписках з особового рахунку відповідача (виписки додані до матеріалів справи).

Згідно із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31.01.2011р. заборгованість за кредитом складає 58 150,00 грн.

Період нарахування відсотків також починається з 31.01.2011р., оскільки відповідачем припинено погашення заборгованості за кредитом саме з цього часу.

Згідно із пунктом 1.3. кредитного договору, нарахування відсотків проводиться по методу «факт-факт», тобто фактична кількість днів в місяці і фактична кількість днів в році.

Отже, на думку колегії суддів, нарахування відсотків обґрунтовано починається саме з дня виникнення заборгованості по сплаті відсотків, тобто, з 31.01.2011 р. по 27.02.2011 р.

Окрім того, посилаючись на ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 258, ч. 5 261 ЦК України, відповідач в апеляційній скарзі вказує, що Банком невірно нарахована пеня за несвоєчасну оплату відсотків.

Проте, з даним твердженням апелянта колегія суддів також не погоджується, оскільки ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

В той же час, п. 5.5 Кредитного договору встановлено, що за порушення строків оплати відсотків, Позичальник зобов'язаний сплатити Кредиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від неповерненої в строк суми кредиту, за кожен день прострочення. В свою чергу, пунктом 5.8 Кредитного договору сторонами узгоджено, що нарахування передбаченої цим договором пені починається з дня, наступного за останнім днем терміну, в який зобов'язання повинне бути виконане, і припиняється після повного виконання стороною, що прострочила зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянт не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відхиляються як безпідставні.

Натомість, оскаржуване рішення апеляційний господарський суд вважає правомірним, таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, що виключає наявність передбачених ст.104 ГПК України підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2013р. у справі №912/174/13-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя В.В. Швець

Повний текст постанови підписаний 18.05.2013р.